Ансамбль вулиці Руської (XVI-XX століття) – житлові та адміністративні будівлі української дільниці стародавнього Львова.

Від XIV століття центром українського Львова стала вулиця Соляників, бо її мешканці жваво торгували сіллю, часто вирушаючи до солеварень Прикарпаття, одних з не багатьох у тодішній Європі. Згодом цю вулицю назвали Руською, бо тут селилися виключно українці, яких у давнину називали русинами. Надалі цей район протягом багатьох віків залишався політичним, економічним та культурним центром життя українців. Вулиця Руська, будинок № 2 (XV-XVII століття) – одна з найдавніших кам’яниць Львова. У будинку залишилися елементи готичної архітектури у вигляді склепіння першого поверху і відкритих зондажів, які демонструють стародавню цегляну кладку. З боку вулиці Сербської фасад кам’яниці зміцнено потужними контрфорсами. У будинку № 4, зведеному у XVI столітті, до наших днів збереглася стара планувальна структура та готичні хрестові склепіння.

До XVI століття також належать і білокам’яний портал, а у подвір’ї кам’яниці над замурованою аркою кам’яна голова лева з гроном винограду у пащі, що свідчить про те, що у будинку була винарня. Тут також залишилися білокам’яні різьблені обрамлення вікон з написами старовірменською мовою (грабаром), які вказують на те, що власником закладу була вірменська родина Вартановичів. Зараз у кам’яниці працює мистецька галерея «Гердан», а через подвір’я будинку можна потрапити до оригінальної кав’ярні “Синя пляшка”, обладнаної у староавстрійському стилі. Будинок № 8 свого сучасного вигляду набув 1740 року, коли його власником був радник магістрату і член Українського культурного Ставропігійського товариства Георгій Коцій, він займався продажем книг. Фасад будівлі оздоблений рельєфними зображеннями символів торгівлі: вітрильника, дельфінів і бочок з рогом достатку. У кам’яниці збереглися середньовічні льохи, а в цокольному поверсі – арковий портал. Будинок № 20 (Колишнє українське страхове товариство «Дністер»), зведений 1905 року за проектом видатного львівського архітектора Івана Левинського, належить до найкращих шедеврів української сецесії. Тут стилістика класичного європейського модерну поєднана з широким використанням елементів українського народного орнаменту, а гостроверхі дахи нагадують церкви на Бойківщині у Карпатських горах. Будівля щедро декорована оригінальною керамікою, ліпниною, металом.