«...предмет постійних жалів і скарг людей... славетний резервуар для годування малярійних бактерій» Зараз городяни сприймають ставок у Стрийському парку позитивно і охоче фотографуються на фоні його крилатих мешканців, але так було не завжди...

«Смерть краєвого маршалка. Маршалок краю ґр. Адам Ґолуховський помер раптом на удар серця вчера вечером коло 8. години в своїм мешканю при вул. Сикстуській ч. 64. а [тепер – вул. Дорошенка].

Покійний вернув зі сьвят ві второк і вчера проводив на сесиї краєвого Виділу. По засіданю пішов на обід до міського касина, звідси поїхав відвідати сестру до санаториї Червоного Хреста і коло год 6.30 вернув до дому. Видав прикази службі що-до вечері і засів в сальоні на софі, щоби, як звичайно, послухати ґазет, які читає йому лєкторка. Серед читаня маршалок підняв ся і пішов до спальні напити ся води. Простягнув руку по карафку, та в тій хвилі упав на землю. Лєкторка почула лоскіт, але в першій хвилі думала, що походить він від якогось предмету, потрученого маршалком в темноті. Та коли маршалок не вертав, лєкторка вибігла за ним і застала його лежачого на підлозі з останними проявами житя. Заалярмована служба завізвала лікарів, та вони тільки сконстатували смерть в наслідок удару серця...

Ґр. Адам Ґолуховський родив ся 1855 року. Покінчив німецьку ґімназию у Львові і вернув в свої добра та посьвятив ся господарці і громадянській діяльности в повіті, де вибрано його повітовим маршалком. Від 1885 р. був з перервами послом до парляменту, а 1912 року став маршалком Галичини. Послом до сойму був від 1895 року без перерви і тут звісний був як знавець санітарних справ. З господарськими і фінансовими справами краю познайомив ся за час свойого членства Надзірної Ради гіпотечного Банку і товариства льокальної зелізниці Львів–Янів. Членом палати Панів був від року 1909 го» («Діло», с. 1).

«Поливання вулиць. Кілька сухих днів нагадали маґістратові про потребу поливання вулиць. На нещастя, водночас і небо згадало про свій обов’язок поливання вулиць замість маґістрату, який про це забув – і вчора протягом усього дня сумлінно виконувало цей обов’язок, складаючи конкуренцію випущеним для привітання весни маґістратським водовозам» («Gazeta Wieczorna», s. 4).

«Ставок у парку Кілінського. Мила несподіванка чекала на громадськість, яка у святкові дні подалася до парку Кілінського: Ставок у парку, предмет постійних жалів і скарг людей, які мешкають довкола парку, славетний резервуар для годування малярійних бактерій – постав перед очима здивованих гостей у вигляді калюжі болота, посередині якої тече струмочок води. Відразу ж з’явилися сумніви, чи слід благословити місто і його президію за те, що вони нарешті розпочали засипати ставок, чи він просто висох? Ці милі сподівання, однак, виявилися марними, оскільки воду у ставку всього лише “спустили” для очищення, після чого ставок повернеться до попереднього стану. Натомість у глибині парку після останніх дощів утворився ставок з брудної дощової води; можливо, його теж можна “спустити”?!» («Gazeta Wieczorna», s. 4).

«Письменний іспит під надзором (клявзуровий) кандидатів на учителів середних шкіл відбуде ся у Львові в днях 14, 15 і 16. мая с. р., а кандидаток на учительки в тих школах і в жіночих ліцеях в днях 18 і 19. мая с. р. Дня 18. мая зачнуть ся устні іспити. Кандидати і кандидатки мають про своє приступленє до іспита повідомити дирекцию іспитової комісиї устно або письменно найпізнійше до дня 7. мая с. р. і подати точно предмети, з яких хотять складати іспити» («Руслан», с. 3).

«Застереження. Якийсь старший пан, низького зросту, з сивим волоссям, відвідав під час свят відому акторку львівської сцени, представився як Сас, співробітник редакції “Нової Реформи”, який тимчасово перебуває у Львові, і, посилаючись на рекомендацію головного редактора нашого часопису, а також п. Станіслава Россовського, видурив у неї 20 корон на зворотній квиток до Кракова. Отримавши щедру допомогу, він швидко схопив папери, які нібито містили докази правдивості його слів, і покинув помешкання акторки. У той же час згадані Сасом покровителі про такого пана нічого не знають, а редакція “Нової Реформи” на телефонний дзвінок відповіла, що ані Сас, ані будь-хто схожий до її співробітників не належать, ясна річ, що тут ідеться про звичайного шахрая і дурисвіта, перед яким ми застерігаємо всіх, хто поспішає допомогти всім жертвам злиднів і нещасть» («Gazeta Lwowska», s. 3).

«Що з неї виросте? 14-літна дочка возьного Анєля Б. вкрала свойому батькови 450 корон і втікла з дому. Вчера впала в руки поліциї, а з гроший знайдено при ній ледви 250 корон, бо решту видала на ріжні дрібниці. Добру донечку замкнено в арешті» («Нове Слово», с. 4).

«Крадіжка годинників. Учора вночі в магазині годинникаря Фінкеля на вул. Жовківській, 41 [тепер – вул. Богдана Хмельницького] вкрадено 50 срібних і нікелевих годинників вартістю 400 кор.» («Kurjer Lwowski południowy», s. 5).

«Арештованє убийника. Вчера арештувала львівска поліция інжінєра Шумана, який в суботу вечером сам кермував самоходом і переїхав на смерть на Городецкій улиці вдову по вознім Антоніну Надрічну. Як ми доносили, Шуман їхав вельми скоро і не давав ніяких остерігаючих знаків, а коли побачив, що переїхав людину, випустив задним вентилем дим з бензини, щоби закрити число самоходу і чим скорше утік. Однак оден зі сьвідків сего випадка відчитав число і подав поліциї, яка вкінци викрила власника самохода і арештувала єго» («Руслан», с. 3).

«Незвичайний небіжчик. Статистичне бюро маґістрату вчора повідомило про смерть інваліда Павла Семериніва, вказавши його вік 118 років. Маючи бажання довідатися більше про небіжчика настільки поважного віку, ми пішли до будинку інвалідів. Там люб’язний надпоручник дозволив нашому оглядачеві ознайомитися з книгами і паперами померлого, з яких стало відомо, що згаданий Павло Семеринів народився в селі Надіїв, долинського повіту, року... 1866, отже, йому було лише 48 років. Але – якби він не помер, то можливо, дожив би до віку 118 років, якого йому зичив маґістрат» («Gazeta Wieczorna», s. 5).

Газета у форматі pdf