Громадські слухання проекту Статуту територіальної громади м. Львова

  • 2417

14 грудня 2007 року о 13.00 у сесійній залі Львівської міської ради, за адресою: пл.Ринок,1, каб.202 відбудуться громадські слухання проекту Статуту територіальної громади м. Львова підготовленого ЛОМГО "Львівською обласною радою молодих вчених і спеціалістів" в рамках реалізації проекту "Розробка проекту Статуту територіальної громади міста Львова"за підтримки Львівської міської ради.

Пропонований регламент для доповідей та виступів учасників слухань:

Час проведення слухань 13.00-15.00

Представлення проекту статуту - до 30 хв. ( Час на доповідь до 30 хв.)

Запитання учасників слухань по суті проблеми - до 20 хв. (Час на запитання - до 2 хв.)

Обговорення та внесення пропозицій до 60 хв. (Час на виступ - до 5 хв.)

Голосування внесених пропозицій до 10 хв.

З питань організації та проведення громадських слухань просимо звертатись у відділ громадського партнерства управління "Секретаріат ради" за тел. 297-57-63 або на електронну скриньку: civicpartner@ukr.net. Запрошуємо усіх охочих.

Львівська обласна молодіжна громадська організація

«Львівська обласна рада молодих вчених та спеціалістів -

відділення Всеукраїнської ради молодих вчених та спеціалістів»

при підтримці

Львівської міської ради

П Р О Е К Т

(концепція)

Статуту Львівської територіальної громади

Львів - 2007

Зміст

1. Вступне слово.

2. Зміст Статуту Львівської територіальної громади

3. Концептуальний проект  Статуту Львівської територіальної громади

3.1. Преамбула

3.2. Розділ 1. Загальні положення

3.3. Розділ 2. Територіальна основа організації та діяльності Львівської територіальної громади.

3.4. Розділ 3. Львівське місцеве самоврядування.

3.5. Розділ 4. Форми реалізації права Львівської територіальної громади та її членів на участь у місцевому самоврядуванні.

3.6. Розділ 5. Органи та посадові особи Львівського місцевого самоврядування.

3.7. Розділ 6. Матеріально-фінансова основа Львівського місцевого самоврядування.

3.8. Розділ 7. Відносини Львівської територіальної громади з іншими суб'єктами.

3.9. Розділ 8. Планування розвитку міста.

3.10. Розділ 9. Гарантії місцевого самоврядування.

3.11. Розділ 10. Прикінцеві положення.

3.12. Додатки до Статуту  Львівської територіальної громади.

4. Додатки

4.1. Витяги з Закону України «Про місцеве самоврядування»

4.2.  Європейська хартія місцевого самоврядування

4.3. Конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні

4.4. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин

ВСТУПНЕ СЛОВО

У процесі виконання проекту «Розробка проекту Статуту територіальної громади міста Львова» ГО «Львівська обласна рада молодих вчених та спеціалістів» було розроблено та пропонується для громадського обговорення основні положення проекту Статуту міста.

Проект «Розробка проекту Статуту територіальної громади міста Львова» полягає у низці поетапних заходів, щодо збору та аналізу необхідного матеріалу для розробки проекту Статуту територіальної громади міста Львова, визначення основних механізмів реалізації права громади міста на самоврядування, розробки тексту проекту Статуту та його тиражування, рецензування проекту Статуту провідними фахівцями з питань місцевого самоврядування, обговорення проекту статуту у колі науковців, практиків, депутатів Львівської міської ради, узагальнення результатів обговорення та зроблених зауважень, оприлюднення основних положень, закріплених у проекті Статуту, які розкривають основні механізми реалізації права громади міста Львова на самоврядування.

Даний проект є початковим етапом Загальної програми забезпечення прав громадян, зокрема жителів міста Львова, у сфері місцевого самоврядування, яка реалізується ГО «Львівська обласна рада молодих вчених та спеціалістів». Наступними етапами реалізації даної програми є: апробація основних механізмів реалізації права громади міста Львова на самоврядування, визначених у проекті Статуту територіальної громади міста Львова; з'ясування думки громади з приводу запропонованих механізмів реалізації права на місцеве самоврядування; проведення консультативної роботи з громадянами, у тому числі з жителями міста Львова, з приводу реалізації їх права на місцеве самоврядування та захисту основних прав, зокрема, виборчих.

