«Відомість про війну з Сербією сприйняли з ентузіазмом» Основні новини дня львівська спільнота дізналася вже ввечері. Відповідь уряду Сербії на ультиматум не задовольнила австро-угорську сторону, що означало кінець миру...

«Росийські апетити на Галичину. “Новое Время” диктує, як переводити соймові вибори в Галичині, – домагаєть ся карної експедициї проти Австриї за підпиранє українства.

До чого доходить росийське нахабство в поборюваню українства, сьвідчать дві найновійші передовиці Нов. Времени.

В ч. 13764, з 21. с. м. знаходимо передовицю п. н. “Руссофобскіе элементы въ Галиціи”, яка навязує до звісних виводів на ту тему росийського міністра заграничних справ Сазонова й обговорює ювилейний здвиг українських “Соколів” і “Січий”, який уважає підрахунком сил “руссофобських елєментів”. В звязку з сим розписуєть ся про зносини провідників українства з Францом Фердинандом, передає за Пр. Русю видумку про українську депутацию у Франца Фердинанда, в якій ніби-то брали участь також два українські діячі з Росиї, про відповідь, яку ніби-то дав Франц Фердинанд тій депутациї: що ніби-то Українці повинні доказати свій австрийський патріотизм “позитивними ділами”, про те, що таким “позитивним ділом” мав бути власне здвиг, в день якого куля перервала житє “вдохновителя мазепинцевъ”.

“Тепер – пише Нов. Время далі – в Відни починаєть ся переоцінка вартостий. Новий наслідник престолу архикнязь Карло Франц Йосиф не підчеркував особливо своїх симпатий до мазепинців підчас свого довгого побуту в місті Коломиї, в східній Галичині. Він заховав відповідну його гідности рівновагу у відношеню до всіх народів, що заселяють Галичину, їх політичних партій і орґанізаций. Найблизші вибори до львівського сойму покажуть наочно, чи наступила переміна в поглядах віденського правительства на ті “руссофобські елєменти”, які по словам нашого міністра заграничних справ перешкаджали встановленю щирих сусідських відносин між Австро-Угорщиною й Росиєю. Вибори відбудуть ся на основі нового виборчого закону, який ухвалив сойм на шкоду інтересам корінного русского населеня, щоби догодити мазепинським елєментам, що проголосили себе “Тирольцями Сходу”. Додержанє виборчої свободи, яка дає русскому населеню можливість вибрати до сойму своїх представників, буде тим політичним барометром в Галичині, який означить новий курс австрийського правительства. А дальше фаворитованє “українства” буде означувати, що курс політики не змінив ся і що “quos Deus perdere vult, prius dementat” [“Кого Бог хоче покарати, того він позбавляє розуму”].

Як бачимо, туба росийського офіцияльного націоналізму домагаєть ся ні менше ні більше – тільки переведеня соймових виборів в Галичині á la Потоцький в користь москвофілів, грозячи инакше Австриї – згубою!

За сею погрозою іде зараз в слідуючім числі 13765, з 22. с. м. – богато сильнійша. В сім числі поміщена передовиця п. н. “Возмутители мира”, в якій нападаєть ся на Австрию за те, що вона виступила з приводу убийства Франца Фердинанда проти Сербії.

В сій статі читаємо:

“Коли приводом для воєнних виступів може послужити велико-сербський рух, в якім сербське правительство не бере ніякої участи, то український рух, сотворений і підпираний австро-угорською дипльоматиєю, буде вже не приводом, а безпосередною і законною побуджуючою причиною для таких самих виступів зі сторони Росиї”.

Не будемо полємізувати з Нов. Временемъ про повстанє й розвиток українства, бо з сьвідомими брехунами не полємізують. Вистане зазначити його нахабність в поборюваню українства, нахабність, в якій воно посуваєть ся аж до гроженя Австриї воєнним виступом зі сторони Росиї» («Діло», с. 3).

«Дивом уціліла. Сьогодні вдень між 12 і 1 годинами на залізниці Львів – Клепарів стався один з тих випадків, про які говорять як про диво. Колією в напрямку Львова йшла 16-річна Софія Сікора, учениця. Водночас у тому ж напрямку їхав потяг. Коли Сікорівна минула один з крутих поворотів, то не зауважила, що відразу за нею їде потяг, машиніст якого також не помітив Сікорівну на колії. Несподівано потяг наїхав на дівчину, повалив її на колію, а локомотив і всі вагони проїхали над нею. Випадок зауважили робітники, які працювали неподалік, і поспішили на місце випадку, переконані, що знайдуть на колії розчавлений труп. Яким же було їхнє здивування, коли вони побачили, що дівчина рухається, а через хвилину вона сама зійшла з колії. Сікорівна отримала лише легкі зовнішні ушкодження, тому що вона впала між рейками, а колеса її не зачепили. Потерпілу відпровадили (пішки!) аж на рятункову станцію, де їй надав допомогу черговий лікар, після чого розпорядився доставити її до шпиталю з метою з’ясування, чи вона не отримала якихось внутрішніх ушкоджень. Сікорівна справді може говорити про чудесний порятунок» («Kurjer Lwowski», s. 3).

