«...громада Львова сприйняла новину про мобілізацію поважно і спокійно» «Мобілізація – це ще не війна» – заспокоювали себе і читачів журналісти, констатуючи ентузіазм і патріотичний запал, з яким львів’яни реагували на новини. Зрештою, це відповідало істині – звістки про початок війни сприйняли скоріше з радістю, ніж навпаки...

«Постачання Львова. В нашому місті протягом двох останніх днів запанувала значна дорожнеча. Без будь-якої на це причини деякі продукти харчування подорожчали на 50, ба навіть на 100 відсотків, що є надзвичайною спекуляцією. Цій спекуляції покладе край максимум цін, який президія маґістрату оголосить ще сьогодні. Президія міста повинна негайно скликати всіх радних, повинно розділити їх на секції, створити райони і передати до рук радних контроль над дотриманням тарифів. Сама громадськість, зі своєї сторони, повинна утриматися від масових закупівель, оскільки місто, зі своєї сторони, закупило цілу низку статей продуктів харчування, якими можна буде легко себе забезпечити. Президія уклала контракти, напр., не тільки щодо муки, але і самого зерна і придбала в державну власність млин; закупила на значну суму рису, подбало про цілу низку інших продуктів, тож з цієї точки зору мешканці можуть бути цілком спокійні. Нема також жодної причини позбуватися банкнот, на чому тільки отримують зиск нечесні спекулянти. В цьому напрямку бажаним є, щоб Австро-угорський банк видавав розмінну монету за кожну банкноту і будь-якого достоїнства. Це значно допоможе заспокоїти наївну публіку»

(«Gazeta Poranna», s. 4).

«Враження у Львові. Відомість про загальну мобілізацію у вигляді досить переконливої чутки розійшлася вчора містом уже вдень. О 2.30 год дня на будинку пошти з’явилося коротке повідомлення про мобілізаційний наказ головнокомандування з урядовою печаткою і підписом Вопатерні, натовп спішив під будинок пошти, щоб перевірити автентичність повідомлення, звістка про яке поширювалася містом зі швидкістю блискавки. Тисячі примірників плакатів з деталями наказу розклеїли на стінах Львова близько 5 год. після полудня, чутки і розповіді протягом 10 хвилин стали фактом.

Загалом громада Львова сприйняла новину про мобілізацію поважно і спокійно. Покликана до війська молодь – охоче і з ентузіазмом, що знайшло вияв у голосних вуличних маніфестаціях. Ставати до лав війська розпочали відразу ж, казарми були переповнені, потяги також, гарячкова праця триває справно й успішно.

Громадяни, покликані до зброї, і їхні близькі знають і добре відчувають, що тут ідеться не тільки про інтереси і добробут держави, а й наш власний національний інтерес, через це з’явився той непідробний, глибокий запал, який вчора можна було побачити на обличчях у всіх. Суспільство знає, що наближається хвилина чину, і у повній свідомості щодо цього стає до мобілізації. Справді, мобілізація – це ще не війна, але і до цієї жаданої необхідності ми віддавна готові і налаштовані рішуче!» («Gazeta Poranna», s. 2).

«Концерт в честь Т. Шевченка. В суботу 25. липця с. р. відбув ся заходом україньского народного учительства в салі “Народного Дому” ювілейний концерт в честь Тараса Шевченка. Сим сповнило україньске учительство обовязок супроти нашого Ґенія, який своїми ідеями придбав стільки золотого зерна, котре наше учительство є обовязане невпинно сіяти між наш поневолений нарід. Сим долучило укр. учительство ще одно звено до сего нерозривного ланцюха ювілейних сьвятковань в честь Шевченка, який викувала ціла галицка Україна. Спізнену пору концертову треба зовсім справедливо оправдати тою обставиною, що концерт відбув ся в перший день зїзду укр. учительства, який мусів припасти на пору вигідну для всего учительства. Програму виконано власними силами і в найліпшій волі. Що до самого виконаня єї годі примінити строго артистичну міру оцінки, бож і концерт сей не мав бути якимсь проявом нашої артистичної культури – се був прояв сего сьвятого чувства, яким переповнені серця всего україньского народу зглядом нашого найбільшого Ґенія.

З признанєм треба зазначити, що пані виступили в народних строях вже хиба тому, що сей гарний звичай у нас, на жаль, чим раз більше затрачує ся. викликало се серед незвичайно численно зібраної публики зовсім зрозуміле одешевленє. Відповідно до сего повинна була і програма бути наскрізь своєрідна, тим більше, що се не було так тяжко – бо з виїмкою мініятурки “Humoresk-и” Dvořaka – все проче було наше.

Також і сольо скрипкове зовсім не причинило ся до піднесеня проґрами, навпаки вартість єї значно обнизило. Замість заповідженої на проґрамі “Ліри” почули ми зовсім звичайне і без всякого почуття краси наших пісень уложене “porpourri” з народних пісень, між які заплентав ся в додатку каварняний чардаш!» («Руслан», с. 3).

«Ректорат львівської духовної семинариї взиває П. П. Питомців, котрі скінчили санітарний курс, щоби безпроволочно явили ся у Львові для обслуги хорих» («Діло», с. 5).

«З Америки до... арешту. Сьогодні зранку приїхав до Львова просто з Америки робітник Миколай Крук і зайшов до шинку Штайна, де вкрав з кишені власниці гаманець з кількома коронами. Крука віддали до рук постового поліцейського, а той відпровадив його до арештів» («Kurjer Lwowski», s. 2).

«Грабіжник у банку. На сходах гіпотечного банку сьогодні перед полуднем Зиґмунт Горн, тапіцерський челядник, напав на пані Леону М., силою вирвав у неї ручну сумочку з кількадесятьма коронами і почав утікати. Жертва нападу закричала, а на її крик перехожі кинулися в погоню за Горном і скоро його затримали. Сумочку у нього відібрали, а грабіжника помістили до поліцейських арештів» («Kurjer Lwowski», s. 2).

«Пастка у вигляді незачиненого входу до пивниці чекала сьогодні зранку на перехожих біля кав’ярні “Ренесанс”. До неї впав кравець Самуель Ґроссманн, добряче забився і понищив одяг і годинник. Про своє нещастя Ґроссманн повідомив поліції» («Kurjer Lwowski», s. 2).

Газета у форматі pdf