«....посуваючись в своїх висловах до таких ординарних крайностий, на які може здобути ся тільки пяний росийський “ізвощік”»І знову про міжнаціональні сутички та про імпровізовані війни поблизу львівського ресторану...

«Неділя. Вчорашній день, досить погідний, вигнав Львів на проходи і прогулянки. Поїхали потяги до Янова, дивуючи своєю наповненістю. Столики, поставлені при вході на після виставкову площу, вітали своїх старих знайомих з минулорічних фестон, зароїлося від людей у парках і садах, а ввечері, коли холодне повітря загнало всіх, хто турбується про своє здоров’я до кав’ярень, всюди було чути лише спогади про післяобідні проходи і прогулянки, і відгуки про кінний конкурс» («Gazeta Wieczorna», s. 3).

«Дивна професійна спілка. У Львові віддавна існує товариство, яке об’єднує всіх слухачів фармації, “Львівський фармацевтичний гурток”. Протягом останніх кількох років певні члени товариства зчиняли там неспокій, а результатом їхньої діяльності тепер стало заснування “Спілки євр. слухачів фармації”. Тепер керівництво “Спілки” повідомляє:

““Спілка євр. слухачів фармації” створена виключно з метою поширення ідеї національного відродження єврейства серед єврейської фармац. молоді, займається пізнанням єврейської історії та літератури, спортом тощо, а справами аптекарського фаху не займається, залишивши це “Львівському фармацевтичному гуртку””. Для чого ж розкол, і для чого назва “Фармацевтична спілка”, яка вводить в оману?» («Gazeta Wieczorna», s. 3).

«Висший степень польської “культури”. До чого доходить безпримірно цинічна напасливість польських “кресових богатєруф”, нехай послужить доказом отся до глибини обурююча подія: Дня 14 с. м. їхав поїздом з Винник до Львова якийсь робітник Українець, що мав на собі вишиванку. В тім самім переділі їхали також два польські стрільці, які роззвірені вишиванкою робітника, почали спершу робити всілякі натяки і кпити собі з українського робітника словами: “Цо то за москаль? Он певнє з Азиї” і т. д., а відтак, коли робітник мимо сих наглядних ознак висшої польської “культури”, не дав себе вивести з рівноваги, почали в безпримірно безличний спосіб його напастувати, вигрожуючи всім Українцям і вимахуючи палицею над його головою. При тім не щадили вони робітникові, що увесь час заховував зимний спокій, всяких обидливих слів, посуваючись в своїх висловах до таких ординарних крайностий, на які може здобути ся тільки пяний росийський “ізвощік” або польський академик із стрілецької дружини у своїй “висшій культурі”. Коли робітник чемно звернув їм увагу, щоби вони не забували ся і зрозуміли, що він як австрийський горожанин, має повне право вимагати спокою в поїзді австрийської зелізниці, тоді “богатеровє” винесли ся до иншого переділу, заявляючи, що не хотять сидіти разом з “українською худобою”. На се заявив їм робітник, що такий вислів є найкрасшою ознакою польської “культури”. Отсе один з безчисленних зразків “вислої польської культури” («Нове Слово», с. 5).

«Солдати гуляють. Генеральну битву вчора провели гості ресторану Руффа на вул. Янівській [тепер – вул. Шевченка]. На одному боці воювали “цивілі”, на іншому – військо, точніше, невеликий відділ солдатів 24 піх. полку на чолі з паном “фебром” Василем Стефанюком. Звитяжний командувач, прагнучи взяти ворога живцем у полон, оточив будиночок, в якому міститься ресторан, своїми юнаками, які і без артилерії розпочали штурм цієї фортеці, атакуючи переважно багнетами. Хтозна, якою була б доля оточених цивільних, якби на місці подій несподівано не з’явився поліцейський загін, перед яким солдати організовано відступили» («Gazeta Wieczorna», s. 3)

Газета у форматі pdf