«...могли б дозволити собі більше, але зараз обережно, обережно, бо звідусіль на нас дивляться» Про потребу дотримання техніки безпеки на будівництві та вічний образ «людини у футлярі»...

 

«Панам зі “Słow-a polsk-ого”. Панове редактори зі “Słow-a polsk-ого” побачивши, що сильно перечислили ся з своїми виводами о “kolonji ruskiej” у Львові з нагоди Шевченкового ювілею, чекають на все, чим би могли обнизити в очах польскої суспільности значінє україньского руху у Львові. В 96. ч. сеї часописи передруковано в новинках уривок моїх критик з ювілейних концертів, в якім я напятнував в досить острий спосіб поведенє частини нашої суспільности підчас Заповіту, та зазначив, що збиранє складок на “Рідну Школу” і ходженє кельнерів з напитками підчас виконуваня точок програми не повинно відбувати ся. Вже сам заголовок сеї нотатки в “Słow-і polsk-ім”: “Jak ukraińcy (мале “u”!!) czczą swoich wielkich” – вказує на злобу панів з “Słow-a polsk-ого”. Свої уваги зробив я не лиш з естетичних, але і педаґоґічних зглядів, а не на те, щоби дати людскій злобі жир, та щоби “Słowо polskіе” міряло тим пієтизм цілої нашої суспільности до Шевченка. Хоч з одної сторони виказав я наші хиби та недостачі, то з другої сторони підніс я і до датне значінє тих концертів в нашім культурнім розвитку. Єслиб сей пан з “Słow-a polsk-ого” був присутним на обох концертах і на власні очи і уха переконав ся, чого ми при всіх тих тяжких обставинах доказати можемо – то був би може не писав таких нісенітниць як о “kolonji ruskiej” у Львові. А єсли саля концертова зміняла ся часом в “wyszynk” вислів (“Słow-a pol.”), то причину сего най припише “Słowо pol.” в першій мірі тим панам з міскої ради, які перед Шевченком замкнули брами театру, а лишили нам справді таку стодолу, де ґардероба нічим не відгороджена від салі, а буфет лиш скланими дверима, де персонал буфету привик здає ся до таких практик – продажи під час концерту – бо мимо моєї уваги і инших панів не заперестав сего... До моїх заміток додає “Słowо polskіе” “skromne wyjaśnienie”, що “у інших народів зала під час такого святкуваня стає насправді святинею, а не в шинок (wyszynk), навіть у ... перервах” і кінчить: “Але то є справа смаку і... культури”. Видить чуже під лісом, а не бачить свого під носом, бо чиж таке поведенє і зрозумінє супроти Шевченка і єго ювілею великої части польскої суспільности і преси (особливо в хвилі, коли чужі нам народи як Анґлійці, Французи і Німці належно потрафили оцінити ту велику для нас хвилю) не є “справою культури”?!!! Нехай отже і “Słowо polskіе” прийме се моє “skromne wyjaśnienie” до відома. – В. Б.» («Руслан», с. 3).

«Відголоски. Цими днями я розмовляв з одним старшим паном про певну справу, і розмова зайшла про його родича, який є слухачем університету.

– Я йому не дозволю належати до студентських товариств, – каже, – тому що це може зашкодити йому в майбутньому!

– Як це? – запитую здивовано.

– Я не знаю, – говорить, – чи, наприклад, така собі “Кузня” має добру репутацію в поліції. А якщо до неї хтось належить, то вочевидь, уряд до нього ставиться не найкраще!

– І що з цього?

– Уявіть собі, що мій родич у майбутньому намагатиметься посісти якусь посаду при старостві, витягнуть старі гріхи, і кар’єра зіпсована!

Я задумливо дивився на цього чоловіка, який далі продовжував свій монолог:

– Так, так, пане, я теж маю ідеали в серці, але потрібно бути обережним, не варто наражатися на небезпеку, потрібно пильнувати інтересів. Якби колись ми мали власну польську державу, то могли б дозволити собі більше, але зараз обережно, обережно, бо звідусіль на нас дивляться.

Так продовжував цей дідусь щодалі тихішим шепотом, ніби боявся, що стіни випадково зрадять його “революціонізування”. В іншій кімнаті у той час був родич, який претендує на посаду при старостві.

Шкода мені цього родича!» («Kurjer Lwowski południowy», s. 2).

«Випадок. На будівництві будинку на пл. Марійській [тепер – пл. Міцкевича] через неуважність скинуто цеглину, яка досить серйозно поранила в плече п. М. Ґелбера, який проходив поряд» («Gazeta Lwowska», s. 3).

«Дублянські паничі стріляють! Довідуємо ся, що сьої ночи коло моста в Збоїсках мала місце страшна подія. До Львова їхали в ночи дублянські польські академіки на “забаву”. Коло моста в Збоїсках, який тепер направляють, стало 2 селян-сторожів, але коли надїхала фіра з розгоном, один сторож, що пішов був до другого закурити, став бічи за фірою, щоби її спинити. В тій самій хвили один дублянський “панич” вистрілив до нього з револьвера і повалив його трупом на місци. Завтра подамо про сей випадок докладні інформациї» («Нове Слово», с. 5).

«Поліцейська хроніка. Горище Клари Льовової, на вул. Собєського, 15 [тепер – вул. братів Рогатинців] відкрив якийсь злодій і забрав подорожну шубу і білизну варт. 200 корон. – Помешкання сторожа будинку Івана Копача на вул. св. Терези, 24 [тепер – вул. Митрополита Андрея] вчора відкрили відмичкою і забрали зі скрині 160 кор. готівкою та два шматки полотна» («Gazeta Lwowska», s. 3).

Газета у форматі pdf