«За безцінь навчає трьом мовам...» Хліба і видовищ! Попри воєнні перипетії, львівські кінотеатри почали повертатися до життя і охоче запрошували глядачів...

«Отримуємо наступне повідомлення для публікації:

У зв’язку з приїздом до Львова генерал-губернатора гр. Георгія Бобрінського уряд військового губернатора перестає функціонувати.

Градоначальником призначено генерала Ейхе.

Санітарним начальником у Львові призначено барона Кноррінґа.

У залізничних справах слід звертатися до інженера Родовича, який урядує на головному вокзалі.

Нинішнім подається до загального відома, що загальні збори будь-якого роду Товариств і Спілок можуть скликатися лише на підставі отриманого від мене кожного разу дозволу.

Градоначальник м. Львова

генерал-майор Ейхе» («Kurjer Lwowski poranny», s. 1).

«Склад Ради міста Львова під час війни в 1914 р.

Нормальна кількість членів ради міста 100. З цього а) виїхало 44, б) вибуло через смерть або відставку 6. Разом вибуло 50. У Львові залишилося 50 радних.

Обчислюючи за клубами:

1) з міщанського клубу з 41 виїхало 12; 2) з громадянського клубу з 20 виїхало 9; 3) з клубу центру з 7 виїхало 6; 4) з католицького клубу з 6 виїхало 2; 5) з народного клубу з 3 не виїхав ніхто; 6) з юдейського клубу з 17 виїхало 15...» («Kurjer Lwowski poranny», s. 2).

«Кіно Лев, яке розташовується в Філармонії, влаштовує постійні покази в п’ятницю, суботу і неділю. Найкращі програми супроводжуються концертною музикою. Про деталі повідомляють афіші» («Słowo Polskie», wydanie popołudniowe, s. 2).

«Дезинфекція трамвайних вагонів. З управління міського трамваю інформують, що вагони, які використовували для перевезення поранених і хворих солдатів, буде якнайскрупульозніше обробляють лізоформом, а підлоги миють лугом так, що будь-яка небезпека поширення інфекційних хвороб через трамвайні вагони повністю виключається.

Згадані вище дії було проведено спільно з міською Санітарною службою від першого моменту використання вагонів для перевезення поранених» («Wiek Nowy», s. 2–3).

«Телефони. Вчора начальник м. Львова ген. Ейхе прийняв рішення відкрити телефонну станцію у Львові. Телефони поки що слугуватимуть лише для війська, шпиталів і публічних установ, які функціонують. Вчора ввечері радник Холодецький отримав розпорядження зайнятися ремонтом телефонної мережі, яку частково пошкоджено. Від учора монтери розпочали свою роботу, а як тільки лінії будуть готові, через кілька днів справа перейде до відкриття телефонної мережі, поки що в обмежених розмірах» («Wiek Nowy», s. 2).

«За безцінь навчає трьом мовам: французькій, німецькій і польській Чеслава Вішневська, яка мешкає на вулиці Бартоша Ґловацького, 8 [тепер – вул. Головацького], ІІІ п.» («Wiek Nowy», s. 4).

«Необережна їзда. Трамвайний вагон № 127 наїхав на віз, запряжений кіньми, якими керував Іван Прегуб’як, візник з пральні Ценґута “Брістоль”. Обоє коней мають поламані ноги, було зламано дишло і орчик. За твердженням візника, вина лежить на водієві трамваю, тому що він не подавав застережливих знаків дзвінком, а візник їхав кіньми згори і не мав часу їх притримати, виїжджаючи з-за повороту вулиці. Судове слідство покаже, чия вина.

Степан Кисіль, візник фіакру № 272, який мешкає на Клепарові на вул. Джерельній, їхав так необережно, що наїхав на кур’єра Гогенбаума, який мешкає на вул. Бляхарській, 12 [тепер – вул. Івана Федорова]. Справу передано до Секції ІІІ» («Wiek Nowy», s. 5).

«Поїздка на вар’ята. Давид Мендель Бухман, візник № 169, на вул. Інвалідів, 21 [тепер – вул. Батуринська], повідомив поліції, що якийсь невідомий йому на ім’я гість сів на вулиці Карла Людвіга до його фіакру і наказав їхати до шляхетського казино – там висів, доручивши візнику чекати. Через дві години з’явився знову і наказав завезти себе до ресторану Нафтули на пл. Трибунальській [тепер – пл. Яворського]. Однак не хотів заплатити за поїздку – а кельнери і дружина цього гостя, кухарка п. Тепфера, повідомили візникові, що цей незнайомець – це “вар’ят”, який утік з Кульпаркова. Оригінальним “вар’ятом” зайнялася поліція» («Wiek Nowy», s. 5).

«Крадіжки. У сторожки будинку на вулиці Котлярській, 3 Ксені Пилипчук під час її відсутності вчинено крадіжку зі зломом. Невідомі злочинці відчинили відмичкою двері помешкання і забрали звідти нову світлу накидку вартістю 32 корони, два чоловічі піджаки, один темно-зелений, другий – попелястий у клітинку, вартістю 93 корони. Справу передано до повітового суду С. ІІІ...

Анна Вікер, яка мешкає на вулиці Городоцькій, 93, повідомила поліції, що коли вона вийшла з дому на півгодини і зачинила помешкання на ключ, то після повернення застала двері відчиненими і скриню відкритою. З помешкання пропали її: жіночий срібний годинник, ланцюжок від годинника, фотографія її чоловіка, три золоті персні і брошка, чоловічий піджак, камізелька і одна курка. Вона підозрює в цій крадіжці сторожку будинку Марію Бакалу. Слідство покаже, чи немає тут помилки, а чи підозра, яка впала на сторожку будинку, є слушною.

На вулиці Карній [тепер – вул. Данилишина] до покинутого помешкання на ІІ поверсі дістався невідомий злочинець і забрав усі речі, які там знаходилися. Потім за допомогою зв’язаних простирадл він спустився з вікна ІІ поверху і втік правдоподібно в напрямку Клепарова» («Wiek Nowy», s. 5).

«Веселі служниці. Кароліна Бартманська, служниця радного Квятковського, який утік зі Львова, загосподарювала в усьому помешканні з кількома своїми подругами, частуючи їх запасами роботодавців. Коли зрештою дівчата почали носити гардероби господині, співмешканці вирішили, що це занадто, і викликали поліцію, яка поклала край цій забаві, поселивши дівчат у менш зручному помешканні на вул. Яховича [тепер – вул. Кучера]» («Słowo Polskie», wydanie popołudniowe, s. 2).

«Годинникар, який помилився. Іван Федисенко, солдат 310 полку піхоти, повідомив поліції, що Ефроїм Кац, годинникар, який мешкає на вул. Городоцькій, 33, прийняв у нього для ремонту срібний годинник, вартістю 12 рублів. Коли солдат прийшов за цим годинником, його вже не було, а годинникар пояснював, що годинник помилково забрав якийсь інший солдат, прізвища якого він не знає. Справу передано до Карного суду С. ІІІ, який з’ясує, чи справді трапилася помилка, чи вчинок, який заслуговує покарання» («Wiek Nowy», s. 5).

Газета у форматі pdf