Одна з найстаріших громад Львова – вірменська – віками створювала у місті осередок свого національного життя з унікальною архітектурою і неповторним духом найдревнішої східної християнської культури.


Вірмени, вигнані з батьківщини монголо-татарською навалою середини XIII століття і позбавлені державності, знайшли гостинний прихисток на галицькій землі. Одна з найдревніших східних християнських націй (вірмени прийняли християнство на декілька століть раніше, аніж це зробили народи Європи) – принесла до Львова разом зі своїми капіталами творчий пошук і бездоганну ремісничу вправність ювелірів, шкіряників і гаптувальників. Та найкраще вірмени від віків освоїли купецький фах. Торговельні каравани зі східних країн до Європи були майже цілковито вірменською монополією. Вірмени не лише торгували самі, а й постійно обіймали посади торгових перекладачів, через яких здійснювалися контакти усіх іноземних купців у Львові.

Національні громади у стародавньому Львові займали кожна свою територію. Вірмени селилися за мурами міста у північній частині, неподалік центральної Ринкової площі. Тут містився осередок григоріанського єпископства, який підпорядковувався лише голові вірменської церкви – Католикосові усіх вірмен. Світським життям громади керував війт і рада старійшин. Вірмени для залагодження внутрішніх проблем громади користувалися власним звичаєвим законодавством, наприклад, якщо палія ловили на місці підпалу, його мали право беззастережно кинути у вогонь. Вірмени мали власну школу, шпиталі, бібліотеку, театр, а 1616 року заснували навіть першу вірменську друкарню. Забудова Вірменського кварталу була своєрідною, з урахуванням тогочасних тенденцій, зокрема багато будинків до другої половини XVIII століття мали широкі в’їздові брами, у деяких вони збереглися й до сьогодні.

Міцні економічні позиції протягом тривалого часу давали вірменській колонії почувати себе впевнено і протистояти тискові й обмеженням міських властей. Та міська рада, до якої здебільшого входили багаті купці- римокатолики, не бажала миритися з конкуренцією вірмен, заздрила їхньому багатству і зв’язкам на Сході.

Вірмени, відірвані від батьківщини, як люди торгові і бізнесові, не змогли довго зберігати своєї ідентичності. Лише асиміляція була шляхом збереження статків і соціального становища львівських вірмен. 1630 року вірменський архієпископ Миколай Торосович прийняв католицизм, але на користь цьому народові цей акт не пішов: якщо у середині XVII століття у Львові мешкало понад дві тисячі вірмен, то на початку XX століття їх у Львові практично не було, залишилися хіба поляки з полонізованими вірменськими прізвищами. Нова хвиля вірмен у Львові почалася після 1939 року з приходом російської тоталітарної влади. Зараз цю громаду складають вірмени, вихідці з різних куточків колишньої радянської імперії – СРСР.