«Виплата запомоги починає ся з днем покликаня, а триває до дня повороту покликаного до дому» Наскільки безпечним було ремесло художника в умовах перших днів війни і що можна було загубити в тисняві біля ощадної каси?

«Апровізация Львова на час війни. Предсідництво міста Львова відбуло вчера під проводом предс. Наймана тригодинну конференцию в справі апровізациї міста Львова. В конференциї взяли участь містопредсідники др. Шталь і др. Шляйхер» («Руслан», с. 3).

«Проти лихви і середників поживи. З оглядом на підвисшенє цін поживи, неузасаднене господарским положенєм, пригадує ся, що карний закон грозить карами за деякі форми лихви що до середників поживи. Після 482 §. купець, який має товари на продажу для всіх, коли сі товари належуть до конечних потреб щоденного житя, допускає ся переступку, коли затаює свої припаси або не хоче комусь продавати. За першим і другим разом сей переступок карає ся гривною, за третим разом наступає утрата промислової карти. Після 482 §. таке поведенє, коли відбуває ся в часі прилюдних несупокоїв, має бути каране крім того вязницею від 1 до 6 місяців» («Руслан», с. 3).

«Ґенералом, який вчера вечером промовив по українськи до українських маніфестантів під офіцирським Касином при вул. Фредра, був ґенерал Фридрих Ґостінчер, командант львівського ґарнізону» («Нове Слово», с. 5).

«Запомоги для родин, покликаних до війскової служби. Родини покликаних до війскової служби (також до загального ополченя) підчас війни мають право до державної запомоги на удержанє. До родини покликаних зачисляє ся жінку і діти, дальше родичів, дідів і тестів, вітчимів і мачохи, рідню і діти неправесного походженя.

Жінка і діти одержують запомогу навіть тоді, коли мешкають за границею, инші члени родини лише тоді, коли мешкають в границях монархії.

Право запомоги мають лише ті члени родини, котрих удержанє залежало доси дійсно від зарібків покликаного. Управнені до запомоги є члени родин робітників як також службового персоналу і дрібних хліборобів, котрі не затруднюють ніяких чужих робучих сил як також дрібних промисловців, котрі не затруднюють челядників. Учеників вільно такому промисловцеви держати, без утрати права до запомоги.

Запомоги не буде виплачувати ся, доки покликаний одержує плату, або єсли жиє в таких добрих маєткових і зарібкових відносинах, що через єго покликанє доходи родичів не зменшать ся...

Виплата запомоги починає ся з днем покликаня, а триває до дня повороту покликаного до дому. Єсли покликаний згине на війні, або пропаде, або єсли з причини каліцтва чи хороби, спричиненої війсковою службою, умре, прислугує тим, котрі мали право до запомоги, побирати ту запомогу протягом дальших 6 місяців від дня смерти, хотяй би вже по війні. По упливі 6 місяців прислугує право лише до т. зв. війскового заосмотреня.

Запомоги виплачує ся в півмісячних ратах з гори, около 1. і 16. кождого місяця» («Руслан», с. 3).

«Самаритянські курси рятункової станції. Найближчі самаритянські курси Рятункового товариства розпочнуться з початком серпня ц. р. і відбуватимуться в понеділок, середу і п’ятницю від 6 до 8 год. вечора. Оплата становить 2 кор. і 24 гелл. за підручник. Зголошення приймає рятункова станція, пл. Стрілецька, 5а [тепер – пл. Данила Галицького]» («Gazeta Poranna», s. 4).

«В погоні за шпіонами. Вчера по полудни радник двора Стефанович, звісний артист-маляр, шкіцував катедру св. Юра. Переходячі під вражінєм політичної ситуациї прикликали поліциянта, який зажадав від п. С. лєґітимациї. Але п. С. як раз не мав при собі ніяких лєґітимацийних паперів і поліциянт хотів його вести на інспекцию, коли тимчасом надійшов поліцийний аґент, який знав лично п. С. і перепросив за неприємну ошибку. Подібна пригода зустрінула передвчера п. Ів. Вося, урядника кр. виділу» («Нове Слово», с. 5).

