«...нечесних спекулянтів, які сподіваються на легковірність нашої громадськості і можливість її визиску» Ознаками війни було і полювання на шпигунів, і дорожнеча та незвичний тоді дефіцит продуктів першої необхідності...

«Львів в часі війни. Львів що до недавна майже вилюднений змінив наслідком останних подій зовсім свій вакацийний вигляд. – Не тільки що всі майже горожани які пробували на літнім супочинку, вернули домів, але і наплив инших переселенців збільшив ся незвичайно. З початку дуже відчувало ся недостачу рівномірної комунікації елєктричних возів – з причини побору до війска кондукторів і моторових. Ся невигода щезає чим раз більше – в міру як до служби трамваєвої зголошують ся особи вільні, переважно студенти висших шкіл.

Склепи з товарами споживи переповнені, – бо кождий рад на всякий случай забезпечити ся на певний час. В міру сего попиту за товарами споживи зачав чим раз більше поширювати ся визиск зі сторони торговців, – чому однак поліция та намісництво зарадили відповідним способом. Рух зелізничий рівнож дуже оживлений, – хоч поїзди зі зрозумілих причин відходять і приходять з небувалим досі опізненєм. Мимо так тяжких часів панує в місті спокій – а навіть низші верстви заховують ся спокійно. Вчасне замиканє шинків о год. 9-ій спричинило і о много рідшу появу пяних на улицях. Пекарні виробляють також більшу скількість печива. Також більша поява дрібного гроша позволила би троха легче дихнути» («Руслан», с. 4).

«У справі продажу солі. У зв’язку з фальшивими і тенденційно поширюваними чутками про брак солі у Львові край. управління продажу солі наголошує, що від дня оголошення мобілізації воно організувало доставку до Львова втричі більших запасів солі, ніж робило це в нормальних умовах. Ймовірний брак солі з’явився через те, що – як офіційно заявлено – громадськість закуповує більше солі і робить з них запаси, які іноді сягають 25–50 топок, через що сіль дуже швидко зникає зі складів, а тим часом багато осіб мусять обходитися без солі.

Також чутки про ймовірне припинення виробництва солі, як і про неможливість її доставки, теж є вигадкою нечесних спекулянтів, які сподіваються на легковірність нашої громадськості і можливість її визиску. Крайовий виділ здійснив усі необхідні заходи з успішним результатом, так що доставка солі не тільки для Львова, а й для всього краю не відчуватиме жодних перешкод.

Щоб заспокоїти громадськість, Крайовий виділ за погодженням з маґістратом Львова зосереджує в міських складах значні запаси солі (10 вагонів).

З метою утримання постійної рівноваги у продажу солі й надання можливості для всієї громадськості купувати сіль для щоденних потреб, край. управління видало розпорядження для всіх своїх органів, щоб нікому не видавали за день більше, ніж одну топку солі, або 1 кг.

Якщо громадськість дослухається до згаданого розпорядження і заради громадського порядку не створюватиме без потреби надмірних запасів солі, переполох у місті, безумовно, припиниться, і виявиться, що запасів солі на наших складах не тільки достатньо, а й навіть більше, ніж потрібно...» («Kurjer Lwowski południowy», s. 3–4).

«Хто, використовуючи надзвичайну ситуацію, спричинену війною, вимагає за продукти першої необхідності завищеної ціни, підлягає покаранню у вигляді арешту від тижня до 6 місяців, при цьому водночас може бути накладено штраф до 2.000 корон, у разі повторення цього злочину – покаранню суворого арешту до 1 року, а крім того, може бути накладено штраф у сумі до 20.000 корон. Хто скуповує продукти першої необхідності, обмежує їхнє виробництво і торгівлю, щоб підняти ціни, хто поширює неправдиві чутки, або іншим чином сприяє зростанню дорожнечі, підлягає покаранню від місяця до 1 року, а крім того, може бути накладено штраф до суми 20.000 корон. Крім засудження за названі вище провини, може бути застосовано конфіскацію запасів, які належать звинуваченому, на користь держави, що використає ці запаси для забезпечення населення» («Gazeta Wieczorna», s. 5).

