«Передусім спокою і холоднокровності!» Як жити, коли місто опиняється поблизу лінії фронту? У вересні 1914-го львів’яни не раз і не двічі задавали собі таке питання...

«Спокою! Вчорашній день Львів перебув у настрої якогось дивного роздратування. Близький звук гарматних пострілів і масові транспорти поранених викликали серед громадськості приблизно ті самі відчуття занепокоєння, які турбували її 10 днів тому. У зв’язку з цим у місті з’явилися чутки, ґрунтовані на вигадках, що часто фальшиво й оманливо інтерпретують окремі події воєнного життя. Нашим обов’язком є пересторога громадськості щодо серйозного сприйняття таких чуток і щодо переймання ними.

Передусім спокою і холоднокровності! Не забуваймо, що в часи, які переживаємо, нема нічого гіршого, ніж розчарування в розрахунках. Стан загального нервового піднесення теж може викликати фатальні наслідки, події з непрогнозованим продовженням. Всю інформацію, навіть якщо її подають як автентичну, слід сприймати стримано і критично, а в розпорядженнях громадянської сторожі чи влади не вишукувати якихось таємничих причин...» («Gazeta Wieczorna», s. 1).

«Максимальний тариф. Через надмірне підвищення цін на продукти харчування на ринках маґістрат повідомив через оголошення на вулицях, що максимальний тариф на продукти харчування і надалі є обов’язковою; адже спекулянти поширюють чутку, що встановлений нещодавно тариф втратив чинність» («Kurjer Lwowski», s. 1).

«Пошта у Львові вже організована стараннями директора пошти на пенсії п. Холодецького і чекає на момент, коли ситуація і стан комунікацій дозволить їй розпочати роботу. Технічний відділ телефонів і телеграфів очолив п. Прейєр, який довів його до майже повного ладу, завдяки своєму фаховому досвіду і завдяки тому, що на львівській пошті залишилося матеріалів на пару мільйонів корон. Зокрема, впорядковано близько 2.000 телефонних сполучень, і хоча з цієї кількості частина абонентів не відповідала, то, ймовірно, не через переривання дротів, а через виїзд. – Персональне керівництво дирекцією пошти обійняв п. Курманович» («Wiek Nowy», s. 5).

«Продаж спирту для медичних цілей. Військовий губернатор міста дозволив аптекам закупівлю спирту для медичних цілей. Аптеки можуть купувати спирт у фабриці А. Й. Бачевський і Акц. Тов. Фабр. Спирту за квитанціями, підтвердженими владою, що спирт слугує для медичних цілей» («Wiek Nowy», s. 5).

«Цензором львівських часописів російська влада призначила професора гімназії на пенсії п. Пилипа Свистуна» («Słowo Polskie», wydanie poranne, s. 2).

«Потреба в робітниках. Вчора ввечері міські стражники оголосили, що для робіт у різних частинах міста потрібні кількасот робітників. Бажаючи отримати роботу мусять негайно звернутися до комісаріатів дільниць» («Słowo Polskie», wydanie popołudniowe, s. 2).

«Брак тютюну змусив багато кіосків зачинити свої приміщення. Внаслідок цього губернатор п. Шерємєтьєв видав розпорядження відчинити склади тютюну, які знаходяться на пл. Митній, і видати їхні запаси з метою продажу, що забезпечить місту певний дохід» («Kurjer Lwowski», s. 2).

«Сто вагонів вугілля для Львова. Управителі винницької тютюнової фабрики пожертвували місту її запас вугілля обсягом 100 вагонів, щоб за отримані кошти хоча би в обмеженому масштабі запустити фабрику в дію. Фабрика мала запасів на 30 мільйонів корон, а її машинне устаткування коштувало 2 мільйони. Навколишнє населення пограбувало помешкання директора фабрики настільки ґрунтовно, що залишило тільки порубане фортепіано» («Wiek Nowy», s. 6).

«Що знайдено у Львові. На вулицях міста знайдено кілька предметів чоловічого одягу, кілька ковдр, а надто в кущах на вулиці Торосевича [тепер – вул. Коциловського] великий червоний килим. Ці предмети передано поліції» («Gazeta Wieczorna», s. 2).

«Напад на залізничні склади. Вчора зранку група мешканців янівського [передмістя] знову намагалася увірватись до залізничних складів з метою грабунку. Російські солдати з зусиллями втримали їх, і доки з’явилася міліція з агентами поліції, грабіжники повтікали до своїх домівок. Дотеперішні смертні вироки якось не подіяли заспокійливо на наших бандитів, якщо вони й далі шукають щастя у крадіжках, ризикуючи своїм життям. Оскільки грабунки не припиняються, сьогодні в місті знову розклеєно наказ губернатора гр. Шерємєтьєва про те, що за крадіжки і пограбування кожного каратимуть смертю» («Gazeta Wieczorna», s. 2).

«Несправедливо заарештований. Вчора перед полуднем двоє солдатів привели до інспекції поліції п. Павла Соботу, ст. комісара поліції на пенсії. Після встановлення особи комісар Бурка звільнив п. Соботу з-під солдатської варти. Пан Собота має в Янові нерухомість, і з цікавості вийшов за місто, щоб дізнатися, чи його власність залишилася неушкодженою, чи лежить в руїнах після битви, яка там відбулася. З цієї причини в очах солдатів він виявився підозрілим» («Gazeta Wieczorna», s. 2–3).

«Цікаву систему винайшов п. Лінттнер, різник на Ринку. Він вимагає від громадськості, щоб та покладалася на його ласку й неласку, а за відмову підпорядковуватися цьому наказу сам визначає для неї покарання. Так, напр.: сторона купувала півфунта м’яса, він зажадав 25 центів, а коли сторона попросила, щоб доклав до ваги, тому що, попри додану кістку, м’ясо не важило півфунта, закричав, що як покарання сторона має заплатити 26 центів. Сторона хотіла купити чверть фунта свіжої солонини, одна продавчиня просить 18 центів, а коли сторона звертає увагу, що це надто дорого, тому що платила за чверть фунта смальцю 16 центів, тоді друга продавчиня повідомляє, що чверть фунту солонини коштує 20 грошів, а п. Лінттнер кричить, що пані мусить заплатити 25 центів як покарання, що їй це не подобається, бо він бідний і так дешево продавати не може» («Wiek Nowy», s. 5–6).

Газета у форматі pdf