Дістало ся й “українській культурі”, й “українській інтеліґенциї”, й “українській школі”...» Крім повсякденних проблем і клопотів, львів’янам сто років тому неабияк докучала національна і соціальна несправедливість...

Газета «Діло і Нове Слово»

«Дві міри. В ІІ. реальній школі у Львові хтось від давного часу допускав ся таких крадежий в фізикальнім кабінеті, що дирекция була в кінци примушена удати ся о поміч до поліциї, яка викрила, що справцем тих крадежий був ученик VI. кляси, син висімого державного урядника. Винуватець мав виправдувати ся тим, що забирав прилади з кабінету до дому в наукових цілях. До сього виправдуваня додають польські дневники отсей коментар: “Може бути, що хлопець мав справді велике замилуванє до хемії, а не здавав собі справи з того, що спосіб, яким здобуває наукові прилади є каригідний”.

Не хочемо спиняти ся близше над сею справою, навіть під наївним виправдуванєм винуватця польською пресою, що, мовляв, ученик VI. кляси середної школи не здавав собі справи з того, що красти прилади з шкільного кабінету є каригідне (хто сьому виправдуваню повірить?!): натомість хочемо спинити ся над такими моментами, які диктували польській пресі таке становище.

Маємо тут діло з двома сторонами справи: социяльною й національною.

Що-до социяльної сторони справи, то сим разом крадежи допустив ся син родичів з висшої суспільної верстви. І тому польська преса, не виключаючи демократичної, є на стільки делікатна, що поясняє крадіж замилуванєм до науки і несьвідомістю каригідности вчинку. Але нехай би так такого самого вчинку допустив ся син хлопа, ремісника, робітника, – хоч-би його справді до такого вчинку довело замилуванє до науки і неможність заспокоїти те замилуванє через недостачу гроший (висший державний урядник певне міг би був дати і дав би синови гроші на хемічні прилади, як би той був до нього звернув ся і виказав те своє замилуванє), – питаємо, що тоді писали би ті орґани польської преси, які заступають ідеольоґію висших суспільних верств? Писали би про злочинні інстинкти товпи, на які не має ніякого ублагородняючого впливу культура, читали би нотациї на тему, що висша просьвіта не для хлопа й робітника, що діти голоти, допускані до шкіл, грозять варварським заливом культури, деморалізують діти висших суспільних верств і т. д. і т. д...

Так само представляєть ся національна сторона справи, яка нас особливо тут обходить.

Як би такої крадежи, як та в ІІ. реальній школі у Львові, був допустив ся ученик української народности, – якої була би співала польська преса?! Зразок сього мали ми недавно, коли ґімназист української народности попав на лаву обжалованих за рабункове намаганє. Що тоді польська преса, без ріжниці партий та ідеольоґій, писала про цілу нацию?! Дістало ся й “українській культурі”, й “українській інтеліґенциї”, й “українській школі”, повінь уїдань лила ся на “злочинні інстинкти” цілої нациї!

Недавно в одній з польських ґімназий у Львові викрито поважну хабарницьку аферу. І щож, польська преса зовсім її промовчала. А якби так щось подібного бодай в сотій части виявило ся в якійсь українській ґімназиї, – що ми побачили би на шпальтах польської преси під адресою української школи?!

А нехай-би в якійсь українській інтеліґентній родині скоїла ся така афера, як згадана афера серед польської аристократиї в Познанщині й Королівстві, – що тоді писала би польська преса про українську інтеліґенцию?!

Не треба сього! Побєть ся чоловік з жінкою чи двоє коханків або скоїть ся крадіж, бійка в найнизших суспільних верствах, – зараз польська преса з поліцийних протоколів пильно винотовує, чи не є учасники тої афери “grecko-katolickiego obrządku”, й обвіщає се своїм читачам особливим друком, – хоч може ті бідаки “grecko-katolickiego obrządku” в офіцияльній статистиці як-раз записані за Поляків і побільшають польський “narodny stan posiadania”...

Таких фактів дає нам житє безліч що дня, в кождій области публичного і приватного житя. Навіть сам ґр. Тарновський виткнув був у свій час польській пресі ту подвійну міру, з якої вона оцінила замах Польки на росийського ґенерал-ґубернатора з одної сторони і з другої замах Українця на намісника-Поляка.

