«....посуваючись в своїх висловах до таких ординарних крайностий, на які може здобути ся тільки пяний росийський “ізвощік”» І знову про міжнаціональні сутички та про імпровізовані війни поблизу львівського ресторану...

«Неділя. Вчорашній день, досить погідний, вигнав Львів на проходи і прогулянки. Поїхали потяги до Янова, дивуючи своєю наповненістю. Столики, поставлені при вході на після виставкову площу, вітали своїх старих знайомих з минулорічних фестон, зароїлося від людей у парках і садах, а ввечері, коли холодне повітря загнало всіх, хто турбується про своє здоров’я до кав’ярень, всюди було чути лише спогади про післяобідні проходи і прогулянки, і відгуки про кінний конкурс» («Gazeta Wieczorna», s. 3).

«Дивна професійна спілка. У Львові віддавна існує товариство, яке об’єднує всіх слухачів фармації, “Львівський фармацевтичний гурток”. Протягом останніх кількох років певні члени товариства зчиняли там неспокій, а результатом їхньої діяльності тепер стало заснування “Спілки євр. слухачів фармації”. Тепер керівництво “Спілки” повідомляє:

““Спілка євр. слухачів фармації” створена виключно з метою поширення ідеї національного відродження єврейства серед єврейської фармац. молоді, займається пізнанням єврейської історії та літератури, спортом тощо, а справами аптекарського фаху не займається, залишивши це “Львівському фармацевтичному гуртку””. Для чого ж розкол, і для чого назва “Фармацевтична спілка”, яка вводить в оману?» («Gazeta Wieczorna», s. 3).

«Висший степень польської “культури”. До чого доходить безпримірно цинічна напасливість польських “кресових богатєруф”, нехай послужить доказом отся до глибини обурююча подія: Дня 14 с. м. їхав поїздом з Винник до Львова якийсь робітник Українець, що мав на собі вишиванку. В тім самім переділі їхали також два польські стрільці, які роззвірені вишиванкою робітника, почали спершу робити всілякі натяки і кпити собі з українського робітника словами: “Цо то за москаль? Он певнє з Азиї” і т. д., а відтак, коли робітник мимо сих наглядних ознак висшої польської “культури”, не дав себе вивести з рівноваги, почали в безпримірно безличний спосіб його напастувати, вигрожуючи всім Українцям і вимахуючи палицею над його головою. При тім не щадили вони робітникові, що увесь час заховував зимний спокій, всяких обидливих слів, посуваючись в своїх висловах до таких ординарних крайностий, на які може здобути ся тільки пяний росийський “ізвощік” або польський академик із стрілецької дружини у своїй “висшій культурі”. Коли робітник чемно звернув їм увагу, щоби вони не забували ся і зрозуміли, що він як австрийський горожанин, має повне право вимагати спокою в поїзді австрийської зелізниці, тоді “богатеровє” винесли ся до иншого переділу, заявляючи, що не хотять сидіти разом з “українською худобою”. На се заявив їм робітник, що такий вислів є найкрасшою ознакою польської “культури”. Отсе один з безчисленних зразків “вислої польської культури” («Нове Слово», с. 5).

«Солдати гуляють. Генеральну битву вчора провели гості ресторану Руффа на вул. Янівській [тепер – вул. Шевченка]. На одному боці воювали “цивілі”, на іншому – військо, точніше, невеликий відділ солдатів 24 піх. полку на чолі з паном “фебром” Василем Стефанюком. Звитяжний командувач, прагнучи взяти ворога живцем у полон, оточив будиночок, в якому міститься ресторан, своїми юнаками, які і без артилерії розпочали штурм цієї фортеці, атакуючи переважно багнетами. Хтозна, якою була б доля оточених цивільних, якби на місці подій несподівано не з’явився поліцейський загін, перед яким солдати організовано відступили» («Gazeta Wieczorna», s. 3)

Газета у форматі pdf