“...Між іншими похвалами нашого міста Львова першою могла би бути та, що різні юрисдикції двох націй, вірменської та польської, врівноважені такою згодою, що хоч в одному місті взаємно собі не суперечать, оскільки обидві є обмежені давніми декретами наших попередників, щоб не було між ними сум’яття; але коли тепер, не відомо з якої причини, згадані декрети їхніх милостей королів, наших попередників, потрохи забуваються, коли вищі вірності, втручаючись у справи, належні до вірменської юрисдикції, псуєте та переплутуєте обидві юрисдикції або, швидше за все, хочете свою юрисдикцію вивищити. Тож, як схвалили загалом і зокрема права та вільності всіх наших підданих, а отже міста Львова, хочемо їх оберігати та мати в протекції. Тому вашим вірностям нагадуємо і суворо наказуємо, щоб у ту юрисдикцію вірменської нації не втручалися, не судили належних до неї справ, не порушували декрети королів, наших попередників. А що та вірменська нація має рівність у всіх вільностях та прерогативах з вашими вірностями та є частиною міста так, що до них порівно належить щастя і нещастя, всі міські податки та тягарі, тому вважаємо слушним і те вашим вірностям наказуємо, щоб до рахунків та будь-яких внесків і податків завжди допускали присяжних депутатів з вірменської нації та ніколи без них тих рахунків не робили...”