Виконання проекту спрямовано на реалізацію прав неурядових громадських організацій на участь у вирішенні основних суспільних проблем, посилення співпраці між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування, сприянню залученню наукового потенціалу членів ГО «Львівська обласна рада молодих вчених та спеціалістів» до вирішення проблем реалізації громадою міста Львова права на самоврядування.

Проект реалізується членами Львівської обласної молодіжної громадської організації «Львівська обласна рада молодих вчених та спеціалістів», які є провідними фахівцями у галузі права та економіки, мають наукові ступені з відповідних спеціальностей, за підтримки Львівської міської ради.

Метою проекту є сприяння у прийнятті Львівською міською радою нового Статуту територіальної громади міста Львова, у якому будуть враховані якомого більше пропозицій громадськості, закріплені найбільш важливі механізми реалізації права громади міста на самоврядування.

Також проект сприяє підвищенню ефективності співпраці органів місцевого самоврядування та громадських організацій міста Львова у сфері розвитку громадського суспільства.

Виконання проекту покликане забезпечити участь громадськості у прийнятті рішень органами місцевого самоврядування, що стосуються питань місцевого життя, формуванню громадської думки і усвідомлення громадянами їх ролі у здійсненні управління справами громади міста.

Проект, який реалізується, є лише частиною Загальної програми забезпечення прав громадян, зокрема жителів міста Львова, у сфері місцевого самоврядування, що покликана максимально забезпечити участь громадськості в управлінні справами громади.

Складення проекту Статуту територіальної громади міста Львова членами громадської організації, з урахуванням думки громадськості, сприятиме включенню до нового Статуту норм, які будуть найбільш оптимально та ефективно забезпечувати реалізацію громадянами своїх прав у сфері місцевого самоврядування.

З повагою,

Голова правління

ГО «Львівська обласна рада

молодих вчених та спеціалістів»,

кандидат юридичних наук                                                                                            Бек Ю.Б.

ЗМІСТ

СТАТУТУ  ЛЬВІВСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

Преамбула

Розділ 1. Загальні положення

Правова основа регулювання місцевого самоврядуванні у місті Львові;

Характеристика львівської територіальної громади;

Міська символіка;

Святкові та пам'ятні дати;

Порядок організації і проведення святкових масових заходів;

Знаки пошани.

Розділ 2. Територіальна основа організації та діяльності Львівської територіальної громади.

Загальна характеристика міста Львова та інших населених пунктів, мешканці яких є членами Львівської територіальної громади;

Територія міста Львова;

Приміська зона.

Розділ 3. Львівське місцеве самоврядування.

Поняття та особливості Львівського місцевого самоврядування;

Система Львівського місцевого самоврядування;

Матеріально-фінансова основа Львівського місцевого самоврядування;

Акти посадових осіб та органів Львівського місцевого самоврядування;

Розділ 4. Форми реалізації права Львівської територіальної громади та її членів на участь у місцевому самоврядуванні.

Поняття Львівської територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування.

Статус Львівської територіальної громади;

Форми реалізації права Львівської територіальної громади та її членів на участь у місцевому самоврядуванні;

Місцеві референдуми;

Загальні збори, місцеві ініціативи, громадські слухання; консультативно-дорадчі опитування;

Громадські обговорення, громадські консультативні ради; постійні та тимчасові робочі групи;

Органи самоорганізації населення: будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, будинкові комітети;

Інші форми реалізації права на місцеве самоврядування .

Розділ 5. Органи та посадові особи Львівського місцевого самоврядування.

Міська рада;

Міський голова;

Посадові особи місцевого самоврядування;

Виконавчі органи міської ради;

Муніципальна служба.

Розділ 6. Матеріально-фінансова основа Львівського місцевого самоврядування.

Загальні принципи фінансової діяльності та управління майном територіальної громади;

Бюджет міста;

Форми управління комунальною власністю;

Правовий режим майна територіальної громади;

Користування та розпорядження майном територіальної громади;

Особливості користування та розпорядження майном, що перебуває у спільній власності Львівської територіальної громади та інших суб'єктів;

Комунальні підприємства;

Особливості управління корпоративними правами територіальної громади.

Розділ 7. Відносини Львівської територіальної громади з іншими суб'єктами.

Відносини територіальної громади з державою;

Взаємовідносини Львівської територіальної громади з іншими територіальними громадами;

Особливості відносин Львівської територіальної громади з територіальними громадами до складу яких входять члени Львівської територіальної громади;

Відносини Львівської територіальної громади з особами, які не є членами громади, але беруть активну участь у її житті;

Відносини Львівської територіальної громади з юридичними особами, що здійснюють діяльність, яка стосується її інтересів.

