За тридцять два кілометри на північ від Львова старовинне місто Жовква лежить біля підніжжя одного з крутих уступів мальовничого горбистого пасма Розточчя, гори Гарай, яка здіймається на сто п’ятдесят метрів над прилеглою рівниною Малого Полісся.Старослов’янські Винники, середньовічна Жовква, Нестеров радянських часів, знову Жовква... Назва міста часто змінювалась, і кожна історична епоха вносила в його образ свої характерні риси. Совєтська влада додумалася аж 1951 року перейменувати Жовкву на Нестеров, на честь російського льотчика, який тут загинув під час першої світової війни у вересні 1914 року. Ас Нестеров був відомий тим, що першим продемонстрував на своєму літаку так звану «мертву петлю».

Одним з аргументів совєтського перейменування було те, що місто носило ім’я свого засновника, великого польського магната, гетьмана Станіслава Жолкевського. Він фактично заснував і майже повністю збудував місто Жовкву. Це історія, якої спростувати не можна. До того ж Станіслав Жолкевський – нащадок сполонізованого українського роду, який походить ще з давнього галицького дворянства. Його батько, теж Станіслав, говорив українською, а вже син сполонізувався і перейшов на латинську віру під потужним тиском політичних та економічних чинників. Як би не було, а Жовкві 1991 року нарешті повернули її історичну назву.

А попередник Жовкви, поселення Винники, вперше згадується в літописах  1242 року. Тоді місцеве населення займалося в осноному виготовленням вина, звідси й виникла його назва.

У сімнадцятому столітті володарем усіх навколишніх земель став Станіслав Жолкевський. Бажаючи зберегти родові корені та прославитися, він добився в польського короля дозволу назвати місто власним ім‘ям. Жовква, як і кожне середньовічне місто, будувалася за принципом фортеці, але вона споруджувалася на геополітичних теренах, що особливо відзначались постійною загрозою війни.

Тут у Галичині протистояли одне одному Польща, Україна, Росія, Австрія, Туреччина, Крим, Волощина, Семигороддя. Постійні військові загрози зробили цю територію однією з найактивніших у Європі зон будівництва міст-фортець.

Спорудження Жовківського замку розпочалося на переломі шістнадцятого-сімнадцятого століть, оскільки відомо, що коронний гетьман Станіслав Жолкевський вже 1606 року  поруч з замком, біля підніжжя гори, заснував чудовий парк «Звіринець», де у вольєрах жили сарни та олені. Пишні мисливські виїзди були улюбленим дозвіллям усіх володарів замку.

З цього замку 1610 року Жолкевський робив виправу на Москву, а повернувшись наступного року як переможець, написав твір «Початок і прогрес Московської війни». Згодом тут виростає величний замок з неприступними стінами. До нього вели чотири брами: Глинська (Краківська), Львівська,  Єврейська і Звіринецька.

Відомості про архітекторів та будівничих замку досить суперечливі, але достовірно відомо, що тут на запрошення Станіслава Жолкевського працювали найвидатніші львівські архітектори, у тому числі й італійці: Павло Щасливий, Павло Римлянин, Амброзій Прихильний, а пізніше Петро Бебер.

У виключно короткі терміни у Жовкві були виконані грандіозні будівельні роботи з оригінальним архітектурним планом, що увібрав у себе тогочасні західноєвропейські концепції ідеального міста. Королівським привілеєм 1603 року містові було надане Магдебурзьке право і закріплено назву «Жовква».

Найбільшого свого розквіту, слави і багатства Жовква досягла у другій половині сімнадцятого століття, коли стала улюбленою резиденцією польського короля Яна ІІІ Собеського – славетного полководця і власника величезних багатств, сотень сіл і десятків міст. Жовква, яку він успадкував по материнській лінії, стала центром його величезних землеволодінь.

У ті часи панувала мода на побудову міст, що базувалася на наслідуванні італійських ренесансних схем, так званих «ідеальних» міст. Цьому сприяли італійскі архітектори, багато з яких працювало в Галичині, і зокрема у Жовкві. Місто було однією з перших реалізацій концепції «ідеального міста» на українських землях. Загальна композиція та розпланування міста, характер його забудови цілком відповідає засадам італійської ренесансної урбаністики. Тоді у розбудову міста було вкладено надзвичайно великі кошти, залучено найкращих архітекторів, будівельників та художників.

Протягом сімнадцятого століття перебудовуються та споруджуються нові громадські будівлі і храми. У порівняно невеликому місті нараховувалось шість монастирів, чотири костели, п’ять церков і велика синагога. Особливо багато розбудовується і оздоблюється замок, де на берегах ставу заклали чудовий парк в італійському стилі з кількома сотнями рідкісних порід дерев, оранжереєю та вольєрами, пишними лазнями на воді. На горі Гарай було збудовано літній королівський палац, оточений великим лісовим парком.

З-під мурів міста виступали в переможні походи на Відень величезні об’єднані армії європейських держав, які очолював Ян ІІІ Собеський, тут же влаштовуються небувалі тріумфальні урочистості.

