Місто Юрія Дрогобича за 86 км від Львова. Той, хто побував у цьому місntxre, не міг не помітити його аристократизму і вишуканості. Ринокова площа, майже близнючка львівської, феноменальний готичний фарний костел XIV–XV століття і стиль життя мешканців: спокійний, шляхетний, з усвідомленням неординарності свого архітектурного і культурного оточення.

Дрогобич – найбільше місто Львівщини після Львова, його населення сягає 85 тисяч. Цікавою є легенда про його заснування, яка за сюжетом дуже нагадує легенду Нестора-літописця про те, як княгиня Ольга помстилася древлянам, спаливши їхню столицю – Іскоростень. Дрогобицьку ж легенду впереше надрукував 1843 року український поет і вчений Іван Вагилевич.

У тому місці, де між Дрогобичем та Бориславом є лісиста гора Тептюж, було колись поселення – Бич. Удень жителі працювали в полі, полювали на звіра в багатих лісах, випасали стада на луках, вилясуючи бичами на всю околицю. А на ніч ховалися за високі вали та рови з водою, якими Бич був оточений звідусіль, підіймали вхідний міст і виставляли кутову охорону.

Аж ось насунули дикі ординці. Чорним-чорно Бич облягли,  та звоювати – годі. Хан татарський, Буняк Шолудивий, вдався тоді до хитрощів. Припинивши марний напад, він послав під браму кількох послів: – Наш хан всемогутній і опір вас не врятує. Але маєте можливість відкупитись. Хан вимагає в данину по одному голубу та по одному горобцю від кожного двору. Тож і ви не збіднієте, і наш хан не втратить, – такою була ціна звільнення. Тож, порадившись, міщани прийняли дивну умову, і забравши здобич, татарва відступила.

Але вночі птахи, з прив’язаною до їхніх ніг тліючою губкою,  повернулися додому і принесли в Бич пожежу. Кинулися люди гасити вогонь, а ворог вже тут. Зачорніло на місці поселення чорне згарище. А як ворог відійшов, погорільці заснували Другий Бич. Тільки не на місці першого, а по інший бік річки Тисьмениці. Назва поселення Другий Бич згодом перейшла в однослівну – Дрогобич.

Засновників міста безперечно привабив скарб природи – біла сіль. Місто поступово стало головним постачальником солі для цілого краю. Коли, як свідчить «Києво-Печерський патерик», через князівські міжусобиці на схід «перестали пускати купців з Галича і людей з Перемишля», то «не було солі в усій Руській землі».

З сіллю пов’язані назви старих дрогобицьких вулиць. Це вулиці Жупна (від слова ропа), Солоний ставок, Зварицька. Сіль справедливо вважають матір'ю Дрогобича. Тому не випадково на гербі Дрогобича здавна зображено дев'ять бочок солі на фоні щита.

Протягом середньовіччя солеварні промисли в Дрогобичі притягали сюди велику кількість купців. Мешканці міста і навколишніх сіл здавна вивозили сіль у різні частини України. А до Дрогобича приїжджали за сіллю чумаки з Наддніпрянщини, купці з Закарпаття, Волині, Холмщини, Білорусі. Сіль, нафта, мінеральні добрива, лікувальні джерела, серед яких знаменита «Нафтуся» – це невелика частина того, чим уславився Дрогобич.

Та найбільше це місто славне своїми земляками. Авторство однієї з перших надрукованих у світі книжок, які звуться інкунабулами, належить славетному середньовічному вченому європейської слави, народженому у Дрогобичі. Книжка ця «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі доктора мистецтв і медицини славетного Болонського університету» була надрукована в Римі. Ймовірне прізвище Юрія вказано в одному з документів останнього періоду життя вченого: йдеться про доктора Юрія, «званого Котермаком».

Початкову освіту Юрій Котермак здобув, мабуть, у Дрогобичі і Львові, а для продовження навчання поїхав до Кракова, який не лише був тоді столицею Польщі, а й осередком міжнародних культурних зв'язків, мав постійні і досить міцні зв'язки з українськими землями Королівства Польського. В числі інших міст України певні контакти з Краковом підтримував і Дрогобич. Збереглися, зокрема, відомості про переселення в XV столітті кількох дрогобицьких ремісників до Кракова.

Юрій був не єдиним дрогобицьким міщанином, який навчався у XV столітті у Кракові, тут у студентському середовищі він імовірно і одержав прізвище Котермак. Здобуття Юрієм Дрогобичем 1470 року ступеня бакалавра, а 1472 року магістра свідчить про його  великі наукові здібності. Ставши магістром, молодий дрогобичанин для продовження навчання виїхав до Італії, в славетний Болонський університет, найстаріший у Європі й у світі.

Життя на чужині не було легким. Юрій  писав у листі до свого краківського знайомого Миколи Чепеля: «Мені судилося бути бідним, постійно в клопоті й злиднях. Невеликий заробіток, який щодня здобуваю, дістається ціною постійної праці і величезних зусиль... Багато міг би я осягнути в науці, якщо б не мусив турбуватися про найнеобхідніше».

Усе ж у Болоньї Юрій Дрогобич здобув ступінь доктора вільних мистецтв, а пізніше – і медицини. Про високу оцінку його кваліфікації свідчить те, що Юрієві визначили подвійну платню – двісті лір замість звичайних ста.

На 1481-1482 навчальний рік Юрія Дрогобича було обрано ректором «університету медиків і артистів у Болоньї». Хоча ректор Болонського університету очолював тоді корпорацію студентів, ця посада була найважливішою в університеті.

Ректор мав стежити за дотриманням університетських статутів, готувати з професорами розклад лекцій, заповнювати вакансії, встановлювати порядок оплати праці професорів, контролювати їхню роботу, розподіляти лектури і організовувати диспути. Ректор був «головою університету», як називає його один зі статутів.

У Болонському університеті лектори астрології, або астрономії (тоді ще не розрізняли цих наук), повинні були щороку складати прогностик і календар-альманах про рух планет. Авторству Юрія Дрогобича-Котермака належить багато таких прогностиків та оцінок сонячних затемнень.

1487 року вчений повертається до Краківського університету – найближчої до його батьківщини вищої школи, де на той час уже також почав поширюватися гуманістичний світогляд. Тут дрогобичанин викладав астрономію і медицину якраз у ті роки, коли ці предмети студіював у Кракові Миколай Коперник. Є підстави вважати, що майбутній славетний астроном був у числі слухачів Юрія Дрогобича.

Постійно живучи у Кракові, доктор Юрій досить часто бував у Львові. Є опосередковані вказівки, що він в останній період свого життя підтримував зв'язки з рідним містом. Так, 1491 року він виступав як свідок у Львівському консисторському суді разом із членами ради міста Дрогобича. Помер Юрій Дрогобич 1494 року у Кракові, там його і поховано.

Друкована книжка Юрія Дрогобича-Котермака і весь його життєвий шлях – приклад міжнародних культурних зв'язків, які, зрештою, сприяли поширенню на Схід не лише надбань західноєвропейської середньовічної освіченості, а й перших паростків ренесансного гуманізму.

Ярослав Мариновський