Розділ 8. Планування розвитку міста.

Основні принципи та напрями планування розвитку міста;

Мета та завдання прийняття Концепції розвитку міста;

Поняття, зміст та порядок прийняття Концепції розвитку міста.

Розділ 9. Гарантії місцевого самоврядування.

Форми забезпечення прав членів територіальної громади на участь у місцевому самоврядуванні;

Міський уповноважений з прав людини;

Звіт міського голови Львова;

Звіт міського голови про діяльність виконавчих органів влади;

Звіт депутата Львівської міської ради;

Звіт голів дорадчих та консультативних органів місцевого самоврядування;

Порядок оскарження актів, дій та бездіяльності посадових осіб та органів місцевого самоврядування;

Відповідальність посадових осіб органів місцевого самоврядування за порушення прав громадян на місцеве самоврядування;

Розділ 10. Прикінцеві положення.

Порядок прийняття та реєстрації Статуту Львівської територіальної громади;

Сфера застосування Статуту Львівської територіальної громади;

Порядок розробки та прийняття додатків до Статуту Львівської територіальної громади;

Тлумачення норм Статуту;

Порядок внесення змін до Статуту.

Додаток 1. Положення „Про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади ".

Додаток 2. Положення „Про почесні відзнаки та нагороди Львівської територіальної громади".

Додаток 3. Положення „Про порядок організації і проведення святкових масових заходів".

Додаток 4. Положення „Про загальні збори громадян Львівської територіальної громади за місцем проживання".

Додаток 5. Положення „Про місцеві ініціативи Львівської територіальної громади".

Додаток 6. Положення „Про громадські слухання Львівської територіальної громади".

Додаток 7. Положення „Про органи самоорганізації Львівської територіальної громади".

Додаток 8. Положення „Про громадські консультативні ради Львівської міської ради".

Додаток 9. Положення „Про міського уповноваженого з прав людини (міського омбудсмена)".

КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ПРОЕКТ

СТАТУТУ ЛЬВІВСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

Преамбула

В преамбулі визначається коло питань, які будуть врегульовані Статутом територіальної громади, суб'єкти відносин щодо реалізації конституційного права на місцеве самоврядування, а також мета та завдання, для виконання яких приймається Статут.

Розділ 1. Загальні положення

В Загальних положеннях зазначається правова основа регулювання місцевого самоврядуванні у місті Львові та прийняття Статуту територіальної громади.

Статут територіальної громади Львова приймається Львівською міською радою та не може суперечити Конституції України, Законам України, іншим нормативно-правовим актам. Відповідно в Статуті територіальної громади визначається порядок реалізації права громадськості на участь в управлінні питаннями місцевого життя, який не визначено законодавством України.

Особливістю Львівського місцевого самоврядування є те, що до складу територіальної громади входять не лише жителі міста Львова, але й жителі міста Винники, селищ міського типу Брюховичі та Рудно. Тому у Статуті необхідно закріпити визначення поняття Львівської територіальної громади з врахуванням даної особливості.

У Статуті наводиться визначення міської символіки та порядку її використання. Більш детально положення, що пов'язані із визначенням змісту, опису та порядку використання символіки територіальної громади пропонується закріпити в окремому Положенні „Про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади", яке також приймається Львівською міською радою і є додатком до Статуту.

Статут Львівської територіальної громади повинен визначати святкові та пам'ятні дні, які відзначаються Львівською громадою, а також в окремому Положенні «Про порядок організації і проведення святкових масових заходів» детально врегулювати питання організації святкувань та визначити відповідальних осіб.

Також окремо необхідно врегулювати питання, які пов'язані із встановленням та присвоєнням знаків пошани особам, які мають видатні заслуги перед Львівською громадою. Так, зокрема, можна передбачити наступні знаки пошани: встановлення пам'ятників та почесних дошок, звання «почесний громадянин», нагородження почесними грамотами, дипломами, подяками, цінними подарунками, преміями.

Порядок відзначення знаками пошани, правовий статус їх володільців потрібно врегулювати в окремому Положенні „Про почесні відзнаки та нагороди Львівської територіальної громади".

