«Нікому не дозволено самовільно виганяти мешканців...» Перед Львовом стояло чимало завдань: відновлення телефонного і телеграфного зв’язку, охорона правопорядку і... пристосування до присутності в місті російських органів влади...

«До Читачів! Львів, 7 вересня. Події останніх днів спричинили цілу низку формальних перешкод, внаслідок чого наш часопис не міг виходити з дотеперішньою регулярністю. Однак це не означало припинення виходу часопису, як це повідомлялося з різних джерел.

Після усунення згаданих перешкод “Газета Вечірня” від сьогодні повернулася до публіцистичної роботи і з’являтиметься – поки що – раз на день, в денний час.

Опираючись на прихильність широких кіл читачів, здобутій як напрямком газети, так і зразково організованою інформаційною роботою, розраховуємо на цю прихильність і надалі, і апелюємо до неї, запевняючи зі своєї сторони, що зробимо все, аби задовольнити вимоги Читачів.

Редакція “Газети Вечірньої”» («Gazeta Wieczorna», s. 1).

«Відрізані від світу. Одним з нещасть, які з війною звалилися на пресу, ускладнюючи їй виконання завдань, є той факт, що від середи, 2 ц. м., ми взагалі не отримуємо телеграм!! Тутешня філія Кореспонденційного Бюро, попри те, що частина редакторів виїхала вже в неділю вночі разом у представниками влади, залишалася на варті до останньої хвилини. В середу вдень філія Кор. Бюро здійснила останню телефонну розмову з Краковом; о 2 год. після полудня міська і міжміська телефонні станції припинили працювати, замовкли дзвінки, міжміська лінія Львів – Перемишль – Краків – Відень завмерла.

Газета... без телеграм! Важко повірити, однак це правда. Природно, що передовсім прагнемо телеграфних звісток з терену війни. Львів’яни за нашим посередництвом звертаються до військового губернатора полковника Шерємєтьєва з проханням організувати телеграфну службу, що посприяло би затиханню загального занепокоєння» («Gazeta Wieczorna», s. 1).

«Знамено російських кольорів вивішено не лише на ратуші, а й на цілій низці будинків та установ, у першу чергу державних, у Львові» («Wiek Nowy», s. 4).

«Перепустки для виїзду зі Львова видаватимуть лише через тиждень, тобто починаючи від понеділка, 14 вересня. Природно, йдеться про виїзд на колісному транспорті чи потягами лише туди, куди вони курсуватимуть» («Gazeta Wieczorna», s. 3).

«Покинуті помешкання теж слід очистити від зброї, з цієї причини і їх будуть обшукувати. Цим повинні зайнятися родини відсутніх осіб, власники будинків або сторожі. Якщо нема ключів, слід відчинити двері за допомогою слюсаря, після чого помешкання слід зачинити і опечатати» («Gazeta Wieczorna», s. 3).

«Нова поліція. Поліція, яку організовує дир. Тауер, працює вже від учора. Минулої ночі поліція ніде не мала приводу втрутитися, панував повний спокій.

Зголошення добровольців до поліції дуже численні, біля брам колишньої кінної поліції на вул. Казимирівській [тепер – частина вул. Городоцької від пл. Торгової до вул. Шевченка] навала більш як ста кількадесяти осіб, зголошуються навіть люди з інтелігенції, такі, як учителі, інженери і т. д.

Дир. д-р Тауер планує формування двох відділів по 222 особи, так, щоб з урахуванням сил, необхідних для зміни варти, можна було розставити в усьому місті 50 постів по дві особи. (За часів австрійської поліції було 32 пости). Поки що поліцейські озброєні тільки шаблями.

Кілька агентів поліції, які залишились у Львові, працюють у бюро безпеки.

Інспекція поліції на вул. Яховича [тепер – вул. Кучера] сьогодні розпочала роботу.

Поліцейське реєстраційне бюро на вул. Браєрівській бічній [тепер – вул. Марка Мурави], ІІ п., після двотижневої перерви поступово починає працювати» («Gazeta Wieczorna», s. 4).

«Російські написи в маґістраті. За розпорядженням військового губернатора в маґістраті здійснено переклад російською мовою всіх пояснень, написів, табличок над кабінетами, оголошень і т. п., а зараз гарячково працюють над підготовкою відповідних таблиць, так, щоб найближчим часом виднілися написи двома мовами, польською і російською» («Wiek Nowy», s. 4).

«Майбутнє львівської торгівлі. Один із Львів’ян два дні тому зауважив якогось звичайного російського солдата, який пильно придивлявся до однієї з кам’яниць на одній з головних вулиць, а неподалік стояв приватний автомобіль. Львів’янин, бажаючи прийти на допомогу з інформацією для чужинця, розпочав розмовляти з ним і дізнався, що це багатий київський купець, який, мобілізований до армії як простий солдат, узяв з собою власний автомобіль. Львів йому дуже сподобався, і він засвідчив готовність відкрити тут крамницю у кам’яниці, схожій до тієї, що він оглядав. Однак коли він довідався про наші ціни приміщень під крамниці, то аж схопився за голову і заявив, що, можливо, почекає, доки у нас не зменшаться чинші» («Wiek Nowy», s. 5).

«Бандитизм. На Пасіках вчора під час грабунків затримано 15 осіб; їх доставлено до в’язниці у Львові» («Gazeta Wieczorna», s. 3).

«Сам позивач, сам і суддя. До маґістрату вчора зі сльозами звернулась одна пані приблизно з такою скаргою: “Мого чоловіка як резервіста мобілізовано до війська. Я отримую 52 корони допомоги на місяць, жити за щось треба, тому до 1-го числа я не заплатила за помешкання. Тим часом мій господар по вул. Пекарській, 41 сказав мені, що якщо я сьогодні не заплачу, то він покличе парубків, і викине мої речі з помешкання. Що я зроблю, речі мені понищать і розкрадуть, а я ж заплатити не можу”.

Відповідь, яку їй надали, ми також наводимо більш-менш дослівно, оскільки вона може бути повчальною і для інших власників кам’яниць: “Спокійно собі йдіть і скажіть своєму господареві, що якщо він повикидає ваші меблі, то ми надішлемо сторожу, заведемо вас назад, а його парубків заарештуємо. Нікому не дозволено самовільно виганяти мешканців без сповіщення і без правочинного судового вироку. Якщо ваші меблі понищать чи розкрадуть, то він за це заплатить, навіть якщо доведеться виставити його кам’яницю на аукціон”» («Wiek Nowy», s. 5).

«Намісницькі грушки. Одним з рядових функціонерів, який, попри все, не перервав свою роботу, був... садівник намісника.

Наш кореспондент здійснив прогулянку надзвичайно романтичним і розташованим у гарному місці садом намісника за палацом на вул. Чарнецького [тепер – вул. Винниченка] і побачив там зразковий порядок, застав людей за поливанням грядок, усе приготовано для прийому нових мешканців. Відмінні грушки і пречудові квіти в’яли на пні. В інтерв’ю садівник зізнався, що його прийняв ще св. пам. К. Бадені, і відтоді він щасливо пережив часи п’яти намісників» («Gazeta Wieczorna», s. 3).

Газета у форматі pdf