«І звеселив ся Львів, – той нервозний, склонний до песимізму Львів...» Прохід вулицями міста російських полонених покращив настрій городянам і зміцнив їхнє переконання в силі австро-угорської армії. Однак уже невдовзі доля розпорядилася так, що захоплення Львова російськими військами стало лише питанням часу...

«Львів і війна. Вчерашна неділя принесла нашій столиці велику втіху. По 5-ій годині переходив улицями Львова дивний хоровід. В супроводі одної нашої компанії піхоти і кількох жандармів їхали і йшли пішки росийські полонники взяті під Туринкою. Похід починав москвофіл-зрадник у товаристві двох жандармів, далі їхали три полонені офіцири, а за ними йшло пішки около півтора сотки солдатів. За полонниками посував ся довгий ряд мужицьких фір з Малехова, наладованих здобутими на Москалях воєнними материялами.

Везли понищені старі сідла зі стременами на шнурках, рушниці, довжезні списи, шаблі, поодинокі части мундурів, шапки, тощо. За всім тим везли чотири машинові карабіни, стару чудацьку полеву кухню, а при кінци вели наші жовніри кількадесять забраних коний.

Дивлячи ся на зрезиґновані погляди росийських офіцирів, на смаглі, майже виголоднілі лиця салдатів, на нужду цілого виеквіпованя і на гарні рослі коні з відпареними боками, з витертими хребтами, ставало чоловікови дивно, що росийське правительство так вивінувані “ребята” пустило на арену европейської боротьби. Коли вся росийська армія така, то – якось воно буде!...

Оповідають, що росийські офіцири в пятницю рано при сніданю обіцювали своїм салдатам, що обід їсти муть вже... у Львові. Наслідком незначної стратеґічної... зміни у воєнній програмі сьмілі салдати після сутички з нашою армією завернули в ліс, пересиділи там два дни і вчера вже під конвоєм своїх австрийських товаришів наспіли до Львова щойно на... підвечірок...

І звеселив ся Львів, – той нервозний, склонний до песимізму Львів, якому не вистарчали один, два козаки, який хотів видіти їх більше – оглядав їх вчера своїми цікавими очима.

В один раз розвіяли ся всякі песимізми, замовкли всякі сплетні. Бо сплетнярство поширило ся в нашім місті нечувано, принимаючи що раз то більше дипльоматично вирафіновані форми. Кождий член тої великої сім’ї сплетнярів, що розростала ся що день, що година, хапав ся найнеправдоподібнійших способів, щоби своїй найглупшій сплетни надати знамена імовірности. Тому то кожне в більше або менше дискретнім тоні держане оповіданє зачинало ся від наведеня “наочного сьвідка”, “віродостойного жерела”, або в найгіршім случаю від слів “я сам бачив”.

Очевидно, кождий кував і ширив сплетні в иншім тоні, що залежало головно від його настрою. Були у Львові оптимісти, песимісти і такі що взагалі всього боять ся... Коли би їх відомости і опінії були правдиві, то на думку перших взагалі не треба би нам було бити ся з росийськими війсками, бо вони самі прийшли би на жовківську рогачку і кождий з них за чарку старки Бачевського і за 5 корон віддав би коня і оружє, – на думку других галичина вже нині представляла би образ пожарища, цвинтаря і величезної трупарні.

Постійною темою сплетень є справа ранених. Очевидно в кождій каварни число їх є инше...» («Діло», с. 7).

«Горожанська сторожа у Львові. Президент міста Львова оголошує:

В ціли співділаня для забезпеки житя і майна мешканців міста Львова, а також і для забезпеченя порядку порішив я в порозуміню з дотичними чинниками – сотворити у Львові на час треваня війни міську горожанську сторожу. Реґулямін для тої сторожі є вже затверджений. До сторожі тої може бути принятий мешканець міста Львова фізично здібний. Поданє о принятє до сторожі при долученю особистих документів – треба вносити до президиї міста. Взиваю всіх мешканців міста Львова до якнайчисленнійшого вписуваня до тої сторожі.

Близші подробиці подаєть ся в своїм часі до публичного відома.

Йосиф Найман, през. міста.

Не сумніваємось, що фізично здібні українські горожани міста Львова – о скільки їх фізичні прикмети не кваліфікують їх до сповненя найкардинальнійшого в сій порі національного обовязку: станути в рядах українських Січових Стрільців – поспішать на сей зазив та численно і радо сповняти-муть свої горожанські обовязки для озорони безпеченства і порядку в столиці краю» («Діло», с. 5).

 

«До Україньских Січових стрільців зголошує ся щоденно у Львові дуже много молодежи з підльвівських околиць. Всі приняті дістають харч і приміщенє і відбувають вправи під проводом приділених їм начальників. По зорґанізованю куренів вирушають стрільці на другий тиждень в поле. Також з провінциїдоносять, що по всіх повітах утворили ся укр. повітові боєві управи і списують добровольців. В деяких повітах число наших добровольців доходить до тисячів і готове вже до походу в поле.

З провінциї надсилають значні жертви в грошах на зорґанізованє відділів наших стрільців. Львівска шевска корпорация жертвувала на україньскі стрілецкі дружини 200 корон. Нехай і инші йдуть слідом» («Руслан», с. 2).

 

«Львівські Жиди дають 50.000 К на польські лєґіони. Віроісповідна рада жидівської громади м. Львова відбула вчера в полудне маніфестацийне засіданє, на якім під проводом дра Діяманда, рішила однодушно з загальних фондів львівської віроісповідної громади дар в сумі 50 тисяч корон на воєнні ціли маючих утворити ся польських лєґіонів» («Нове Слово», с. 3).

 

«Друга безкоштовна стрілецька чайна. – Союз урівноправнення жінок у Львові, користуючись наданим п. Цецилією Вехслеровою приміщенням на вул. Зеленій, 20, партер – засновує там само другу безкоштовну чайну для польських стрільців, які мають вирушати на поле бою. Чайна відкрита протягом усього дня від 4 год. ранку до 10 год. вечора» («Gazeta Wieczorna», s. 5).

 

«Нічне чергування на вокзалах. Комітет дам, який протягом трьох тижнів працює на львівських вокзалах і роздає їжу солдатам, які проїжджають, пару днів тому влаштував цілодобове чергування. Просто вражаючою є самопожертва дам і панянок, які на чолі з п. Шютцовою, без перерви вдень і вночі виконують складну і виснажливу, але шляхетну і вдячну роботу. Завдяки тому, що цією акцією зацікавилися багато дам і панянок, солдати протягом певного часу отримують гаряче харчування, фрукти, папіроси і т. п.» («Gazeta Wieczorna», s. 5).

 

«Ранений ґенерал росийський Ванновський, якого привезено до Львова в пятницю в ночи по переведеній операциї вмер в суботу. Є то син бувшого міністра просьвіти. Разом з ним забрано у полон його адютанта раненого в ногу. Росийського лікаря, який приїхав разом з ними, відставлено вчера до границі. Покійний мав при собі більшу суму гроший, які певно віддадуть на “Червоний Хрест”» («Діло», с. 7).

Газета у форматі pdf