І ще одно: Ані німецька ані росийська преса – бодай в поважній а може й переважній части – не прикладає такої міри до Поляків як польська преса до нас. Тільки нам судило ся мати національного противника, в якого рядах – від консерватиста до найрадикальнійшого демократа – все переняте якимсь справжнім україножерним божевілєм і тільки чатує, щоби з найменшої дрібниці вкувати зброю проти цілого народу» 

 

 // Діло і Нове Слово. — 1914. — 23 січ. — С. 1-2.

Газета «Руслан»

«Справа професора Залозецкого. Вже вчера писали ми, що ректорат львівскої ц. к. політехніки завісив виклади проф. Залозецкого. Польскі часописи додали до сего поясненє, що се сталося наслідком ревеляций ред. Крисяка, з яких показало ся, що проф. Залозецкий інформував берлінську часопись “Der Osten” про положенє Русинів в Галичині. “Kurjer lwowski” називає ся поясненє неправдивим, бо є неможливе з тої причини, що п. Залозецкий як доцент не є ц. к. урядником. Крім того замічає “Kurjer lwowski”, що п. Залозецкий не буде викладати на політехніці, бо не мав би слухачів (отже бойкот!) і що усунуть за те саме проф. Залозецкого від научування в торговельній Академії, а навіть – за всепольскими старанями – має бути єму відібраний анґлійский консулят.

До сего терору з польского боку прилучує ся ще пайдократия всеполяків. Всепольска “Czytelnia Akademicka” розкинула на університеті відозви, якими скликує “wiec młodzieży polskiej szkół wyższych w celu publicznego zaprotestowania przeciwko postępowaniu prof. Załozieckiego!” [“віче молоді польських вищих шкіл з метою публічного опротестування вчинку проф. Залозецького!”] – Гарна істория!».

 // Руслан. — 1914. — 23 січ. — С. 2.

Газета «Діло і Нове Слово»

«Відгомін новорічної стрілянини. По переведенім слідстві в справі злощасної новорічної події в каварни Л. Вольмана передано справу п. Ю. Жмура згідно з внесенєм державної прокураториї повітовому судови (секция ІІІ.), бо справа не має знамен злочину наміреного убийства тільки переступства. Одвітно до сього ухилено слідчу вязницю і випущено вчера п. Жмура на вільну стопу. Випущений на волю п. Жмур виїхав до дому батька, в Рудках, щоб лічити ся, бо останні події і побут у вязниці підорвали його здоровлє. Жертва стрілянини, п. Стефан Калинович маєть ся значно ліпше, так що покинув уже шпиталь. Кулі з голови йому не винимано»

 // Діло і Нове Слово. — 1914. — 23 січ. — С. 4.

Газета "Kurjer Lwowski poludniowy"

«Зникнення лихваря. На “чорній біржі” запанувала сенсація. Зі Львова зник лихвар, дисконтер і посередник Фішмайєр, який у своєрідний спосіб обдурював різних клієнтів на значні суми».

«Стріляючий злодій. Учора ввечері на вул. Трибунальській [тепер – вул. Шевська] під час переслідування злодій Владислав Беднаж вистрілив в людей, які його переслідували, і одного з них легко поранив в руку. Беднажа заарештовано».

 // Kurjer Lwowski poludniowy. — 1914. — 23 січ. — С. 5.

Газета "Gazeta Lwowska"

«Постійна рубрика. Візник якоїсь пекарні, їдучи досить швидко вулицею Личаківською, наїхав на служницю, Юзефу Ключко, збив її на землю і наніс важкі забої, сам натомість утік однією з бічних вулиць».

«Поліцейська хроніка. З помешкання Мойсея Еґре на вул. Боїмів, 19 [тепер – вул. Староєврейська
] вкрадено чорне пальто вартістю 60 кор. До помешкання вахмістра артилерії Стаха на вул. Хотинській, 7 проник якийсь злодій і вкрав чоловічий і жіночий гардероб, а також будильник, загальною вартістю 80 кор. З саней Францішека Панкевича, які стояли на вул. св. Анни [тепер – вул. Леонтовича], вчора у полудень вкрадено темно-синю шубу з коміром з кримських баранів вартістю 80 кор.».

 // Gazeta Lwowska. — 1913. — 23 січ. — С. 2.

Газета у форматі pdf