«Любовна трагедія. На будівництві на вул. Корнеля Уєйського [тепер – вул. Устияновича] сьогодні зранку солдат 19 піх. полку, прізвище якого невідоме, здійснив замах на вбивство і самогубство. На цьому будівництві працювала така собі Марія Токарська, 20-річна дівчина, яка була нареченою цього солдата. Останнім часом Токарська виявляла люб’язність до муляра Хомицького. Її наречений довідався про це і хотів розправитися з Токарською. З цією метою ще вчора прийшов на будівництво, але Токарська втекла. Солдат влаштував на неї засідку, чатував усю ніч на будівництві, а коли сьогодні перед сьомою годиною ранку Токарська прийшла на будівництво, підійшов до неї і влаштував їй значну сварку з приводу її ймовірної невірності. Токарська відповіла йому потоком образ, після чого солдат дістав багнета і вдарив ним дівчину 4 рази, важко її поранивши. Робітники, які працювали на будівництві, кинулися за вбивцею, але він почав утікати. По дорозі солдат вдарив себе багнетом у груди, а потім сховався від погоні до кам’яниці під № 6 на вул. Корнеля Уєйського. Туди увірвалися робітники, які його переслідували. Після їхньої появи солдат кинувся з третього поерху головою вниз, але впав на сходову площадку другого поверху і втратив свідомість. Обох поранених перенесли на сходи будинку під № 14, де скоро з’явився священик з собору св. Юра і висповідав обох. За хвилину прибула рятункова служба і відвезла солдата до гарнізонного шпиталю, дівчину ж постовий доставив фіакром до загального шпиталю. Токарська досі не прийшла до тями, тож у неї не можна було отримати свідчень» («Kurjer Lwowski», s. 3).

«Перша “кишеньківка”. До своїх гостинних воріт поліційні арешти прийняли вчора ввечері першу жінку, яку затримали за спробу кишенькової крадіжки. Цю жінку звуть Анна Грицюк» («Kurjer Lwowski», s. 3).

«Розділив їхню долю. До арештів сьогодні зранку віддано Зиґмунта Гаусберґа, який розмовляв з арештантами, яких конвоювали з карного закладу до поліції» («Kurjer Lwowski», s. 3).

«Схоплення злодіїв. Кілька днів тому невідомий злочинець здійснив крадіжку в адвоката Зандауера, забравши в нього золотий годинник, ланцюжок, обручку, портсигар та інші цінні предмети. Поліція повідомила про крадіжку банки, і це допомогло схопити злодіїв. До заставного відділу Союзного банку вчора звернувся один кур’єр, який хотів заставити золотий годинник. Урядник звернув увагу кур’єра на те, що цей годинник крадений; через це кур’єр зачекав на пана, який доручив йому заставити годинник, а коли той прийшов по гроші, віддав його до рук поліцейського. Це був Юрій Біда, слуга проф. д-ра Ц., який видав свого спільника, Павла Петрика. В арештованих знайдено значну суму готівкою та цінні предмети, які походять з інших крадіжок» («Kurjer Lwowski południowy», s. 5)

«Де донька? З дому батьків у Борщовичах пішла 28-го ц. М. 12-річна Станіслава Кухарська. Опис зовнішності: білявка, одягнена в темний каптанчик і чорну хустину на голові. Батьки просять про затримання втікачки» («Gazeta Wieczorna», s. 6).

«“Волію вступити до цирку, аніж учитися”. Так говорив 15-річний син п. Катажини Тжеціковської, вдови, яка мешкає на вул. Шкарповій, 7 [тепер – вул. Насипна]. І дотримав слова. Тиждень тому він утік з дому, а його мати стверджує, що відповідно до своїх прагнень, він безсумнівно знаходиться в цирку у Стрию» («Gazeta Poranna», s. 4).

«Дві пожежі. Вчора вдень на горищі будинку на пл. Ґолуховських, 10 [тепер – пл. Торгова] загорілася балка на стелі і горіла довший час. Викликана пожежна сторожа вирубала стелю і змогла швидко погасити вогонь. Через великий наплив спостерігачів залучено військову сторожу, яка оточила кордоном місце дії пожежної сторожі. В натовпі нишпорили кишенькові злодії, які користувалися з надмірної цікавості публіки. Одного з них, Зиґмунта Стшельчука, заарештовано.

Друга пожежа спалахнула вчора ввечері в будинку Максиміліана Горовіца, на вул. Каштелянській, 14 [тепер – вул. Перова]. Від розжареного вугілля загорілася підлога і диван. Помешкання Горовіца було зачинене на ключ, як тільки побачили язики полум’я, було викликано пожежну сторожу. Тим часом Юліан Гєровський, член добровільної пожежної сторожі, який проходив поруч, виламав двері, виніс диван, який горів, а сусіди залили вогонь водою. Екіпаж пожежної сторожі, який прибув, уже не мав причини втручатися» («Gazeta Poranna», s. 4).

«Прикрий випадок трапився вчора ввечері з Якубом Б., приватним урядником. В тисняві біля ощадної каси він загубив перуку і не міг її відшукати. З безславно оголеною головою він подався до поліції, щоб повідомитипро свою прикру втрату» («Kurjer Lwowski», s. 3).

Газета у форматі pdf