3 червня 1527 р. – у Львові сталась велика пожежа, в результаті якої згоріло усе місто. Загинули практично всі зразки готичної архітектури, що були збудовані протягом 14-15 століть. Відбудова міста забрала багато часу і зусиль не лише міської влади та міщан, а й королівського уряду Польщі. 

“Описуючи сумну та злощасну подію нашого прекрасного славнозвісного міста, жалюгідну й навіть довговічну із-за болю руїну, яку треба оплакувати через безпощадність цієї пожежі. Адже тисяча п’ятсот двадцять сьомого року в понеділок після свята Вознесення Господнього, о двадцять третій годині, несподівано з броваря дому якогось-то Григорія Солтиса з Клепарова, що стояв напроти монастиря францисканців, на вулиці Пекарів, яка лежала поруч, вибухла величезна й раптова пожежа. Вистрибуючи неначе навальний вихор, розділений у двох напрямах, той вогонь негайно охопив усі доми, які були в його сусідстві й саму вулицю Пекарів і Краківську, Шевців і Вірменську вулиці, а також ту, яка називається другою частиною кварталу, в одному ряді, а в другому напрямку, починаючи від монастирського будинку тих самих францисканців, за винятком костьола Святого Хреста, послідовно знищив доми, які були посередині, громадську лазню, костьол Святого Духа разом з лікарнею, ятками м’ясників, з іншими будинками, які були ззаду, аж до міського муру, а відтіля від дому шановних панів каноніків капітульних разом з іншими мешканцями  костьольних священнослужителів, і далі всі інші доми довкола і Галицьку, Зарванську, Руську та Єврейську вулиці разом з церквою Святої Марії грецького обряду, з єврейською синагогою та міською стайнею і довкола всі, які тільки були будинки, від брами до брами розпалювався все жахливіше і багато домів знищив дощенту...Власне через навальність цієї пожежі, у зв’язку з тим, що вона майже все місто затьмарила чорною кіптявою, сам вогонь розповсюдився раптово й несподівано на всі частини міста, так що жодна не змогла врятуватися, і, що найважливіше, якщо б міські брами, зачинені в той час для того, щоб затримати народ для оборони, не були своєчасно відчинені, то без сумніву, велика кількість людей загинула б від самого вогню, коли ця пожежа так шаленіла й усе більше і більше посилювалася, військові метальні знаряддя і гармати чи вогнепальна зброя, що переховувалися були в міських вежах, заряджені порохом і кулями, вибухли на великий пострах народу та з небезпекою для нього і видали страшенний гук на подобу грому. Ось так усе це місто, як передвіщалося, за винятком одного дому покійного Івана Бороди, критого черепицею і через те названого вежею, дощенту з усіма своїми будовами, повністю було зруйноване і залишилося неначе безлюдним, а нещасні громадяни були доведені до великого відчаю. А щоб їх місто прийшло колись знову до своєї величі та краси після такого гіркого і страшного нещастя і щоб ніколи більше не випала на його долю така або подібна нещасна подія, треба гаряче благати найвищого, найласкавішого Бога” (З “Меморіалу про пожежу нашого міста” невідомого автора).