Кінозйомки у Зимній Воді У 1913 р. львівський кінематограф робив перші несміливі кроки: відбулися зйомки фільму «Костюшко під Рацлавіцами», про що оперативно проінформувала місцева преса.

Газета "Kurjer Lwowski poludniowy"

«Про допомогову акцію і розподіл урядових будівництв. Ми отримали таке повідомлення: Сьогодні о 6 годині вечора в приміщенні на пл. Смольки, 3 [тепер – пл. Григоренка] (будинок Акціонерного союзного банку), в залі на другому поверсі, відбудуться загальні збори товариства будівельних управлінь у Львові. Буде обговорено урядову допомогову акцію, розподіл урядових будівництв, а також акцію посла Слівінського, як і необґрунтовані нападки преси на його особу і діяльність».

 // Kurjer Lwowski poludniowy. — 1913. — 17 лист. — С. 3.

Газета "Gazeta Wieczorna"

«Битва під Рацлавіцами – у Зимній Воді. Болота Зимної Води вчора виглядали дуже дивно. Там розтаборилися краківські косинери і московські солдати, у бойовому порядку стала артилерія і регулярна піхота Речі Посполитої в повному обмундируванні. Блищали білі лацкани уланів, сірі московські шинелі і білі свитки рацлавіцьких селян. Покотом укрили поле бою трупи ворога, покинуті лафети гармат, а косинери оваціями вітали Костюшка в сукмані, який приїхав на чолі генералітету. Болота Зимної Води вчора виглядали дуже дивно, бо там відбувалися – кінематографічні зйомки».

 // Gazeta Wieczorna. — 1913. — 17 лист. — С. 5.

Газета «Нове Слово»

«Денервуюча сцена на вулици. В пятницю о годині 9 рано мала місце на вул. Боїмів [тепер – вул. Староєврейська] денервуюча сцена. Перед домом ч. 25 стали збирати ся товпи людий, кричали і давали до вікон якісь знаки. Найголоснійше кричали женщини. Причиною сего незвичайного збіговища була така сцена: В однім з вікон першого поверха показала ся мала дитина, убрана в білу суконку; могла мати 3–4 роки. Дитина з немалим трудом відчинила вікно, вилізла на нього і стала скакати і вимахувати ручами. Цілу сю забаву запримітили прохожі, які ставали і кричали, щоби хтось з мешканя забрав дитину з вікна. Одначе крики не помагали, бо в мешканю не було нікого. Кількох людий побігло на гору і стало добивати ся до дверий, але двері були замкнені. По довшій вже хвилі забави дитини в вікні зденервованє товпи дійшло до верха, бо дитина сіла на вікні, звісила ноги на вулицю і зробила рух, якби хотіла зійти на вулицю. Нечайно з грудий присутних вирвав ся страшний крик. Дитина зсунула ся з вікна і летіла на брук вулиці. Одначе під самим вікном стояв вуличний швець, старий Борух. Він не кричав, тільки спокійно дивив ся в гору. А коли товпа завила зі зденервованя, він витягнув руки і на них впала бідна дитина. Баби кинули ся на дитину, пірвали на ній сорочку “від страху і уроків”, а опісля занесли її до одної з льокаторок камениці. Уратована дитина – се 4-літна Зося Мікулінцер, дочка фризиєрки. Її мати, вдова, вийшла до міста по праці, лишаючи дитину під опікою баби. Зося спала смачно, а тимчасом баба побігла до міста, щоби поробити закупна. Дитина збудила ся і з нудів пішла до вікна, де лучила ся їй ся – щасливо закінчена – пригода. Мала Зося запитана, чого йшла до вікна, відповіла: “На вулици ходить так богато людий, а я також не хотіла сидіти сама дома”.

«Кровава любовна драма. Вчера о 8. год. рано вибрав ся Михайло Кос, кафлярський робітник, на прохід зі своєю любкою, 19-літною служницею, Кристиною Вольф. Обоє пішли на тзв. Гицлівську гору [Гора Страт на початку вул. Клепарівської]. По дорозі прийшло між ними до сварки, яка покінчила ся тим, що Кос ранив Вольфівну кількакратно ножем. Побачив се відділ польських пластунів (скавтів), що ішов як раз на вправи. Пластуни прибули скоро на місце випадку, тяжко ранену служницю занесла частина пластунів до недалекого жидівського шпиталя, а друга частина пластунів пустила ся здоганяти утікаючого Коса. Кос утікав так справно, що дружина пластунів не зловила його. Арештував його вечером в його помешканю аґент поліциї Янклевич. Вольфівну, що має 9 тяжких ран, відставили до загального шпиталя».

«Смерть в наслідок легкодушности. В суботу вечером около 10 години прийшов Станіслав Машталєр з товаришами у відвідини до служниці Теклі Пильо, що мешкає в скарбківськім будинку [тепер – приміщення Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької] на ІІІ. поверсі. Провівши з нею кілька хвилин хотів дігнати своїх товаришів, що вийшли перед ним. Тому сів на поручя сходів ІІІ. поверха, щоби скоро зїхати на діл. З ІІІ. поверха на ІІ. доїхав щасливо. На ІІ. поверсі одначе втратив рівновагу, упав з висоти ІІ. поверха на камінну підлогу та розбив собі череп. По випадку жив ще кілька хвилин, одначе в дорозі до шпиталя вмер».

 // Нове Слово. — 1913. — 17 лист. — С. 10-11.

Газета у форматі pdf