«Всі їдуть хвацькі, веселі, з піснею на вустах і в піднесеному настрої...» Матеріали львівської преси, які вбереглися від втручання цензури, повідомляли про воєнні успіхи цісарсько-королівської армії і намагалися підтримати серед своїх читачів патріотичний ентузіазм. Однак у цей час в ході Галицької битви австро-угорські війська вже були зважені на терезах і знайдені дуже легкими...

«Неправдива чутка. Львів, дня 27 серпня, 9 година вечора. Ц. і. к. Військове командування повідомляє: “З огляду на легковажно розповсюджувані неправдиві чутки, які викликають певне занепокоєння серед населення міста Львова, подаємо до відома, що наші війська стоять на сильних позиціях, які вони зайняли, і що місту, безсумнівно, не загрожує жодна небезпека”» («Kurjer Lwowski południowy», s. 1).

«Воєнний ентузіазм у нашому місті виявляється в тисячах випадків, які просто викликають подив. Наші війська, які проїжджають через місто, перехожі вітають з надзвичайним запалом і сердечністю. Хтось пригощає солдатів, які проїжджають, папіросами, а офіцерів – сигарами, там стає булочник і благальним голосом запрошує солдатів “беріть!”; на вул. Академічній [тепер – просп. Шевченка] вибігає персонал фірми Іхньовського і Телічки і частує солдатів ковбасою і хлібом. Деінде знову якийсь єврей у бекеші та ярмолці роздає булочки, а відразу ж за ним іде якась бідна городянка з хустиною на голові і подає солдатам папіроси, а в той же час кельнер з якогось шинку розносить содову воду з соком. Офіцери, які проїжджають через місто на конях, мали цілі оберемки різнокольорових гладіолусів – подарунки Львів’янок, навіть вози і... гармати були прикрашені букетами квітів. Всі їдуть хвацькі, веселі, з піснею на вустах і в піднесеному настрої, як давні Спартанці, для яких битва була урочистістю» («Gazeta Wieczorna», s. 7).

«Похорон росийского ґенерала Сергія Вановского (сина б. міністра війни), котрий ранений дістав ся в полон і помер по операциї в тутешнім ґарнізоновім шпитали, відбув ся ві второк по полудні на Янівске кладовище. Похорон проводив греко-ориєнт. парох львівський о. Дигон. Тіло було зложене в сосновій, чорно помальованій домовині на звичайнім війсковім каравані, котрому товаришувало 6 уланів, а 2 офіцирів уланів, майор і підпоручник, були представниками офіцирского корпусу» («Руслан», с. 2).

«Зіткнення. У вагон міського електричного трамваю вчора на вулиці Личаківській з великою силою вдарився Герш Борец з Нового Яричева. Жертвою зіткнення став віз Бореца, у якого зламано колеса.

Поліція притягнула Бореца за необережну їзду до судової відповідальності» («Gazeta Lwowska», s. 4).

«Психічно хворого чоловіка, чиє прізвище невідоме, якого вчора затримали під час прогулянки в костюмі Адама вулицею Короткою, поліція віддала під опіку комісаріату ІІ дільниці» («Gazeta Lwowska», s. 4).

«Схоплення кишенькового злодія. На тутешньому головному вокзалі вчора затримано Стефана Ґаха, з його слів – муляра, який нишпорив там протягом довшого часу, обкрадаючи осіб, які приїжджали до Львова з провінції.

Ґаха віддано до поліцейських арештів» («Gazeta Lwowska», s. 4).

«Крадіжка. До складу Бернарда Волькена на вул. Петра Скарги [тепер – вул. Озаркевича] вчора вночі проникли злодії і вкрали картоплю і цибулю, вартістю 300 кор.» («Gazeta Lwowska», s. 4).

«Владислав Ґубринович. У Львові вчора помер на 78 році життя відомий книгар, Владислав Ґубринович, учасник повстання 1863 р., довголітній радний м. Львова і член Львівської торгово-промислової палати. Він практикував у св. пам. книгаря Карла Вільда, а після 1863 р. спільно зі Шмідтом і своїм братом Людвіком заснував книгарню у Львові, яка посіла почесне місце серед польських книгарень.

Одружений з Людвікою з Дітців, він залишив двох синів, один з яких, д-р Броніслав Ґубринович, відомий історик літератури, є доцентом Університету і кустошем музею мистецтва у Національному закладі ім. Оссолінських, а інший, Казімєж, власником книгарської фірми, якою він керує кілька років» («Kurjer Lwowski południowy», s. 4).

Газета у форматі pdf