«...диких докучань зі сторони тих, що все і всюди величають себе носителями культури...»Львів готувався до церемонії відкриття пам’ятника галицькому політикові Францішеку Смольці, який було встановлено на сучасній площі Григоренка. Паралельно тривали інформаційні війни між національними громадами міста, що ми можемо наглядно побачити на сторінках часописів.
Газета "Gazeta Wieczorna"
«Перед урочистостями. Останні роботи з упорядкування площі, на якій стоятиме пам’ятник Смольці, вже закінчуються. Кільканадцять робітників готують трибуну для промовців і щогли навколо пам’ятника. Більшість гостів приїдуть у неділю. Зранку в понеділок приїдуть міністри Гайнольд і Білінський. Оголошував про свій приїзд депутат Василько. Також приїде син видатного парламентаря проф. Станіслав Смолька з Рудави поблизу Кракова.
Проїзд на площу Смольки [тепер – пл. Григоренка], за порозумінням з дирекцією поліції, дозволено виключно вулицею Костюшка, виїзд – вулицею Міцкевича [тепер –вул. Листопадового чину]. Прохід для піших – тільки за предявленням запрошення – також тими вулицями, доступ до будинків на пл. Смольки від 9 год. ранку бічними брамами, від вулиць Подлевського [тепер – вул. Гребінки] і Коллонтая [тепер – вул. Менцинського]. Головні брами будинків (Кооперативний банк і будинок Штроменґера) будуть зачинені. Особи, які спостерігатимуть за святкуванням з вікон, захочуть зайняти свої місця заздалегідь. Візки, які очікуватимуть на пасажирів, стоятимуть на вул. Подлевського, після чого їхатимуть попри будинок Кооперативного банку і від’їжджатимуть вул. Міцкевича».
// Gazeta Wieczorna. — 1913. — 6 груд. — С. 14.
Газета «Діло»
«Разить їх синьо-жовта напись! Будинок, в якім поміщені школи “Українського Педаґоґічного Товариства”, лежить при улици Мохнацького [тепер – вул. Драгоманова
] і має велику, в очи впадаючу синьо-жовту напись. Шовіністів-вшехполяків, читачів Słow-а Polsk-ого, дразнить ся обставина, що Українці у Львові мають свій шкільний будинок майже в осередку міста і то ще з синьо-жовтою написию і дали свому негодованю вираз в своїй ґазеті, обернувши по свому фарисейському звичаєви “кота хвостом”. Написали іменно в рубриці “Новинки”, що до редакциї дійшли жалоби кількох поважних осіб, що в будинку з синьо-жовтою написию стають в вікнах більші громадки дорастаючих дівчат, що поводять ся дуже невідповідно і то безпосередно в відношеню до прохожих. Злобна видумка! В часі перерв учениці бавлять ся на шкільнім подвірю під доглядом дижуруючих пань, а підчас науки в вікнах не стоять. О що иншого тут ходить. Треба іменно видіти, яким ненависним і злючим оком дивлять ся поважні і менше поважні польські патріоти зпід стягуSłow-а Polsk-ого на ту ненависну синьо жовту напись на будинку! Треба знати, кілько приходить ся нераз нашій молодіжи витерпіти ріжного рода диких докучань зі сторони тих, що все і всюди величають себе носителями культури серед нашого народа!»// Діло. — 1913. — 6 груд. — С. 4.
Газета "Gazeta Lwowska"
«Пологи у трамвайному вагоні. В одному з вагонів міської електричної колії сьогодні зранку 19-річна служниця Марія Павелківна народила дитину чоловічої статі. Служба Рятункового товариства відвезла породіллю разом із немовлям до загального шпиталю».
// Gazeta Lwowska. — 1913. — 6 груд. — С. 3.
Газета «Руслан»
«Зворушаюча щирість. Спроваджено вчера на поліцию у Львові якогось старшого віком бідолаху з розбитою головою і помазаною болотом головою та одягом. “Як називаєш ся” – питає урядуючий комісар. “Яків Нєдзвєцкий, старий “хірус” (піяк) прошу ласки пана комісаря, то мене всі знають” – звучала відповідь. “Як батько називає ся на імя?” – “Не знаю, прошу пана комісаря”. “Де мешкаєш?” – “В шинку, прошу ласки пана комісаря”. “Підеш до арешту, щоби там протверезити ся” – кінчить комісар. “О, цілую ручки, дякую панови комісарови”, кликнув урадований і хитаючи ся поплентав ся на теплу постіль, вигукуючи на жидів-шинкарів»
// Руслан. — 1913. — 6 груд. — С. 3.
Газета "Gazeta Lwowska"
«Поліцейська хроніка. До помешкання Василя Маринця на вул. Гауснера [тепер –вул. Сковороди] вчора проникли злодії і забрали деякі дорогоцінності, одяг і т. д., завдавши йому шкоди на 250 корон.
Такий собі Ян Пєпшак, “директор” бюро вільних помешкань на вул. Хоронщизни [тепер – вул. Чайковського], взяв у Владислави Семкович 100 корон як заставу за надання посади у своєму бюро і зник зі Львова. Поліція зайнялася пошуком шахрая».
// Gazeta Lwowska. — 1913. — 6 груд. — С. 3.