5 квітня 1709 р. – папа Климент ХІ звільнює Львівське Ставропігійське братство та Онуфріївський монастир від влади львівського єпископа та підпорядковує їх Апостольському престолу та Конгрегації з поширення віри. 

“...Милі сини, урядовці та брати українського братства, заснованого, як говорять, канонічно, званого Ставропігійським, з’єднані зі святою римською церквою в місті Львові під титулом чи інвокацією Успіння Пречистої Діви Марії, а також монахи монастиря св. Онуфрія пустельника, тієї української нації, що близько і поза мурами того міста знаходилася і належить до згаданого братства, щоб апостольською допомогою були підтримані, заспокоєні від будь-яких турбувань та ображень і непохитніше тривали у своєму покликанні; бажаючи обдарувати їх спеціальними прихильностями та ласками та звільнити їхніх окремих осіб від будь-яких відлучень, суспенсій та інтердиктів, інших церковних вироків, клятв та покарань, виданих за правом чи людиною з якогось приводу чи причини, якщо вони виявляться будь-яким чином заплутаними, виконання яких має випливати тільки з даної грамоти, змістом якої звільняючи їх та вирішуючи, що в майбутньому будуть звільнені. Прихиляючись до їхніх прохань, уклінно поданих щодо цього на наше ім’я, згадане братство, його урядовців та братів, і монахів згаданого монастиря, їхні будь-які речі та маєтки, що є тепер і в майбутньому будуть, від усякої і будь-якої юрисдикції, виправлення, візитації, намісництва та влади сучасного і що в майбутньому буде львівського українського єпископа, його будь-яких урядників та слуг, апостольською владою змістом даної грамоти як загалом, так і поодинці, назавжди виймаємо та звільнюємо та їх приймаємо під захист святого Петра та нашого апостольського престолу та конгрегації наших велебних братів, кардиналів святої римської церкви, що керує справами пропаганди віри; за нас і що в майбутньому буде римського понтифіка, також за згадану конгрегацію назавжди обіцяємо так: щоб сучасний і що в майбутньому буде згаданий єпископ, його урядовці та слуги під будь-яким приводом і з будь-якої причини в братстві, монастирі і над монахами, їхніми речами та над маєтком майже не можуть мати та виконувати юрисдикцію, виправлення, владу та намісництво. Вирішуємо, щоб дана грамота існувала і була завжди і навічно дійсна, міцна, дієва, а також, щоб братство монахів та інших згаданих осіб у всьому та в усіх справах цілковито підтримала...”.