«На порядку денному тиснява, копання і різні лайливі слова на адресу управління» Найбільш болючим питанням для львівської влади була потреба нагодувати найбільш незахищене населення міста, а наступним – як правильно організувати цей процес.

«Так бути не повинно. Довго чекали бідняки на роздачу продовольства, наперед тішилися, що принаймні тимчасово задовольнять найгостріші потреби. І з цієї точки зору слід віддати належне нашому міському представництву та відповідним органам влади, що продовольство для бідних надійшло. Роздачу взяло на себе місто. Однак організація роздачі зустрічається з багатьма перешкодами, і управління не може дати собі з цим ради. Досить побачити, як тисячі народу чекають цілий день чи то на видачу асигнувань, чи то на саму видачу продуктів. При цьому натовп людей напирає без найменшого порядку, частує кулаками і проганяє окремих осіб, які хотіли би швидше дістатися до панського столу.

Спочатку до дільничних складів звозили вже приготовані, зважені і спаковані в мішечки “порції”. Тепер же, однак, матеріал у цілості привозять до складів (або звичайними фурами, або трамваями), і вже там потім розважують і роздають. Та це забирає дуже багато часу, а нетерпляча громадськість бере в облогу сходи до окремих приміщень так, що до них зовсім неможливо пробратися. На порядку денному тиснява, копання і різні лайливі слова на адресу управління. Потрібно безумовно цьому зарадити, або збільшивши кількість осіб, які займаються роздачею, або наперед, напр., після полудня чи ввечері відважити порції, щоб уже зранку, з появою людей, вже розпочалася роздача. Також і міська громадянська сторожа повинна прийти на допомогу і утримувати порядок у натовпі перед вхідними і вихідними дверима окремих приміщень.

Подаємо ці кілька зауважень, які мимоволі виходять з-під пера, з проханням до представників міста, аби роздача продовольства відбувалася швидше й доладніше, бо інакше ця допомога бідним виявиться занадто проблематичною. Bis dat, qui cito dat [Той, хто дає швидко, дає двічі]» («Wiek Nowy», s. 5).

«Нерівна міра. Протягом кількох днів відбувається роздача допомоги найрізноманітнішим людям, позбавленим засобів до існування. Згідно з програмою, приділяють увагу передусім тим, чиїх годувальників покликали до військової служби, а врешті всім іншим особам, які опинилися в біді. Серед інших до дільничних комісаріатів звертаються і службовці залізниці, яких у Львові без найменшого забезпечення залишилося кілька тисяч. Однак після звернення по допомогу вони отримують відповідь, що залізничники не можуть користати з акції допомоги, тому що нібито мають власні каси взаємодопомоги. У зв’язку з цим компетентним особам слід звернути увагу, що залізничники, які залишились у Львові, так само, як інші, позбавлені будь-якого джерела доходів, і не мають жодних коштів, щоб прогодувати себе і численну родину. А отже: рівна міра для всіх» («Kurjer Lwowski», wydanie poranne, s. 3).

«Про імпорт російських товарів до Галичини. Кредитне товариство сільських господарств в Києві на своїх засіданнях вирішило зайнятися за порозумінням і зі співпрацею з державною владою в Галичині, а також місцевими економічними установами, організацією доставки продуктів до Львова» («Kurjer Lwowski», wydanie poranne, s. 3).

«Бачив злодіїв, та не міг їх схопити. До бакалійної крамниці Мар’єм Ґуттман, вул. Городоцька, 75, пробралися злодії і вкрали кільканадцять коробок папірос, цукор, сардинки і трохи готівки. Якийсь хлопець бачив злодіїв, що виносили ці предмети, але не було нікого, хто б їх заарештував» («Słowo Polskie», wydanie poranne, s. 4).

«На гарячому вчинку. У Арона Айхлера, власника складу будівельного дерева на Богданівці, протягом 14 днів пропадали дошки. Айхлер довідався, що ці дошки забирає одна з його сусідок. Бажаючи впіймати її на гарячому, він сховався за парканом і чекав. Незабаром побачив, як власниця нерухомості Н. Квікова тягнула на своє обійстя одну з його дошок. Айхлер кинувся за нею в погоню, але Квікова покинула здобич і втекла» («Słowo Polskie», wydanie poranne, s. 4).

«Самовільне призначення покарання. Ельжбета Лопухова, яка мешк. на вул. Супінського [тепер – вул. Коцюбинського], повідомила поліції, що коли вона виїжджала з помешкання на вул. Асника [тепер – вул. Богомольця], господиня дому, така собі Бек, наказала сторожеві затримали її 2 плюшеві фотелі, нібито за те, що Лопухова вибила шиби в брамі, про що вона нічого не знає» («Wiek Nowy», s. 6).

«Під доброю опікою. З. Нажимський, який мешк. на вул. Грюнвальдській, 11, виїжджаючи зі Львова, залишив ключ від помешкання своєму колезі п. Куранту, а сторожку Марію Галач просив, щоб вона наглядала за помешканням. Тимчасом п. Курант переконався, що Галачова відчинила помешкання за допомоги слюсаря і хазяйнувала в ньому, як у себе» («Słowo Polskie», wydanie poranne, s. 4).

«В пошуках за “пані”. Служниця Євка Макар, яка минулого четверга виїхала з Ясениці-Замкової одночасно зі своєю “пані”, М. Добжанською, мала зустрітися з нею у Львові, однак досі її не зустріла, просить повідомити, що живе на вул. Блонній, 54а [тепер – вул. Естонська], у К. Конарської» («Gazeta Wieczorna», s. 3).

Газета у форматі pdf