«...то не брикали би так і не дуріли би з розкошів і достатків» Забувши щось у львівському готелі, постоялець міг сподіватися, що отримає свою власність назад...

 

«Товариство Україньско-руска бурса ім. А. ґр. Шептицкого у Львові” заложено в 1911 році. Оно поставило собі за ціль удержувати бурсу для пильних а бідних учеників, що ходять до середних шкіл в середмістю у львові. Товчком до заснованя сего тов-а, якого ціль та средства до осягненя тої ціли є ідентичні з анальоґічними цілями У. П. Т., була власне думка помочи у праці на тім поли У. П. Т. перенимаючи на себе з заложенєм нової бурси часть клопотів і тягарів, які має У. П. Т. удержуючи у Львові аж 3 бурси. Діяльність згаданого тов-а в перших роках єго єствованя обмежила ся виключно до збираня жертв на закупно власного дому для бурси. Діяльність в тім напрямі була тиха та без реклями, але незвичайно інтензивна. Протягом короткого часу зібрано – як на наші відносини – значну суму, себто поверх 31.000 К. завдяки невтомній та витревалій праці п. С. Кульчицкого прийшло тов-о до власної гарної камениці, положеної в здоровій частині міста недалеко Високого Замку при ул. Театиньскій ч. 10 [тепер – вул. Кривоноса]. Сю реальність купило тов-о в січни с. р. за 85.000 К, заплатило готівкою дотеперішному властителеви 27.098 К, а решту належалости зобовязало ся заплатити до трох літ. З початком нового шк. року тов-о отвирає свою бурсу, а рівночасно У. П. Т. взиває свою філіяльну бурсу, яка доси містила ся при ул. Вірменьскій ч. 2. при добрій та ощадній господарці в новоствореній бурсі та при помочи зі сторони нашої суспільности тов-во має надію сплатити всі гіпотечні довги» («Руслан», с. 2).

«Бездумність театральних працівників. Учора ввечері ніхто з глядачів, які йшли до театру, не припускав, що погідний день зміниться зливою. Тому після вистави значна частина публіки, одягнута відповідно до погідного літнього вечора, затрималась у вестибюлі театру, не маючи змоги через проливний дощ навіть дістатися трамваю. Щоправда, один з білетерів викликав кілька візків, але вони забирали по дві або три особи, а решта публіки заповнювала вестибюль. Тим часом слуги, які працюють у театрі, почали випихати публіку з вестибюлю, і попри її вмовляння, не дозволили їй перечекати найбурхливішу фазу зливи. На додачу погасили світло.

Хоч не хоч, публіка мусила покинути вестибюль і зібралася частково у вузькому коридорчику між касами, а частково під дашком, і так перечекала грозу. Бездумний вчинок театральної служби заслуговує на сувору догану, оскільки погашення світла могло стати причиною найгірших наслідків» («Gazeta Wieczorna», s. 4).

«Добре їм, то дуріють. Польскі часописи пишуть, що в сих днях розіграє ся у Львові цілий ряд двобоїв, переважно на шаблі, між членами двох академічних буршівсько-біяцких-піяцких товариств. Причина до двобоїв – страх велика! – : потрутили ся, може й нарочно, два “лицарики” на улици і вже “гонор” на язиці, а опісля двобій.

Коби тим паничикам не дати з тиждень їсти, коли би їх заставити з місяць молотити, фасолю тай біб з капустою їсти, під веретою спати, то не брикали би так і не дуріли би з розкошів і достатків» («Руслан», с. 3).

«Матеріал для апашів. Занадто часто дається нам взнаки брак виправного закладу або примусових робіт для неповнолітніх злочинців і волоцюг. Поліцейські хроніки часто нотують випадки крадіжок, ба навіть зломів, які здійснюють дванадцятирічні підлітки. Що робити з такими схопленими злочинцями? В’язниця буде для них згубною, тому що це найкраща школа злодійського мистецтва. Виправних закладів немає, тому... вони йдуть до в’язниці і потім стають т. зв. злодійським потомством. Ці молоді порушники закону рекрутуються з утікачів з батьківського дому. – Вчора до поліції звернувся Іван Вовк, робітник, який повідомив, що з його дому втік 12-річний брат його дружини Іван Костирко, і кілька днів переховується у Львові. Очевидно, він уже потрапив до товариства схожих на нього пташків.

Поліцейський солдат вчора затримав на пл. Краківській [тепер – пл. Ярослава Осмомисла] 13-річного Петра Сюдика, який вкрав у селянина Вікентія Ґроновича з кишені гаманець з 3 коронами. Сюдик пішов до арештів» («Gazeta Poranna», s. 3).

«Таємничий випадок. Аж три установи завзято сперечаються між собою, що ж саме трапилося з Йосипом Демчишиним, якого поліцейський учора знайшов на вул. Інвалідів [тепер – вул. Батуринська] у стані повної непритомності. Поліцейський стверджує, що Демчишин мав кілька ран і був побитий; рятункова станція, куди його привіз поліцейський, припускає, що Демчишин з наміром вчинити самогубство напився денатурованого спирту, а загальний шпиталь зрештою зробив висновок, що це всього лиш звичайне алкогольне отруєння» («Gazeta Wieczorna», s. 4).

«Непотрібна тривога. Довгою телеграмою до львівської поліції підняв тривогу д-р Мондштайн зі Станіславова, який повідомив, що його дружина забула в готелі “Сіті” 160 кор. під подушкою, і просив провести розслідування. Тим часом готельна служба виявилася більш чесною – ніж про неї думав д-р М. – тому що коли телеграма надійшла до Львова, портьє готелю Фердинанд Майєр уже мав при собі квитанцію на грошовий переказ, надісланий до Станіславова на ім’я д-ра М.» («Gazeta Wieczorna», s. 4).

«Узяв і втік. Шинкар з вул. Трибунальської [тепер – вул. Шевська] Л. Ліхт повідомив учора поліції, що його касир Натан Адлер узяв 460 кор. і втік. Розтратник-утікач є брюнетом, середнього зросту, має худе, поголене обличчя» («Gazeta Wieczorna», s. 5).

«Померли. ОЛЕНА ТОМАШІВСЬКА, жена професора акад.ґімназиї і доцента університету у Львові, померла вчера в ранці, проживши 29 літ. Тяжка грудна недуга забрала в цьвіті житя людину, яка в часах, коли здоровлє її було красше, знаходила в собі запалу й енерґії доволі, щоби поза трудами домашного господарства сповняти свої громадянські обовязки. – Українська громада в Бережанах, де пп. Томашівські перебули кілька років перед приїздом до Львова, доси має в памяти Покійну – людину живу, охочу робітницю в місцевих громадянських підприємствах, рада подати особисту поміч кождому, хто помочи потребував. Останні роки побуту у Львові значились в житю Покійної постепенним занепадом здоровля. Конець болям принесла Покійній вчерашна днина... Двоє малолітних дітий сумує нині по втраті дорогої, невсипущої, готової до всякої жертви – матери. В. їй п.!..» («Нове Слово», с. 5).

 

Газета у форматі pdf