«Істинні оргії фальшивих тонів і справжньої какофонії розіграються в цих катеринкових коробках...» До нагальних проблем міста належали і некваліфіковані вуличні музиканти, і “продажні” – на думку скептиків – видавці часописів...

 

«Астрономічне літо розпочало ся вчера (22. червця) о год. 6.55 рано. Довгота дня, яка виносила в червци пересічно 16 годин, від вчера постепенно маліє і до кінця місяця буде вже день о 5 мінут коротший. Убувати буде день постепенно аж до 22. грудня, т. є. до хвилі, коли сонце стане в знаку Козорога, де настає рівночасно прибуток тревалости сьвітла на виднокрузі, або зимове пересиленє дня з ночию. В метеорольоґії розпочало ся літо вже днем 1. червця» («Руслан», с. 2).

«Відзначенє Українця. Між відзначенями зелізничників, яке відбуло ся недавно, одержав і один Українець срібний хрест заслуги. Є ним п. Юрий Диць, вл.реальности і ковальський майстер зелізничих варштатів. П. Диць належить до ряду щирих національних робітників в просьвітній і орґанізацийній праці городецького передмістя» («Нове Слово», с. 4).

«Зауваги. Продається часопис за вісімдесят тисяч корон. Насправді такий анонс не з’явився – але в досить широких колах нашого міста про цю справу знають. Про розповсюдження інформації дбає сам власник цього часопису, який має вже досить редакторської праці, але занадто мало читачів і передплатників.

Насправді редагування часопису не забирає йому багато коштів, оскільки роботу працівників він оплачує чи то залізничними абонементами – чи то безкоштовними квитками до різних розважальних закладів – а останнім часом лише скромними сумами, які не перевищують кількадесят корон на місяць – однак сам друк і папір теж коштують грошей.

А власник звик до більш прибуткових справ, і не бачить причини, щоб під завісу свого професійного життя не здійснити вигідну операцію і не продати рештки колись шанованого часопису за кількадесят тисяч корон. Однак хто ж захоче віддати цю суму за труп, оскільки навіть у Галичині ця газета є пережитком, у гальванізацію якого не вірить і сам продавець? Кожен, зрештою, повинен запитати, за що він дає гроші. І в цьому суть справи. Власник видання, яке невесело помирає, не має передплатників – не має оголошень – але зате має... субвенції. На цьому моменті закінчується смішна й хитра сторона історії редагування і продажу цього часопису, і починається гидка – ганебна. Найманець пера, який низку років служив урядові і робив статки з рептильних фондів, настільки втратив почуття сорому, який є навіть у циніків, що не соромиться розповідати, скільки отримує субвенцій.

Ось – від міністерства внутрішніх справ, говорить цей пан – отримую 12.000 кор., і від намісництва 12.000 кор.

І позаяк може знайтися хтось настільки дурний, що придбає за 80.000 кор. – ці сумнівні щорічні субвенції, то чи уявляє собі видавець і власник цього часопису, що знайдеться інший схожий на нього “публіцист без мук совісті”, який перебере цей спадок продажності?! – Не припускаємо цього, однак сам факт, що хтось може публічно оприлюднювати без сорому і без осуду зі сторони журналістської корпорації свою продажність і пропонувати її іншим за певні відступні, викликає найсумніші думки про падіння моральності в нашому громадському житті» («Kurjer Lwowski południowy», s. 2).

«Львівські катеринки вже вирушили з передмість на гастролі до міста, хоч їх ніхто не запрошував. Уже зовсім скоро вони наповнять повітря своїми пронизливими нотами, які можуть протягом кількох хвилин повністю знищити Кортіїв орган у людей, які мають слух. Істинні оргії фальшивих тонів і справжньої какофонії розіграються в цих катеринкових коробках у пообідню пору, саме тоді, коли змучена людина, яка прагне тиші, з задоволенням вкладається, щоб відпочити. Зрозуміло, що в таку мить про відпочинок навіть мріяти не доводиться. Не слід дивуватися вуличним хлопчиськам, які радо вітають кожну катеринку, але слід дивуватися людям, що кидають дрібні у підставлений з готовністю капелюх індивідам, які не хочуть заробити на хліб гідною працею. Можливо, відповідні органи влади нарешті заборонили би це підприємництво, яке роздирає вуха» («Gazeta Poranna», s. 3).