«Напад. Сьогодні під ранок на вул. Карній [тепер – вул. Данилишина] кельнер з кав’ярні “Рів’єри” Бернард Кесслер напав на бухгалтера Адольфа Ашкеназі, кілька разів ударив його ціпком по голові, а крім того, поранив у руку, після чого сів до фіакру і наказав завезти його до готелю Центрального. Ашкеназі, однак, кинувся за втікачем навздогін і, викликавши постового, затримав дебошира.

Кесслера поки що віддано до поліцейських арештів» («Gazeta Lwowska», s. 3).

«Схоплений грабіжник. Вчора поліція заарештувала раніше караного злодія Войцеха Грицишина, який у товаристві інших типів нападав уночі на гостинці за Городоцькою рогачкою на осіб, які там проїжджали, і грабував їх» («Gazeta Lwowska», s. 3).

«Нещоденні лови. Вчера рано арештувала поліция 50-літного Самуїла Йосифа Ґольдштайна або Гома, пошукуваного за численні справки. Поліцийний аркуш арештованого стверджує, що Ґольдштайн має вже на совісти богато крадіжий і злочинів і більшу часть свого житя пересидів в тюремних мурах. – Ґольдштайн має заборонений побут в мурах Львова, мимо сього одначе гуляв по Львові і був пострахом мешканців. Наконець вчера арештовано його на кінській торговиці» («Нове Слово», с. 5).

«Влом і значна крадіж. Минувшої ночи дістали ся не висліджені на разі вломники до мешканя п. Аксельрада, замешканого при ул. Набєляка ч. 8 [тепер – вул. Котляревського]. Злодії перешукали ціле мешканє, забираючи срібні начиня вартости около 2.000 К» («Нове Слово», с. 5).

«Бійка в шинку. В шинку Штальмайстра, за Городоцькою рогачкою, спалахнула суперечка між залізничними кондукторами Лаврентієм Климовичем і Казімєжом Пшибильським. Климович, схопивши стільця, кинув його в супротивника і важко його поранив. Поліцейський солдат відвіз пораненого до рятункової служби, після чого обох допитали в поліцейській інспекції. Климович стверджує, що бійку розпочав Пшибильський, який кинув у нього важкою склянкою» («Gazeta Poranna», s. 4).

«Вкрадена дитина. Василь Лазарський, селянин зі Скнилова, повідомив поліції, що його служниця Анна (прізвища він не знає) кілька днів тому втекла з роботи і вкрала в нього 5-річну донечку Таню. Вкрадена дівчинка має світле волосся, була одягнена в блакитну суконку, на голові мала білу хустину» («Kurjer Lwowski», s. 3).

«Підкинула відразу трьох. Постовий поліцейський, який патрулював на Горі Вісньовського, зустрів там сьогодні перед полуднем трьох плачучих дітей. Він їх відпровадив до інспекції, а тут їх розпитали про причину плачу. Вони розповіли, що їхня мати має прізвище Калітинська, постійно мешкає у Старому Яричеві, сьогодні привезла їх до Львова, завела на гору Вісньовського і там покинула. Дітям 7, 8 і 10 років. Поліція залишила їх під опікою комісаріату ІІ дільниці» («Kurjer Lwowski», s. 3).

«Заборонена турботливість. Вчора ввеч. поліцейський солдат конвоював якогось чоловіка. Раптом конвойований почав утікати і сховався в розкопаній каналізації вул. Вагової. За хвилину робітник Іван Матіяш вивів утікача з каналізації, дав йому свій сюртук і капелюх, щоб утікач зміг далі втікати невпізнаним. За цю турботливість Матіяш відповідатиме перед судом» («Gazeta Poranna», s. 4).

«Враження у Львові. Львів зі зрозумілим нервуванням сьогодні очікував на повідомлення про рішення, яке мали прийняти сьогодні ввечері в Белграді. Перші відомості про поступку Сербії ми отримали близько 6 години, але вони не були підтверджені, і тому ми їх не публікували.

Офіційне підтвердження того факту, що відповідь Сербії не задовольнила Австрію, яка через це відкликала свого посла, ми отримали з Відня о 7.20 год. першими у Львові, і вже о 7.45 змогли оповістити про це місто в надзвичайному додатку.

Вся вулиця Сокола [тепер – вул. Ковжуна], на якій розташовується наша редакція, була вщерть заповнена натовпом публіки. Відомість про війну з Сербією сприйняли з ентузіазмом. В місті ця звістка викликала глибоке враження, надзвичайний рух, кав’ярні переповнені, наш додаток буквально розхапали» («Gazeta Wieczorna. Drugi Nadzwyczajny dodatek», s. 1).

Газета у форматі pdf