Маленька Жовква, яка у сімнадцятому столітті налічувала ледве півтори тисячі мешканців, набула слави одного з найгарніше збудованих приватних міст-резиденцій Європи. Місто процвітало, його відвідувало багато іноземних купців, а жовківські купці возили свої товари на продаж до Львова, Станіслава, Дрогобича і навіть до Угорщини, звідки привозили вино, тютюн і мідь. У сімнадцятому столітті було славним жовківське пиво, яке купувала навіть львівська знать на влаштування королівських прийомів.

У сприятливій атмосфері меценатства розцвіли ремісничі цехи, були закладені і швидко досягли висот мистецькі традиції. Багато видатних живописців та скульпторів з європейською славою та десятки різних художників і різьбярів, відомих своїми новаторськими досягненнями, створили цілу школу, відому як Жовківська школа живопису та різьби по дереву.

Не випадково, що для для оздоблення вежі Успенської церкви у Львові 1695 року запросили майстрів із Жовкви. Завдяки творчій праці місцевих майстрів Жовква стала надзвичайно гарним містом і її називали Малим Краковом. Жовква відома ще й тим, що тут в першій половині сімнадцятого століття працював єдиний в Україні монетний двір, де зі срібла вдови Жолкевського карбували монети.

На свідченням видатного українського історика Івана Крип’якевича у Жовкві народився Богдан Хмельницький, тут пройшло його дитинство і тут він навчався у братській школі. До речі, під час своїх походів на Львів, Хмельницький жодного разу не наважився штурмувати Жовківську фортецю.

Під час Північної війни у фортеці знаходилась штаб-квартира російської армії, а 1706 року тут протягом чотирьох місяців квартирував Петро І. Саме в цих стінах було разом з поляками розроблено знаменитий історичний Жовківський план звитяги над шведським військом. Перебував тут в той час і Іван Мазепа.

Подальша історія Жовкви, починаючи з вісімнадцятого століття, вже не була такою славною, місто вступило в епоху свого занепаду і дуже часто опинялося на грані виживання. Кілька нищівних пожеж завдали непоправної шкоди його унікальній забудові, особливо у страшні часи польськиих конфедератів та розпаду Польщі у сімдесятих роках вісімнадцятого століття. Кілька масових епідемій холери та чуми у сімнадцятому столітті, апокаліптична епідемія 1770 року, потім дві світові війни двадцятого століття призвели до величезних втрат населення та переривання історичної культурної традиції міста.

За останні два століття на фоні цих катаклізмів у Жовкві було розграбовано, спалено чи знищено майже все, що можна було знищити. Пізніші відбудови і перебудови жодним чином  не могли дорівнятися попереднім досягненням ні за своєю художньою вартістю, ні за масштабами. Але навіть те, що у відносно збереженому чи спотвореному вигляді дійшло до нас із минулих віків, вражає всіх, хто відвідує Жовкву. З огляду на архітектуру, це без сумніву друге в Галичині місто після Львова.

У першу чергу тут треба відвідати замок, який  відреставровано і можна пройтися по його дерев‘яних галереях. До замку прилягає Ринкова площа – традиційний центр суспільно-торговельного життя міста. Її територія оточена двоповерховими житловими будинками – пам‘ятками середньовічної архітектури. Під арками кам‘яних галерей колись ішла жвава торгівля. На всю Галичину славились вироби місцевих гончарів – керамічний посуд та кахлі для печей. Не менш популярними були й місцеві тканини. У дев’ятнадцятому столітті вони постійно експонувались на значних промислових виставках у Львові та Відні.

Поруч з замком знаходиться міська ратуша, створена за проектом львівського архітектора Б. Віктора 1932 року. Біля неї – реконструйовані середньовічні каземати, зведені у сімнадцятому столітті. Попередниця цієї ратуші, більш давніша, знаходилася в центрі ринкової площі та була розібрана через аварійний стан  1832 року.

Далі можна побачити високі стіни з амбразурами, що оточують комплекс домініканського монастиря сімнадцятого століття. Ранньобароковий костел було зведено 1655 року, за моделлю неапольських храмів на кошти Теофілії Собєської. Келії тут звелися в 1754-1792 роках. Зараз тут відбуваються служби місцевих греко-католиків.

Наступний об‘єкт, що заслуговує на увагу – василіянський монастир кінця сімнадцятого – початку двадцятого століть. Тут зберігаються мощі святого Партенія, чиє свято припадає на кінець вересня – початок жовтня. Храм – величний, з дуже цікавим, дещо схожим на пелюстки квітки дахом, надзвичайно просторий зсередини, прикрашений багатими розписами. До речі, подвір‘я церкви вражає охайністю та мальовничістю. Монастирську церкву було збудовано 1612 року, інші споруди з’явилися пізніше.

Цікаво оглянути і парафіяльний костел. Збудовано його на початку сімнадцятого століття відомими львівськими архітекторами  Прихильним та  Щасливим. Інтер’єр храму багато прикрашений, це своєрідний некрополь магнатських родин Собєських та Жолкевських, через що храм іноді називають «маленьким Вавелем». Знаменитою є дзвіниця храму, яка  має легкий нахил, і ніби теж «падає», як і відома вежа в Пізі.