«...це нова релігія: релігія потворності й некомпетентності» Як сто років тому сприймали тодішні нові віяння у мистецтві, і чого бракувало для кращої самоорганізації галицьких українців?

«Львівський театральний комітет зібрав на будову театру: в лютім с. р. 430 кор. 93 с., в марті 387 К 80 с., а в цьвітни 359 К 70 с. Подрібний виказ жертв появить ся з кінцем мая. – Комітет пригадуєсь ще і просить Вп. Публику, щоби зволила подавати йому адреси тих львівських осіб (панів або пань), котрі йому досі незвісні, а котрі могли би деколи кинути свій даток на ту ціль. Най не буде нікого в громаді, що не зложив би в сю будову своєї цеголки. Такі вісти можна висилати на “Руську Бесіду” (ул. Костюшка ч. 3, 2 поверх)» («Діло», с. 3).

«Наша байдужність. Ц. к. Дирекция почт і телєфонів розсилає своїм абонентам стаций телєфонічних що року в січни і липни головний “Спис абонентів” а в цьвітни і жовтни менші додатки одначе лише в польськім язиці друковані, а то тому, бо ніхто з Русинів абонентів не жадає спису в своїй мові. Хто зажадає спису в українській мові, сему присилає Дирекция телєфонів спис абонентів сеї місцевости, де жадаючий мешкає, по українськи літоґрафований. Сего року зажадали абоненти Українці з Борислава спису в рідній мові і всім такий дирекция прислала, хотяй в Бориславі є лиш 7 абонентів. Якби всі абоненти зі Львова, де їх є найбільше, і з кождої місцевости на провінциї зажадали такого спису, то з певностию Дирекция не присилала би літоґрафованого, але вже би видруковала. Длятого не будьмо байдужні і в час зажадаймо всі руського спису. Поданя без стемпля післати треба найдальше до 15. мая до ц. к. Дирекциї» («Діло», с. 3).

«Культ потворності. В темній залі прихованою лампою яскраво освітлюється лише обличчя, ніби відірване від тіла, зависле в повітрі... Обличчя поголене, ніби лагідне, а втім, має в собі щось від сектантської завзятості й холодної жорстокості судді з іспанської інквізиції... А збоку на стіні, в яскравій імлі, видно потворні перебільшені руки, які щохвилини висувають нову картину: якісь рахітичні постаті, погано намальовані фігури, які часто нагадують малюнки “aus der Schreibmappe des kleinen Moritz” [“з записника маленького Моріца”] і мають переважно вишукано потворні риси. Часом з’явиться щось гарне, з проблиском істотної новизни, але тоді з боку цього обличчя лунає коментар, в якому відчувається тональність нібито жалю, що ось цій особі не судилося повністю визволитися від забобону хорошого малюнку і естетики.

І з висоти містичного обличчя лунають афоризми, які мають силу догмату, остаточні й безапеляційні.

“Смак у мистецтві має другорядне значення”.

“Краса не є метою мистецтва”.

“Завдання митця не в тому, щоб наблизити форму до природи, а в тому, щоб поправити природу”.

“Малюнкові і кольорові деформації є річчю побічною”.

“Зміст не грає ролі в мистецтві”.

“Треба порвати з пошарпаною традицією Греків і Рафаеля”.

“Метою мистецтва є збільшення розкоші життя”.

...Аж страх бере, і хочеться тікати від цього щастя, від цієї мистецької “розкоші” без смаку, без краси, без малюнку, без колориту, без природи...

Нема сумнівів – це нова релігія: релігія потворності й некомпетентності. Ті, хто її дотримується, говорять, що одна й інша тільки допускаються, але ті, хто слухають науку і хотіли б стати митцями без праці і зусиль, беруть її за підставове правило. А юрма снобів, які завжди знайдуть, де відбуваються дивовижні авантюри, аплодує одним й іншим, коли ті заявляють про себе: “Ми – люди розумової праці. Нове мистецтво, яке надходить і мусить перемогти, є мистецтвом інтелектуальним, розумовим”.

А обличчя, яке висить у повітрі, коли говорить про розкіш, яка випливає з мистецтва, стає більш захопленим, більш жорстоким, неначе в цю мить когось згідно з його вироком смажать в олові або садять на кіл. З його вуст злітають назви нових “шкіл” малярства і скульптури: постімпресіоністів, експресіоністів, кубістів і прізвища митців, які їх представляють...» («Gazeta Wieczorna», s. 7).

«Підозрілий склад службових книжечок. Марія Ґонсьоровська, безробітна служниця, вчора вдень намагалася подерти у вбиральні на вул. Бернштайна, 6 [тепер – вул. Шолом-Алейхема] кілька різноманітних службових книжечок. Ґ. пояснює, що ці книжечки вона знайшла. До часу з’ясування джерела походження книжечок і підтвердження особи Ґонсьоровської її віддано до поліційних арештів» («Gazeta Poranna», s. 3).

Газета у форматі pdf