Як Кучма зловмисника поліції здав Початок липня 1914 року позначився літніми зливами, невтішними для Львова спортивними новинами з Відня і традиційно занехаяними тротуарами, якими навіть було небезпечно ходити...

«По трох днях погоди завитала до нас щира і вірна приятелька слота і від 10. год. рано ллє ся з хмар, як на замовленє. Селяни так тішили ся вже погодою, так надіяли ся, що одного тижня погоди вистане, щоби висушити і зібрати гниюче сіно, що може й серп почне свою жатву на полях, та надія уступила місце розчаруваню. Коби хоч не на довго, бо ярина і збіже такі гарні, що при погоді виплатили би найменше яких два роки неврожаю» («Руслан», с. 3).

«Поразка Львова. Від нашого спортивного кореспондента у Відні отримуємо велике повідомлення про перебіг недільного матчу.Недільний матч Відень – Львів закінчився, як відомо, з рахунком 3:0 (п. п.: 3:0) не на користь Львів’ян. Ця поразка тим дошкульніша, що австрійський Футбольний союз протиставив львівській дружині збірну, сформовану з гравців другого класу, заздалегідь висловлюючи переконання, що львівська команда не зможе подолати першорядну збірну.

Битва принесла нам миле розчарування: добре зіграна львівська збірна показала хороше розуміння гри, а іноді навіть перевагу над віденською командою з точки зору форми і краси гри. Своєю поразкою вона завдячує трьом обставинам: У першій половині вона мала невигідну позицію і грала проти вітру, а надто, що з прикрістю доводиться ствердити, воротар Львова не був добре підготований і без причини пропускав удари, які міг затримати. Після зміни місць перевага розташування віденців відразу ж стала очевидною, тому що більше їм не вдалося забити ні одного голу.

Так, відразу ж після першого точного удару віденців (м’яч пролетів біля львівського воротаря на висоті приблизно 1 метра) настав “відповідний” постріл Львова – але вітер відніс м’яч на пару метрів вліво від воріт. Другий удар віденців публіка зустріла сміхом, тому що м’яч пролетів між ногами львівського воротаря. Третій удар відбити було просто неможливо.

Львів’яни сім раз били по віденських воротах, але м’яч шість разів потрапляв у каркас воріт, а раз воротар затримав його ногами. Віденці двічі вдарили в каркас львівських воріт. Судив п. Андрес, публіки зібралося близько 3000 осіб...» («Gazeta Wieczorna», s. 6).

«Ув’язнення Чорногорця у Львові. В суботу під час їзди до Чорногорії на головному вокзалі затримався Божко Поповіч, студент духовної семінарії в Новочеркаську (в Росії) і вступив у розмову з іншими пасажирами ІІІ класу. Довідавшись, що Поповіч повертається з Росії, пасажири почали його розпитувати про те, що в Росії говорять про сараєвське вбивство. Поповіч розповів про настрої в Росії, а від себе додав: “Принцип харашо сдєлал!”. Свідки розмови повідомили про це поліцію, яка заарештувала Поповіча і доставила до край. карного суду за звинуваченням у схваленні сараєвського вбивства» («Kurjer Lwowski południowy», s. 4).

«Нещасливий знахідник. Вінценти Білас, безробітний кельнер, кілька днів тому знайшов закладну картку на золотий годинник. Це зауважив такий собі Василь Кучма, який захотів перевірити чесність знахідника, прослідкував за ним і з’ясував, що Білас, замість того, аби віддати картку поліції, продав її якомусь чоловікові. Вчора Кучма зустрів Біласа на вулиці і попросив постового його заарештувати. В поліції Білас зізнався в тому, що знайшов закладну картку і продав її за 1 корону, за що його віддано до арештів» («Gazeta Poranna», s. 3).

«Продав садок. Сторож будинку № 3 на вул. Цитадельній [тепер – частина вул. Чайковського від вул. Стефаника до Цитаделі] Іван Тимчишин підступно ошукав Івана Лупача, продавця фруктів, який працює в кіоску на розі вул. Оссолінських [тепер – вул. Стефаника] і Хоронщизни [тепер – вул. Чайковського]. Позавчора він запропонував йому купити фрукти з садка, який оточує будинок, що його сторожем був Тимчишин. Лупач пішов з ним до садка, оглянув його і виплатив Тимчишину 50 кор. готівкою. Вчора Лупач прийшов до “придбаного” саду по фрукти, а тут його впіймали і намагалися заарештувати за крадіжку. Тоді вся історія і з’ясувалася, а Лупач переконався, що у своїй легковірності став жертвою шахрая, тому що Тимчишин не мав права продавати садок. Тимчишин утік зі Львова відразу після того, як отримав гроші від Лупача» («Gazeta Poranna», s. 3).

«Крадіжка в санаторії Кісєльки. У курортника Михайла Борковського, який залишився в закладі Кісєльки, вкрадено 520 корон. Речові докази свідчать проти слуги Василя Бучковського, якого теж заарештовано» («Kurjer Lwowski południowy», s. 4).

«Фатальне падіння. Сьогодні близько 1 год. ночі на тротуарі на вул. Жовківській [тепер – вул. Богдана Хмельницького] упав робітник Леон Мікулінський і зламав ногу. Мікулінський послизнувся на помиях, вилитих на тротуар перед шинком Еренпрайза. Постовий поліцейський доставив Мікулінського на рятункову станцію, а звідти – до шпиталю» («Kurjer Lwowski południowy», s. 4).

Газета у форматі pdf