«...завязала ся у Львові будівельна спілка, зложена зі самих жінок» Львів’яни готувалися до літніх канікул і виношували амбітні плани щодо будівництва недорогого житла...

«Для дітий на вакацийну оселю! Літо! Вакациї! Село! – ото слова, на звук котрих якесь солодке чувство свободи – щастя огортає нас, а перед очима нашими мов чудні образи пересувають ся пахучі луги, ниви цвитучі, поля збіжем шумячі – простори широкі, роздольні, звенячі співом птиць, повні краси і они облиті животворними филями соняшних лучів...

Но хто ж найбільше потребує такого відпочинку для духа, та скріпленя здоровля? Хтож, як не ся шкільна молодіж, що цілий рік в школі чи в дома над книжками похилена, найчастіше серед тяжких условин житя без воздуха чистого, без сонця в вогких клітках-комнатках сидить, учить ся, працює. Ся шкільна молодіж з анемічними лицями, обезсилена, в першій мірі потребує сьвіжого, сільского воздуха, сонця, свободи, простору! Але на жаль, лише дуже мала частина сеї молодежи може виїхати на фериї на село. Ті, котрим би найбільше потреба виїхати, не могуть задля недостачі відповідних середників. І саме для сеї молодежи біднійшої часто дуже спосібної і ідейної помочи конечно потрібно, бож молодіж – се будучина народа, котрий передовсім зі здорових, сильних тілом і духом одиниць повинен складати ся і огляд на сю будучину народа вкладає на нас обовязок дбати про молодіж, про єї здоровлє і розвій сил.

Обовязок сей сповняє Товариство “Вакацийних осель”, що від черги літ висилає дівчатка на літні місяці на село. Минувшого року Товариство розширило свою діяльність і на молодіж мужеску, виславши до Милованя оселю хлопячу. Подібно і сего року Товариство бажало би вислати як дівочу, так і хлопячу оселю; першу до Коршева (де тов. “Сільский Господар” з сердечною готовостию відступило двір на сю ціль), а другу до Милованя; однак виконанє сего вимагає великих коштів, а на жаль фонди Товариства є за малі, щоби Товариство своїми силами змогло сю хосенну гадку здійснити. Тому звертає ся тов. “Вакацийних Осель” з укланною просьбою до нашої жертволюбивої суспільности, щоби помогла Товариству в сім патриотичнім ділі.

Жертви упрашає ся присилати на руки касиєрки Товариства, пані Йосифи Паньківскої, Львів, ул. Чарнецкого 26 [тепер – вул. Винниченка]» («Руслан», с. 3).

«Військова урочистість. Великим парадом відзначали сьогодні історичну річницю військові відділи, належні до полків, які брали участь у битві під Асперн [під час Наполеонівських воєн]. Батальйон 15 і 55 піх. полків і 11 полк польових гаубиць зібралися в казармах на вул. Яблоновських [тепер – вул. Шота Руставелі], де в присутності командувача корпусу і представників генералітету відбулась урочиста польова меса» («Gazeta Wieczorna», s. 6).

«Дім для жінок у Львові. Під таким іменем завязала ся у Львові будівельна спілка, зложена зі самих жінок, котра поставила собі цілю збудувати великий будинок на дешеві помешканя для жінок, що самостійно працюють по ріжних заводах. Основательки сього підприємства надіють ся, що коли дістануть даром площу від міста, безплатно материяли від підприємців, до сього грошеві датки від ріжних інституций і добродіїв, то будинок буде їх коштувати так мало, що зможуть давати мешканє дешевше, ніж підприємці або приватні властителі» («Діло», с. 3).

«Еміґрацийний рух. В середу переїхало через Краків на роботу до Прусиї понад 300 земельних робітників зі східних повітів Галичини. Часть їх законтрактували фабричні фірми під Липском до плянтациї цукрових бураків. Поворот еміґрантів недопущених на американську землю, зростає з кождим днем. Знова завернено 168 австрийських і 100 росийських горожан, котрі на основі еміґрацийного права в Америці не можуть висісти за Океаном. Між сими людьми починає ширити ся нужда, бо послідний гріш видали на подорож і вертають майже без гроша до рідних сіл» («Діло», с. 3).

«Шулєрня на вулици. На Збіжевій площі [тепер – пл. Зернова] придержав поліциянт Озияша Керцера, котрий “держав банк” при грі в карти. Товариші гри втекли, а банкерови відібрав поліциянт кости і 5 к. 12 сот. Пізнійше арештовано ще одного учасника недозволеної гри, кімнатного маляря Йосифа Симпля» («Нове Слово», с. 5).

«Шахрай. До Олекси Простака, який служить в солдатській їдальні 30 піх. полку на Цитаделі, вчора підійшов Петро Кравець і запропонував йому роботу. Під час розмови Кравець наблизився до Простака, витягнув у нього з кишені гаманець з сумою 48 кор. 18 гелл. і швидко зник. Поліція, однак, вистежила злодія, який уже має на сумлінні пограбування на Янівському цвинтарі, здійснене у такий же спосіб» («Gazeta Poranna», s. 3).

«Недовго потішив ся добичею. До мешканя п. Романа Воробля вломив ся недавно вечером Йосиф Хрущ і вкрав йому 20 кор.готівкою, ніклевий годинник і убранє. Вчера рано вийшов п. Воробель на Краківську площу [тепер – пл. Ярослава Осмомисла] і застав там злодія, як продавав його убранє. Злодій опинив ся в руках поліциї» («Нове Слово», с. 5).

«Тяжку рану в лівій части лиця дістав в шинку при вул. Сонішній ч. 1 [тепер – вул. Куліша] кімнатний маляр Йосиф Фрід від свойого товариша Шиї Травба. Поготівлє ратункового товариства перевезло Фріда до загального шпиталю» («Нове Слово», с. 5).

«Продавець цьвітів злодієм. Вчера о год. 11 в полудне придержав п. Антін Ґлявбер з Відня на вул. Галицькій продавця цьвітів Мєчислава Куршмідера в хвили, коли витягнув йому з кишені золотий годинник вартости 600 к. П. Ґлявбер відібрав годинник з рук злодія і віддав його в руки поліциянта» («Нове Слово», с. 5).

Газета у форматі pdf