«Як прекрасно, коли дитині, яка не має батьків, можна дати можливість їх мати», - прийомна мама Оксана Долинська

«Думку взяти дитину в родину ми виношували давно. Наша молодша донька ходила в один клас із хлопцем, у якого були прийомні брат і сестра. Така чудова родина – приклад для нас, і ми подумали, як прекрасно, коли дитині, яка не має батьків, можна дати можливість їх мати», - розповідає пані Оксана.

«На момент, коли ця думка у нас з’явилася, ми жили у квартирі, потім розпочалась пандемія, а згодом повномасштабне вторгнення. Через це не вдавалося втілити задумку в реальність. Попри все, ця думка завжди була і ніколи не зникала», - додає Ігор Долинський.

Коли чоловік та жінка вперше розповіли своїм донькам про те, що хочуть стати батьками прийомної дитини, дівчата не сприйняли це всерйоз, адже були ще замалими до такого рішення.

«Згодом ми переїхали у власний просторий дім, дівчата подорослішали, стали волонтерками Центру опіки сиріт, почали відвідувати інституційні заклади, спілкуватися там з дітьми, їздити з ними у табори, а наша ідея стала ближчою до реальності», - говорить пані Оксана.

Коли сім’я почала збирати документи для того, щоб створити прийомну сім’ю, усе складалося легко та просто.

«Нас тепло зустріли в «Службі у справах дітей» міста, розповіли усе, відповіли на наші запитання, підтримали. Медичний огляд проходили швидко, медики йшли на зустріч, почувши, з якою метою ми збираємо документи», - ділиться спогадами прийомний тато.

«Ми думали, що приймемо в родину одну дитину – готували для неї кімнату, та коли нам розповіли, що на батьків чекає одразу двоє дітей, ми не вагалися, тим паче, що в нашому домі була ще одна вільна кімната. Вона потребувала незначного ремонту, який відкладався, та почувши, що і ця кімната може мати господаря, ми швиденько все зробили», - говорить пані Оксана.

А пан Ігор додає: «Для себе вирішили, з якою першою дитиною нас знайомитимуть, ту ми і приймемо в наших серцях, звісно ж, якщо дитина не буде проти.

Перша зустріч була і звичайною, і незвичайною водночас, пригадує подружжя. Вони познайомилися з дітьми, розфарбовували з ними годівничку та розмовляли. А наприкінці зустрічі діти міцно обійняли їх, Валерія довго не відпускала – ці обійми й емоції неможливо ані відтворити, ані повторити. Натомість Іван спершу не був таким сміливим. Саме так, каже пані Оксана, напевно, і народилося те особливе відчуття в серці, що це – їхні діти.

«Цікавий ще такий факт, коли нам показували напередодні фото дітей, мені наша майбутня прийомна донька видалась копією моєї племінниці (донька мого брата). Така подібна, що наче то вона, коли була меншою. Вже по фото ми зрозуміли – це наші діти. Наші доньки та рідні одразу прийняли та полюбили дітей, зізнаюсь вам чесно, я вже і не пам’ятаю, яким було наше життя без них, вони наче завжди у нас жили. За кілька днів святкуватимемо їхнє 10-річчя, неодмінно зробимо їм свято», - говорить пані Оксана.

Кожна дитина потребує любові, уваги та турботи, а ті діти, які чекають на батьків, а потім їх знаходять, потребують цього в стократ. В цьому переконаний пан Ігор.

«Іван потребував занять з логопедом, в обох є «хвости» у навчанні, які зараз надолужуємо. Ми вдячні директорці, яка прийняла наших дітей до школи, дуже тішимось, що в них така любляча та розуміюча вчителька, клас, який зустрів їх з теплотою та розумінням. Вони – великі молодці. Для нас вони найкращі», - говорить Ігор Долинський.

«Чи можна порівняти материнство, коли виношуєш та народжуєш дитину, або ж коли просто приймаєш її у серці, не знаю. Бо люблю їх усіх чотирьох дуже сильно. Це чотири мої теплі промінчики. Для нас немає жодної різниці між дітьми, вони усі наші. Щаслива бути їхньою мамою», - каже пані Оксана.

Прийомні діти Іван та Валерія кажуть, що Оксана – найкраща мама.

«Наша мама – найкраща, дуже її любимо, а вона – нас. У нас такі хороші батьки, сестри й родина – усе, чого нам не вистачало. Нехай усі діти мають батьків та родину», - розповідають Іван та Валерія.

«Вона чуйна, розуміюча, добра, повна терпеливості. Як тато, бачу це і радію, що у них вона така і найкраща для них. Цієї неділі наше свято буде дуже особливим, адже вітатимемо її у такому гарному оновленому складі», - додає пан Ігор.

В управлінні «Служба у справах дітей» Львівської міської ради дуже радіють, що ще двоє дітей мають люблячу сім’ю. Адже працюють саме заради цього – щоб усі діти мали родину та люблячих батьків.

«Ми щасливі, адже у нас така хороша прийомна сім’я, такі люблячі та свідомі батьки. Неймовірно пощастило не лише дітям, але й нам, бо у нас така гарна родина створилася, яка радиться, легко йде на контакт, дбає про дітей і стала для них обох – батьками, що для нас найважливіше», - каже головна спеціалістка сектору сімейних форм виховання управління «Служба у справах дітей» Марія Дмитришина-Терещук.