«Вибух у хімічній пральні. Сьогодні близько 10 год. перед полуднем у хімічній пральні і фарбувальні Віктора Герте на вул. Короля Лещинського, 7 [тепер – вул. братів Міхновських] стався вибух бензину і пожежа. Пральня розташовується в партері під помешканнями невисокого двоповерхового флігельного будинку. В невеликому будиночку містяться три машини для чищення речей за допомогою бензину, який знаходиться у т. зв. віджимній машині. У той час, коли віджимна машина працювала, стався вибух. Очевидно, його спричинила іскра, яка з’явилась унаслідок тертя.

У критичну мить у пральні працювали троє робітників, і всі три отримали опіки. На щастя, всі негайно вибігли на двір і завдяки цьому врятувалися. Бензин розлився по підлозі і горів потоком. Від вогню загорілися вікна.

Негайно було викликано пожежну сторожу і рятункову станцію. На місце виїхав екіпаж сторожі і під управлінням заст. начальника Цєцкєвича розпочав енергійну рятункову акцію. Перш за все бензин, який горів на підлозі, засипали мокрою землею, а після цього ковдрою загашено полум’я у віджимній машині.

Лікар служби зайнявся допомогою робітникам Вільгельму Краусу, Павлу Міляну і Яну Горшовському, який у мить вибуху працював при віджимній машині. Всі мають обпечені обличчя, на щастя, з очима нічого не сталося. Їм перев’язано голови і відвезено до шпиталю. Лікар вважає, що скоро вони одужають.

Під час вибуху згоріла частина одягу. Збитки становлять близько 1000 кор.» («Kurjer Lwowski południowy», s. 3).

«Стріляючі злодії. Минулої ночі близько 2 год. на вул. Охоронок [тепер – вул. Кониського] поліцейський Гнатюк помітив трьох злодіїв, які пробиралися через вікно до помешкання на першому поверсі в будинку № 7 по цій вулиці. Коли він підбіг до них, злодії почали тікати. Одного з них він схопив, і розпочалася боротьба. Бачачи, що не дає собі ради, поліцейський вирішив нейтралізувати злодія, витягнув шаблю і вдарив його по голові. Несподівано з’явилися двоє інших злодіїв, і один з них двічі вистрілив у поліцейського, однак не влучив. Поліцейський відступив, і тоді поранений злодій утік. Однак поліцейський не визнав себе переможеним і переслідував його далі. Влаштовано облаву, яка призвела до бажаного результату. Близько 4 год. ранку злодія знайшли в кущах на Високому Замку і доставили спочатку на рятункову станцію, а звідти до шпиталю, де він знаходиться під вартою. Його звуть Едмунд Венклер, йому 25 років, за фахом він є мулярем і невиправним злодієм. Венклера буде доставлено до в’язничного шпиталю» («Kurjer Lwowski południowy», s. 3).

«Причіпка на рівному місці вчора чекала на Романа Райтера, слюсарського челядника, до якого на вулиці підійшов Юзеф Ганд з дикою претензією, що сюртук – який Райтер носить – належить йому і був украдений 5 тижнів тому. Нічого не дали запевнення Райтера, що він нічого про крадіжку не знає, а одяг носить уже 2 роки, тому він мусив піти з Гандом до поліції. Поліцейський агент відшукав кравця, який шив одяг Райтеру, і той підтвердив, що сюртук справді вже 2 роки належить Райтеру. Лише тоді несправедливо затриманого випустили на волю» («Gazeta Poranna», s. 3).

«Упав з дерева. Казімєж Бендик, 16-річний хлопець, вчора заліз на високу черешню в пошуку ягід. Гілка, на якій він сидів, зламалась, і Бендик упав на землю, зламавши при цьому руку. Рятункова служба надала йому допомогу і відвезла до шпиталю» («Gazeta Poranna», s. 3).

«Пригода п. Тепфера. Радний п. Тепфер мав учора неприємну пригоду. Маючи полагодити багато справ у різних місцях, він перед полуднем винайняв собі на довший час візника № 247. Через годину їзди п. Т. зайшов до кав’ярні “Сецесія”, а візникові наказав чекати. За хвилину п. Т. вийшов з кав’ярні, але візника вже не було, тоді він узяв іншого візника. Коли після полудня він повернувся додому, то побачив візника № 247, який чекав перед будинком, той підійшов до нього і зажадав плати за весь час. Пан Тепфер відмовився платити, а хотів дати візникові лише ту суму, яку належало заплатити за час їзди. Однак візник стверджував, що отримав розпорядження чекати під будинком і цілком непарламентарно висварив п. Т., якого від розлюченого візника врятував поліцейський агент, що надійшов на крик» («Gazeta Poranna», s. 3).

Газета у форматі pdf