«...негайно розходитися по домівках... брами будинків і садів повинні негайно зачинятись» До відома львів’ян донесли нові суворі розпорядження і заборони, а тим часом у місті вперше з’явилися російські газети...

«Обов’язкова постанова. Військовий Генерал-Губернатор Галичини Генерал-Лейтенант Граф Бобрінський на підставі пп. 203 арт. 19 правил про місцевості, оголошених на військовому стані

постановив

1. Забороняється діяльність будь-якого роду клубів, спілок і товариств без отримання кожним з них окремого на це дозволу Генерал-Губернатора.

2. Забороняється діяльність усіх існуючих в Галичині наукових закладів, інтернатів і курсів, за винятком учбових майстерень, до часу мого спеціального розпорядження.

3. Винних у порушенні нинішньої постанови буде покарано в адміністративному порядку ув’язненням до трьох місяців або грошовим покаранням до 3.000 рублів.

4. Виконання нинішньої постанови доручається Губернаторові Галичини і Львівському Градоначальнику, причому накладені на винних покарання виконуються негайно.

Військовий Генерал Губернатор Галичини

Львів, 20 вересня 1914.

Генерал-Лейтенант: Граф БОБРІНСЬКИЙ» («Gazeta Wieczorna», s. 1).

«Наказ Градоначальника Львова.

Усім мешканцям міста в разі повторення будь-яких безпорядків, як це вже мало місце 15 ц. м., подано до відома наступне:

1. Для уникнення нещасних випадків на вулицях і поблизу розставлених військ негайно розходитися по домівках, перериваючи будь-який рух у місті.

2. Негайно зачиняти всі крамниці і торгові точки, щоб люди злої волі і злодії не мали можливості красти і грабувати.

3. Власникам будинків і мешканцям зробити все можливе, щоб в їхніх будинках і помешканнях не могли знаходити опіку або переховуватися люди підозрілі або злої волі, і для цього всі брами будинків і садів повинні негайно зачинятись. Балкони і вікна в будинках також повинні бути зачинені.

4. Сторожі будинків повинні бути з ключем біля вхідних дверей, щоб відчиняти їх мешканцям будинку і на вимогу поліції.

Тих, хто не виконуватиме наведений наказ, буде притягнуто до суворої відповідальності.

Львів, 20 вересня 1914.

Градоначальник м. Львова

Генерал Майор ЕЙХЕ» («Gazeta Wieczorna», s. 1).

«Міські бони. Міська каса досі виплатила 85.000 1-коронових бонів. Розмін 15.000, що залишилися (загалом випущено сто тисяч) відбудеться наступного тижня в середу або четвер. Бони, які користуються попитом, істотно запобігли браку розмінної монети. Помітною стала і наявність в торговому обігу велика кількість срібних коронівок, які на певний час зникли з торгів» («Gazeta Wieczorna», s. 2).

«Розповсюдження газет є надзвичайно жвавим унаслідок пропозиції часописів, які надходять з Києва та Одеси. Наші хлопці в передобідні години вигукують назви газет, які взагалі таким чином з’являються у Львові вперше. Маємо вже тут: “Щоденник Київський”, “Кієвляніна”, “Кієвскую Мисль” і т. д.; які знаходять охочих покупців; зокрема у військових лавах. Слід зазначити, що подібним чином розходиться і “Прикарпатська Русь”» («Gazeta Wieczorna», s. 2).

«Вулиця Трауґутта [тепер – вул. Шараневича], досі спокійна і тиха, нині являє собою картину, що нагадує місце, яким пройшла воєнна гроза. На цій вулиці розташовувався склад дерева, і – відповідно до прийнятого звичаю – був оточений досить високим парканом. Після виїзду власника цього складу добрі сусіди розпочали хороше господарювання, і зрештою почали поступово розбирати паркан. Дійшло до того, що комусь спало на думку повністю розібрати паркан, так, що нині в цьому місці видніється буквальна порожнеча. Залишене тут і там каміння і ями свідчать про те, що їх забирати вже не було ні найменшої потреби» («Gazeta Wieczorna», s. 2).

«Сплюндрування кам’яниці. П. Адольф Левін повідомив, що невідомі злочинці сплюндрували кам’яницю його брата д-ра Юліуша Левіна на вул. Валовій, 11а. Мародери понищили меблі в усіх помешканнях, завдавши шкоди на кількадесят тисяч корон. Врешті зламали ліфт» («Słowo Polskie», wydanie poranne, s. 4).

«Не лише викине, а ще й поб’є. Аделя Скальська, дружина резервіста, яка мешк. на Клепарові, № 687, звернулася зі скаргою до поліції, що її господар Остапійчук, якому вона не могла заплатити чиншу, пригрозив їй, що не тільки вижене її, а ще й так поб’є, що шпиталь їй не допоможе» («Słowo Polskie», wydanie poranne, s. 4).

«Як брати, то брати. П. Юстина Пйотровська, власниця нерухомості на Вульці, 78 [тепер – вул. Сахарова] повідомила поліції, що коли після одноденної відсутності повернулася додому, якийсь швець заявив їй, що цей будинок є його власністю, а подарував його йому якийсь пан. – Здивована цією загадкою, п. Пйотровська звернулася до поліції для її розв’язання» («Słowo Polskie», wydanie poranne, s. 4).

Газета у форматі pdf