Реальні кроки в напрямі здійснення регуляторної реформи в Україні почали здійснюватись лише з 1998 року.

Початок першого етапу здійснення регуляторної реформи в Україні пов'язується з прийняттям Указу Президента України від 03 лютого 1998 року  "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності". Значення цього Указу полягало у визнанні дерегулювання одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління економікою.

Указом Президента України від 23 липня 1998 року "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" було визначено конкретні вимоги, спрямовані на зменшення втручання контролюючих органів у діяльністю суб'єктів підприємництва та усунення окремих адміністративних перешкод при реєстрації, видачі ліцезій, дозволів, сертифікації та ціноутворенні.

Указом Президента України від 15 грудня 1999 року "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади" було створено Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Початком дуругого етапу вважається прийняття Указу Президента України від 22 січня 2000 року "Про затвердження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва", яким закріплена спроба залучити органи місцевого самоврядування до участі у здійсненні регуляторної політики.

Із набуттям чинності Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 15 січня 2004 року було створено законодавче підгрунтя для здійснення єдиної державної регуляторної політики як на рівні органів виконавчої влади, так і на рівні парламенту та органів місцевого самоврядування. Законом було збільшено можливості отримання дієвих механізмів впливу для рад всіх рівнів, інституцій громадянського суспільства, а також обізнаності громадян щодо нормотворчої діяльності державної влади та місцевого самоврядування, що дасть змогу реально впливати на зміст рішень, періодично та методично відстежувати їх ефективність, впливати на перегляд та відміну неефективних рішень.

Також передбачено удосконалення системи чинного законодавства включно із підзаконними актами через зменшення кількості актів, ліквідацію дублювань та протиріч завдяки процедурі їх перегляду та системної кодифікації.