1 листопада 1918 р. – українські військові частини встановили контроль над Львовом, над ратушею було піднято український прапор. 

“Український Народе! Голосимо Тобі святу вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави... З нинішним днем Українська Національна Рада обняла владу в столичному місті Львові і на цілій території Української Держави. Український Народе! Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш як непобідимий мур при Українській Національній Раді і відіпреш всі ворожі замахи на Українську Державу... Все здібне до зброї українське населення має утворити боєві відділи, які або ввійдуть в склад української армії, або на місцях зберігатимуть спокій і порядок, особливо мають бути оберігані залізниця, почта і телєграф. Всім горожанам Української Держави без ріжниці народности і віроісповідання запоручається городжанську, національну і віроісповідну рівноправність. Національні меншости Української Держави, поляки, жиди і німці, мають вислати своїх відпоручників до Української Національної Ради. ...Всі свої сили, все посвяти, щоб укріпити Українську Державу!” (З відозви Української Національної Ради). “...Була це пятниця, до того свято по латинському обряду, день Всіх Святих і населення міста тим численніше висипалось на вулиці, гляділо здивовано на цей несподіваний переворот і власним очам не вірило. Навіть загал українців був заскочений цією величезною зміною, що викликувала переворот в їхніх думках і заповідала нові, далекосяглі в наслідках події. А дійсність була дуже поважна, наскрізь воєнна. В ріжних сторонах міста падали стріли, що правда в повітря, якими українське військо демонструвало свою готовість знищити безпощадно всяке протиділання. Ціле середмістя було обставлене скорострілами... Щоб унеможливити ворожий замах на Народній Дім та обсаджені уряди в центрі міста, українські стежі ревідували всіх прохожих мужчин. Військовим особам, старшинам і рядовикам, що не мали українських відзнак, відбирали всяку зброю. Опору не було нігде...” (О. Кузьма, “Листопадові дні 1918 р.”).