«Пожадані суть в першій мірі такі особи жіночого пола, котрі би хотіли йти на поле битви...» Що повинні робити молоді люди під час війни та як допомогти тим, хто залишився без роботи? У серпні 1914 р. часописи обговорювали ці та інші нагальні питання...

«Дирекция Народної Лічниці оповіщує: Нині в понеділок розпочинає ся практична частина першого самаританського курсу в льокали “Народної Лічниці”. Для першої групи від ½ 4–6 го для другої від 6–7 ½. Сі практичні вправи будуть тревати кілька днів, на всякий випадок так довго, доки прелєґенти не вичерпають материял і не переконають ся о достаточній вправі слухачів. – Опісля наступить іспит і роздача сьвідоцтв. – З огляду що постійно зголошують ся нові охотники, розпічне ся в четвер 13. с. м. Другий самаританський курс в сали давного “Національного музея”, площа Юра ч. 5 (вхід від головної брами на ліво) о год. 6 вечером. – Дальші вписи на сей курс відбувають ся в льокали “Січи” Коперника 5, від 9–12 рано і 3–5 п. п. – Пожадані суть в першій мірі такі особи жіночого пола, котрі би хотіли йти на поле битви, а також мужчини, котрі би могли сповняти обовязки санітетів (транспорт ранених і т. д.) – Всякі оповістки оголошує ся в нашій пресі, а на поодинокі письменні запити не відповідає ся. – Д-р Озаркевич» («Діло», с. 7).

«Від “Українських Січових Стрільців”. Зголошуванє добровольців поступає скорим кроком, треба їм одначе помочи заосмотрити ся в необхідно потрібні річи до походу, як чоботи, білє, скарпитки, щітки до обуви і одіня, голки, нитки, мило, гребінь, вилки, ніж, чарку, ножик, бандажі, вату, ручник. Просимо датки на сю ціль а також предмети пересилати до інтендантури “Української Боєвої Управи”, кождого часу, ул. Мохнацького 12 [тепер – вул. Драгоманова]» («Діло», с. 7).

«Сіоністи і Українські Січові Стрільці. Центральний Комітет сіоністичної партії Галичини ухвалив на вчерашнім засіданю висловити свої симпатиї орґанізациї Українських Січових Стрільців і підперти її акцию як морально так і материяльно. В нинішнім жидівськім Tagblatt-і має появити ся відозва партиї з покликом збирати датки на орґанізацию Українських Січових Стрільців» («Діло», с. 7).

«В справі занятя молодіжи шкільної, необнятої загальною мобілізацією звертає ся управа філії академічної і головного заведеня ґімназиї до всіх господарських, фінансових і торговельних інституций, а також фірм промислових і торговельних у Львові – з просьбою подати до відома, чи можуть і потребують зайняти у себе якесь число молодіжи ґімназияльної на час теперішної потреби. Зголошувати ся належить або письменно, або устно від год. 10–12 щоденно в управі ц. к. академічної ґімназиї, ул. Театральна в Народнім Домі на другім поверсі. – І. Громницький» («Діло», с. 7).

«Приверненє зелізничного руху. Для цілий запровіянтованя уладжено на разі специяльні почтові поїзди, о скільки на те позволяють війскові справи. Надто є предвиджене постепенне заведенє обмеженого руху цивільного осіб і товарів, про що Дирекция державних зелізниць і буде давати близші виясненя» («Нове Слово», с. 3).

«Про роботу для безробітних. Події надзвичайної важливості прийшли, як лавина, неймовірно швидко, заскочили своїми наслідками нас частково несподівано, зокрема, з матеріальної точки зору.

Чекають на нас усіх дуже важкі часи! З цієї точки зору ніхто не може мати впевненості.

Недостатньо, однак, усвідомлювати цей стан речей, але потрібно невідкладно подумати про способи запобігання його фатальним наслідкам, потрібно швидкими рішеннями і ще більш швидкими діями виправити недогляди, спричинені, зрештою, не нами!

Йдеться передусім про забезпечення хоча б найскромнішого шматка хліба для всіх тих, кому перебіг останніх подій вибив з рук способи заробітку і утримання, йдеться про сотні й тисячі людей, які непридатні до військової служби і через це не мобілізовані до лав армії, залишилися на бруці, позбавлені можливості заробити шматок хліба через зупинку будь-якого руху в господарському житті міста і краю, закриття їхніх дотеперішніх місць роботи: фабрик, контор, різнорідних підприємств.

Усіх цих людей, які живуть виключно розумовою чи фізичною працею, зараз чекає надзвичайно сумна доля. Здорові і сповнені прагнення працювати, вони мусять сидіти без роботи, без надії на швидкі зміни на краще, без надії отримати найближчим часом можливість заробити на життя, оскільки суспільство не поспішає до них усіх з невідкладною допомогою.

Але ж ідеться не про милостиню! Не про подарунок з ласки! Йдеться про надання їм роботи, якої, попри все, в місті та краї ще залишається чимало, оскільки багато підприємств припинили свою роботу і виробництво лише через те, що внаслідок мобілізації у них несподівано відібрали більшу частину працівників.

Пам’ятайте ж усі, хто шукає допомоги в роботі, кому потрібні робочі руки чи в канцеляріях, чи в майстернях, на фабриках, чи в господарствах, чи зрештою в ресторанах і кав’ярнях, пам’ятайте, що цих рук в місті дуже багато, що знайдете в них охочу і значну допомогу. Покличте їх тільки до себе! – Не дайте цим людям гинути з голоду, не дозвольте, щоб у їхніх серцях запанував розпач!

Всі зголошення роботодавців наш часопис публікуватиме цілком безкоштовно» («Gazeta Wieczorna», s. 6).

«Стрільці чи кондуктори? Останні кілька днів в електричних трамваях кондукторами працюють учні гімназій, позавчора місце біля корби водія зайняли кільканадцять студентів Політехніки. Це була б гідна похвали річ у часи... інші.

Утримання сполучення в великому місті, безумовно, належить до суспільно корисних дій, звідси й задоволення того чи іншого обивателя, нав’юченого провіантом, який міг від театру дістатися “кадетом” [трамвайним маршрутом KD] на Софіївку чи іншим трамваєм на горішній Личаків, звідси й оплески і схвалення на користь “нашого доблесного” політехніка. Але чи ці хвацькі, молоді і здорові хлопці, які старанно крутять корбу на “стоп” і “їхати далі”, чи кондуктори в мундирах, які безпомилково видають решту з корони, не задумувалися над тим, де їхнє місце саме в цей момент? Що перевезення подорожніх львівським бруком – це хороша річ, але є речі кращі, до яких наша молодь тягнеться всією душею? Чи обивателі, навантажені 5 кг муки і 5 кг цукру-рафінаду, не захочуть покласти свою вигоду на вівтар Справи і почекати ще кілька хвилин на трамвай, який курсує рідше, або піти пішки? Чи дирекція трамваю захоче з цих зауважень зробити якісь висновки, не наша справа...» («Gazeta Poranna», s. 4).

«У воєнному запалі. Вчора ввечері артилериста Лясоцького побив невідомий рядовий 19 полку кр. оборони. Рятункова служба відвезла пораненого до гарнізонного шпиталю» («Gazeta Poranna», s. 4).

Газета у форматі pdf