Львів протягом усієї своєї історії був великим торговельним центром і певний час найвідомішим у Європі східноєвропейським містом. На французькій географічній карті 1492 року з усієї Східної Європи позначено лише одне місто – Leopolis.

Своїй виключній торговельній місії Львів завдячує географічному положенню найоптимальнішого пункту перетину шляхів зі Сходу на Захід і навпаки. З найдавніших часів серед львів’ян плекалися неабиякі купецькі таланти. Майже кожен міщанин Львова був уродженим геніальним купцем. Львів’яни відзначалися досвідом, розумом, відвагою, енергією і невпинним прагненням до збагачення. У XIV-XV століттях купцями були міщани здебільшого німецького і вірменського походження.Зі Сходу до Європи через Львів традиційно везли коштовні тканини, килими, дороге коріння, прянощі, фрукти, з Заходу на Схід одяг, зброю, срібні і золоті ювелірні вироби, шкіру.

З 1379 року Львів одержав так зване право складу. Це означало, що усі не львівські купці, везучи через Львів будь-які товари зі Сходу, або Заходу, зобов’язувалися протягом двох тижнів виставляти їх у місті на продаж, а що не допродали, мали право везти далі. Звичайно ж спритні львівські купці скуповували ці товари за демпінговими цінами і таким чином збагачувалися самі, а разом з ними збагачувалось й місто. Львівський магістрат намагався якомога сприяти власним громадянам. Лише член міської громади мав право вільно купувати товари у заїжджих купців, а також продавати ці товари у крамницях. Іноземним купцям було заборонено проводити між собою торговельні операції під загрозою конфіскації усього товару.