«...сама лише дискусія, навіть найбільш принципова, досі ще не перетворювалась у щось важливе» Про судовий процес над москвофілами, яких звинувачували у шпигунстві на користь Росії, та про доцільність матеріалізації ідей у конкретні справи...

Газета «Діло»

«Музичне Т-о ім. М. Лисенка пригадує ся ласкавій памяти і жертволюбивости нашої Суспільности і просить о надсиланє датків на украшенє салі власного дому у Львові дорогою розісланя чеків або на книжочку ч. 9000 тов. взаїм. кредиту Дністер».

 // Діло. — 1914. — 30 січ. — С. 5.

Газета «Руслан»

«Процес о державну зраду. Вчера о 11. год. рано вручено обжалованя русофільским аґітаторам: Семенови Бендасюкови, б. секретареви “Общ. им. М. Качковского”, православному місіонареви аґітаторови Максимови Сандовичови, єго товаришови по фаху Ігнатови Гудимі і русофільскому студентови, співробітникови “Прикарпатскої Руси” Василеви Колдрі. Всі чотири є обжаловані о державну зраду. Крім того відповідає Сандович за обиду реліґії. Акт обжалованя обіймає 190 сторін. Має бути покликаних 96 сьвідків.

Злочинна протидержавна і протиреліґійна аґітация русофілів видає отсе плід, якогогоді завидувати чотиром обжалованим. Однак всяка держава в імя свого самозбереженя мусить викорінювати зло, караючи злочинців. І коли небаром на лаві обжалованих засядуть чотири русофільскі аґітатори, то перед очи цілої галицкої суспільности виступить сьвідомість, як далеко зайшла вже акция Росиї і скільки знищеня принесла она під моральним оглядом і – вкінци, яка небезпека грозить державі від росийского кукілю, прищіпленого на галицку почву.

А совість нашого народу повинна рівнож зворушити ся тому, що не зумів він ще виполоти сего хабазя, ізза якого приходить ся єму ставати позорищем. Так, совість нашого народу! Бож всі ті Бендасюки, Сандовичі, Гудими і Колдри, се юродиві діти нашого народа, се сини наших мужиків!

Обставини так дивно зложили ся, що наш нарід переживає тепер аж два процеси о державну зраду: на угорскій Руси, в мармароскім Сиготі і Бендасюка з товаришами у Львові. Се страшне явище! Чи не стане оно товчком до зорґанізованої праці нашої суспільности над нищенєм росийского посіву, над здавленєм росийскої гадюки, що впилась в живу кров нашого народного орґанізму? Чи не стане?».

 // Руслан. — 1914. — 30 січ. — С. 1-2.

Газета "Kurjer Lwowski poludniowy"

«Зауваги. Є у нас в Польщі люди, яких можна – з суспільно-політичної точки зору – назвати “залізними студентами”. “Залізний студент” – це такий пан, який (сидячи в університеті в середньому 8–10 років) головує на студентських вічах, його завжди обирають референтом або генеральним промовцем, який із “принципових” позицій звертається до всіх гуртків, зібрань і товариств, і всюди виступає як “людина принципова”, тобто оцінює кепське життя з вищої, “неземної” точки зору. Що більш недосвідченим є середовище, то більший авторитет і повагу має такий “залізний студент”.

Таке життєве “студентство” є милим і корисним, але лише до певного часу і до певного віку. Тому що з плином часу такий залізний студент стає ціллю насмішок своїх колег і йде з життя, змарнувавши роки і нічого творчого не зробивши.

Те саме відбувається з залізними студентами у суспільно-політичному житті. Дискусія є гарним заняттям, особливо принципова, але сама лише дискусія, навіть найбільш принципова, досі ще не перетворювалась у щось важливе. Теорія стає цінною лише тоді, коли матеріалізується в житті, а якщо якесь “слово” не стає “тілом”, то таке слово не має великої життєвої цінності.

В Польщі перетворилася на руїни вже не одна пречудова будівля теорії, саме через те, що ця теорія не увійшла у кров і тіло суспільства, і що її творці не вміло чи не хотіли організувати життя відповідно до своєї ідеї!» 

 // Kurjer Lwowski poludniowy. — 1914. — 30 січ. — С. 5.

Газета "Gazeta Lwowska"

«Вогонь. У крамниці парасоль Лізи Кесслерової на вул. Академічній, 12 [тепер – просп. Шевченка
] якийсь невідомий гість кинув недопалок поміж парасолі. Через хвилину товар почав тліти. Вогонь погашено, збитки становлять 300 кор.».

«Кривава пригода. В шинку на вул. Сонячній, 57 [тепер – вул. Куліша] вчора ввечері кілька типів напали на штукатура Станіслава Гана, який почав відчайдушно оборонятися. Під час бійки нападники завдали Гану 8 ран, у тому числі 5 у груди і 3 в голову. Рани є важкими. Рятункова служба відвезла Гана до шпиталю, нападники втекли».

«Грабіжник. Учора ввечері на вулиці Замарстинівській поряд з Реґіною Пунеровою проходив якийсь чоловік, а побачивши у неї в руках сумочку, раптово розвернувся, сильно вдарив її кулаком у груди, вирвав сумочку і почав утікати. На крик потерпілої перехожі кинулися в погоню і схопили грабіжника. Його звуть Ян Новакевич, він є помічником будівельника».

 // Gazeta Lwowska. — 1914. — 30 січ. — С. 3.

Газета у форматі pdf