«...протинімецькі погроми у Львові уряджують не Поляки за Бялу, але Українці за – що?» Як старанно шукали винних у вуличних заворушеннях, і чому в державних установах Австро-Угорщини могли не знати німецької мови?

«Для кого є галицькі почти? Пишуть нам: Перед кількома днями надавав я поручений лист на пятій почтовій філії у Львові, при ул. Фрідрихів [тепер – вул. Мартовича]. Поминувши “старопольську чемність” сидячої там панни, котра відзиває ся до сторін словами: “Czego pan chce?”, ходить мені головно о занотованє двох фактів, які сьвідчать, що галицькі почти є виключно... для Поляків. На зовсім виразну адресу писану по українськи виставила вона мені посьвідку, на котрій назвиска адресата не відчитав би з певностию найліпший ґрафольоґ, бо очевидно була вона за лінива навіть до сего, щоби способом всіх львівських почтових анальфабетів відцифрувати назвиско і місцевість буквою. При тім мав я нагоду бути сьвідком ще одного подібного факту. До того самого віконця прийшов якийсь Німець і попросив в своїй мові о дві заграничні кореспондентки. Панна, яка видно не має понятя про німецьку мову, покрутила ся довкола себе удаючи, що чогось шукає, та й відповідає: “proszę poczekać, aż przyjdzie naczelnik”. Сих слів мабуть не зрозумів сей Німець і знова повторив свою просьбу. Тоді виручила свою товаришку стояча коло неї друга маніпулянтка і дала Німцеви таку ляконічну відповідь: “Ein Moment!” а до товаришки сказала – “a jak dalej tego już nie wiem”. Потім я пішов своєю дорогою, а доки ждав Німець відповіди від австрийської уряднички на питанє в німецькій мові – і чи взагалі його одержав – сего вже не знаю. – О. З.» («Діло», с. 6).

«Швець завинив – коваля повісили. Вже другий раз уладили собі польські академики з “Академічної читальні” німецький погром у Львові. І сим разом (в суботу) вибито вікна та знищено вивіски у німецьких фірм при ул. Кароля Людвика [тепер – непарна сторона просп. Свободи], Городецькій, в Ринку і т. д. Сі погроми се “відплата” за Бялу чи Бєльск, де, мимоходом кажучи, провокуючою стороною були такі самі панове Поляки. Хоч всім було відомо, що перший погром виконаний учасниками заповідженого віча в “Академічній читальні”, то помимо того виновників культурної розправи з німецькими фірмами годі було якось віднайти... Якось ніяково було би не віднайти і сим разом виновників, бо щож сказалиби на се у Відні? І знайшли справді виновників, а знаєте кого? Ось арештовано трех українських ремісників!! Отже протинімецькі погроми у Львові уряджують не Поляки за Бялу, але Українці за – що? Сподіємось, що злобне “непорозумінє” якнайскорше вияснить ся, і що невинно арештованих випустять сейчас на волю» («Нове Слово», с. 5).

«Хитрий перекупник. Протягом певного часу найбільш затишними вулицями міста кружляє веселий перекупник, який спритним чином збуває свій товар. Він викрикує слова, які не мають нічого спільного з усіма можливими назвами товарів. Люди, як зазвичай, найбільше грішать цікавістю, вихиляються з вікон, щоб якнайшвидше її заспокоїти, і, як у цьому випадку... купити товар у перекупника-психолога, який таким чином досягає своєї мети. Зрозуміло, що день у день він одного й того самого слова не викрикує, а змінює свій репертуар. Востаннє він, наприклад, верещав як одержимий: Купіть “танго”, і продав усі... прецлі» («Gazeta Poranna», s. 3).

«Добрий вчинок. Марія К. вчора знайшла золотий браслет на вул. Подлевського [тепер – вул. Гребінки] і віддала його на зберігання поліції, прохаючи передати винагороду за знахідку польській школі в Бєльську» («Gazeta Poranna», s. 3).

«Втеча львівського адвоката. Кілька днів тому зі Львова зник відомий тутешній адвокат д-р Ян Каспарек, залишивши близько чверті мільйона корон боргу. Д-р Каспарек, вочевидь, виїхав з дружиною до Америки, заздалегідь підготувавши все для втечі. Ще два тижні тому він повідомив Адвокатську палату, що виїжджає для порятунку здоров’я на два місяці, і просив підготувати заміну. Палата, звичайно, задовольнила це прохання, і призначила заступником адв. д-ра Альфреда Зґурського. Серед потерпілих є багато канцелярійних клієнтів, а також кільканадцять львівських купців. Д-р Каспарек втратив значні кошти на кінематографічному підприємстві “Фавн”» («Gazeta Wieczorna», s. 6).

«Яке житє – така смерть. Дня 26 м. м. знайдено в саме полудне на Замарстинові лежаче в ринштоку тіло якогось мущини. Збігло ся на місце богато мешканців Замарстинова, а хтось з присутних ствердив, що померший називав ся Михайло Яремчук. Тіло відставлено до кістниці і повідомлено про випадок жандармерию, яка віднесла ся до прокураториї. Виделєґована на місце судово лікарська комісия ствердила, що Яремчук по пяному впав до ринштоку і вдусив ся в болоті» («Нове Слово», с. 5).

«Львівські апаші. Сьогодні під ранок нібито пекарський челядник, а насправді апаш Йозеф Бенднер напав на доньку Коринту Марію Кретовську, яка йшла Гетьманськими Валами, і вдарив її ножем, після чого втік. Рятункова станція після надання першої допомоги відвезла важко поранену до загального шпиталю» («Gazeta Wieczorna», s. 6).

«У схованці в цегельні на Пилипівці вчора затримано Розалію Купіцьку, яка недавно втекла від чоловіка, при цьому вкравши у нього 2000 К. Гроші, ймовірно, вона вже віддала коханцеві» («Gazeta Wieczorna», s. 6).

«Чия власність? П. Юзеф Собечинський, власник нерухомості по вул. Мартина, 41 [тепер – вул. Жовківська], передав поліції знайдені на подвір’ї, ймовірно, крадені срібні черпак і ложечку, позначені літерами Й. М.» («Gazeta Wieczorna», s. 6).

«Новий рід рабунку. Від довшого часу гуляють у Львові злодії, яких специяльностию є напади на селян, що приїздять до міста на торг. Система рабунку була ся, що кількох людий окружало селянина, придержувало його, а один з них перешукував йому кишені і забирав готівку. Селянин наш ніколи не зголошує ся на поліцию ані не доносить про рабунок і сам утруднює слідство. На таких якраз злодіїв уладив комісар поліциї лови. Сеї пятниці обставлено ринок і Стрілецьку площу [тепер – пл. Данила Галицького] поліциянтами, а поліц. аґенти під проводом ком. Левицького виловили кільканайцять таких бандитів, підозрілих о напади на селян в останних часах» («Нове Слово», с. 5).

Газета у форматі pdf