«Поштові марки замість дрібної монети можуть у зв’язку з відчутним браком срібної монети стати в нагоді при розміні грошей або видачі решти. Дуже вигідними, оскільки дозволяють швидко зорієнтуватися, є блоки з марками (18 по 5 гр. і 6 по 10 гр.); ціна блоку становить 1 К 50 гр. Використання марок замість дрібної монети може запобігти численним колізіям, які надалі трапляються в ресторанах, кав’ярнях, крамницях, трамваях і всіх громадських приміщеннях» («Kurjer Lwowski południowy», s. 3–4).

«Стацию для відпочинку устроїв Червоний Хрест на головнім двірци у Львові для тих ранених, яких стан в дорозі погіршив ся так, що нездібні до дальшого перевозу. Стация заосмотрена взірцево в усі прилади і перзонал до несеня помочи раненим жовнірам. При сій стациї устроєно також ратункову стацию для уділюваня помочи жовнірам, яких перевозить ся через львівський дворець. Веденє обох сих стаций поручено Сестрам Милосердя, які збирають дари, потрібні для покріплюваня хорих жовнірів, як вино, коняк, соки, буліон, мінеральні води і т. п. Сі дари, як і грошеві датки, можна також посилати під адресою Сестер Милосердя на головний дворець до входової галі» («Діло», с. 7).

«Осторога. Звертаємо увагу всім що їздять самоходами, мотоциклями, роверами та якими небудь поїздами, що на зазив військових постерунків, жандармів та инших орґанів безпеченства мають безуслівно задержати ся, в противнім случаю будуть острілювані» («Діло», с. 7).

«Росийський воєнний бранець у Львові. Вчера серед загального збіговища привезено на поліцию Москаля в мундурі 7. полку уланів, зловленого війсковою патрулею під Сокалем. Бранець, Юрій Андреєв з Пскова, заблукав ся на галицьку територию. Його товариші утікли, а він дістав ся в руки патрулі. Корпусна команда, не маючи для него місця, відіслала його до поліциї, відки відставлено його до арешту. Андреєв вдоволений, що дістав ся до неволі, бо, як каже, “тут харашо”» («Діло», с. 7).

«Примір до наслідуваня. По розкиненю відозв комітету жіночої орґанізациї зголошує ся вчера до нас бідна львівська зарібниця з жертвою і готовностию до праці. Приносить кілька штук чистого гарного біля і жертвує цілу свою особу до розпорядимости Комітету. Може ходити коло хорих, варити, прати. Відтак здіймає хрестик з шиї і жертвує на Український Червоний хрест. “Чи се золото?” – питаю. “Так, я все його заставляю в банку і приймають. Але най вже всьо йде, коби Господь милосерний за нами дав побіду”. Отсей вчинок бідної жінки з пролєтарияту нехай в примір буде тим паням, що перед нашими колєктантками запирають двері, або зашивши ся у безпечний кут, уживають вакаций, дожидаючи, що нам доля принесе. К. М.» («Діло», с. 7).

«Заарештовані москвофіли. Вчора близько 10 год. ранку на головному вокзалі заарештовано групу осіб, яка складалася з 4 руських священиків і близько 20 селян. Заарештовані прибули потягом зі Східної Галичини, а детальніше причина їхнього затримання невідома. Закутих у кайданки, їх відпровадили з вокзалу через місто до Бригідок, де їх інтерновано. За арештом спостерігав натовп, який хотів лінчувати москвофілів, чому заледве перешкодили військові й поліція. Попри значний конвой, заарештованих обплювали й побили» («Gazeta Wieczorna», s. 5).

«На “браці вальчонцих”, але тих гальбою і ножем збирали вчера два кельнери без посади грошіі за пів дня зібрали 8 корон. Поліция віддала сих “добровольців” на чужі гроші до арештів» («Нове Слово», с. 3).

Газета у форматі pdf