«...поштові уряди зовсім не функціонують, а населення провінції позбавлене будь-яких відомостей» Інформаційний голод у Галичині давався взнаки. Нотатки різних газет ставали все більше подібними одна на одну, обов’язковими стали реверанси в бік Росії та окупаційної адміністрації, а відомості з-за кордону виявлялися уривчастими і неперевіреними. Саме тому львівська преса передчасно поховала письменника Анатоля Франса, який, попри 70-річний вік, нібито пішов до війська добровольцем.

«Пошта і телефон. Брак пошти, єдиного комунікаційного джерела, постійно болюче відчувається.

Більше, ніж Львів, потерпає провінція, де поштові уряди зовсім не функціонують, а населення провінції позбавлене будь-яких відомостей. Часом тільки приблукає якась щоденна газета, яка інформує мешканців села чи містечка про останні події.

Як нас інформують, незабаром почне працювати весь поштовий апарат, оскільки влада вже має в розпорядженні список колишнього поштового персоналу, який найближчим часом мають покликати до служби. Затримки в полагодженні цієї справи спричинені воєнним часом, адже пошта повинна вирішувати перш за все військові справи.

Телефони функціонують, як відомо, поки що в обмеженій кількості. Кілька днів тому представники влади оглянули телефонну станцію, і скоро приймуть рішення про відкриття цілої телефонної мережі для публічного використання» («Gazeta Wieczorna», s. 2).

«Міський театр. Долею працівників львівської сцени зайнялася президія міста, яка забезпечила скромний побут не лише артистів драми, опери та оперетки, а й хорів, оркестру, машиністів і прислуги. Зокрема, през. Рутовський дбає про долю цієї установи, яку наше місто створило, доклавши стільки зусиль і грошей» («Wiek Nowy», s. 5–6).

«Нема монополії. Саломон Рот, кіоскер на вул. Під Дубом, 6, просить платити за “дамські” папіроси 2 коп., заявляючи, що зараз немає монополії, тому він може брати, скільки йому хочеться» («Słowo Polskie», wydanie poranne, s. 3).

«Необережна їзда чи нещасний випадок. Позавчора трамвай Ł. J. № 32 на вулиці Янівській [тепер – вул. Шевченка] збив невідому глухоніму жінку, так сильно, що та, падаючи, сильно забилася. Викликана рятункова служба надала допомогу нещасній і відвезла її до загального шпиталю» («Wiek Nowy», s. 6).

«Крадіжка в лазні. Йосип Давидович Штайнберґ, торговець з Росії, який мешк. у готелі “Орієнт”, купався в лазні Гесса на вул. Шпитальній, залишивши одяг у зачиненій шафці. Після виходу з лазні він виявив, що у нього чисте не лише тіло, а й кишеня, з якої у нього забрали гаманець з 37 рублями. – Слідство покаже, хто їх забрав» («Wiek Nowy», s. 6).

«Спритний злодій. У російській крамниці на вулиці Краківській малий злодюжка Андрій Сенько витягнув у Н. Папроцького з кишені гаманець. Папроцький ухопив його за руку, але злодій вже зумів передати здобич своєму колезі, який зник» («Słowo Polskie», wydanie poranne, s. 3).

 

«Потрохи, але постійно. Озіаш Шварцер, ресторатор на вул. Городоцькій, 50, відпровадив до поліції 18-річного парубка Юзефа Бішка, який украв у нього рому й горілки на 800–1000 кор. Бішко зізнався, що забирав щодня півлітра горілки, і продавав, щоб таким чином заробити на прожиття» («Słowo Polskie», wydanie poranne, s. 3).

«За добре серце. П. Станіслав Горшовський, власник нерухомості на вул. Оссолінських, 10 [тепер – вул. Стефаника], прийняв на проживання Паулу Сорочан, яка просила його про притулок, тому що надзвичайно боїться війни. За кілька днів Сорочан зникла, і п. Горшовський не шкодував би за нею, якби разом з нею не пропали соболині муфта і боа, і весь гардероб іншої його мешканки Лідії, вартістю 1050 корон» («Wiek Nowy», s. 6).

«Дешево продав канарка. До поліції відпровадили Станіслава Добжанського, який заплатив за солонину фальшивим рублем. Добжанський пояснював, що цього рубля отримав за канарка. Бідака і канарка втратив, і пішов до арештів» («Wiek Nowy», s. 6).

«Навіть у шпиталі не дадуть з нею ради. Управління шпиталю прислало до поліції хвору Марію Басарабу з проханням покарати її, тому що вона влаштовує в залі такі скандали, що сторожі не можуть дати собі з нею ради» («Wiek Nowy», s. 6).

Ти мені чинш – а я тобі ліжко. Броніслава Бізанцева, яка мешкає на вул. Мохнацького, 28 [тепер – вул. Драгоманова], звернулася до поліції зі скаргою, що Юзеф Гаєвський, який мешкає на вул. Академічній, 21 [тепер – просп. Шевченка], забрав у неї за заборгований чинш ліжко з матрацом. Не погоджуючись із самоправним грабунком без судового дозволу з боку Гаєвського, вона зажадала опіки влади» («Wiek Nowy», s. 6).

Газета у форматі pdf