Вищезазначені питання у розділі 1 «Загальні положення» будуть закріплені у наступних статтях:

Правова основа регулювання місцевого самоврядуванні у місті Львові;

Характеристика львівської територіальної громади;

Міська символіка;

Святкові та пам'ятні дати;

Порядок організації і проведення святкових масових заходів;

Знаки пошани.

Розділ 2. Територіальна основа організації та діяльності Львівської територіальної громади

Специфікою Львівського місцевого самоврядування є те, що члени Львівської територіальної громади проживають не лише в адміністративно-територіальних межах міста Львова, але й поза його межами.

Відповідно в даному розділі необхідно чітко встановити межі Львівської територіальної громади, враховуючи територію міста Львова та відповідні приміські зони, жителі яких є членами Львівської територіальної громади.

Також необхідно передбачити можливість «розширення» Львівської територіальної громади, зазначивши, що у випадку збільшення членів територіальної громади, які проживають поза межами міста, на них також поширюються норми Статуту Львівської територіальної громади.

Статут повинен встановлювати порядок найменування та перенайменування проспектів та вулиць міста, окремих адміністративно-територіальних одиниць, передбачати механізми врахування думки громади при вирішенні даних питань, зокрема, шляхом громадського обговорення, результати якого повинні враховуватися. Тобто, якщо думка громадськості з того чи іншого питання є негативною, то дане питання не повинно виноситися на голосування у Львівській міській раді.

Варто зазначити, що розділ з відповідною назвою є у Статутах територіальних громад міст Харкова, Рівного та Суми.

Вищезазначені питання у розділі 2 «Територіальна основа організації та діяльності Львівської територіальної громади» будуть закріплені у наступних статтях:

Загальна характеристика міста Львова та інших населених пунктів, мешканці яких є членами Львівської територіальної громади;

Територія міста Львова;

Приміська зона.

Розділ 3. Львівське місцеве самоврядування.

У даному розділі необхідно закріпити поняття та особливості Львівського місцевого самоврядування, чітко визначити систему місцевого самоврядування.

При визначенні системи місцевого самоврядування основну увагу необхідно приділити збільшенню форм участі членів Львівської територіальної громади у вирішенні питань місцевого життя.

При формуванні системи місцевого самоврядування необхідно виходити з того, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування є територіальна громада, і основною метою розробки проекту Статуту Львівської територіальної громади повинно бути максимальне забезпечення можливості впливу членів територіальної громади на вирішення питань, які є важливими для міста.

У Статуті визначаються основні принципи забезпечення матеріально-фінансова основа Львівського місцевого самоврядування.

Також детально необхідно врегулювати порядок прийняття актів посадових осіб та органів Львівського місцевого самоврядування, з врахуванням думки громадськості, особливо органів самоорганізації Львівської територіальної громади, щодо вирішення питань, які стосуються їх прав та інтересів.

Вищезазначені питання у розділі 3 «Львівське місцеве самоврядування» будуть закріплені у наступних статтях:

Поняття та особливості Львівського місцевого самоврядування;

Система Львівського місцевого самоврядування;

Матеріально-фінансова основа Львівського місцевого самоврядування;

Акти посадових осіб та органів Львівського місцевого самоврядування;

Розділ 4. Форми реалізації права Львівської територіальної громади та її членів на участь у місцевому самоврядуванні.

Даний розділ є одним з найважливіших розділів Статуту Львівської територіальної громади, оскільки у ньому закріплюється поняття Львівської територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування та визначаються форми реалізації права громади та її членів на участь у місцевому самоврядуванні.

Форми реалізації права громади та її членів на участь у місцевому самоврядуванні можна поділити на три основні групи: ті, які реалізуються членами територіальної громади; ті, які реалізуються органами та посадовими особами Львівського місцевого самоврядування; а також ті, які можуть реалізовуватися як членами територіальної громади так і органами та посадовими особами Львівського місцевого самоврядування.

Так, зокрема така форма як місцевий референдум може бути ініційований як Львівською міською радою так і членами Львівської територіальної громади.

Такі форми  реалізації права громади та її членів на участь у місцевому самоврядуванні як загальні збори, місцеві ініціативи, громадські слухання, консультативно-дорадчі опитування, а також створення та діяльність органів самоорганізації населення ініціюються та реалізуються самими членами Львівської громади. До даного переліку можна віднести також і інші форми участі членів територіальної громади у вирішенні питань місцевого життя, зокрема, звернення до органів та посадових осіб Львівського місцевого самоврядування, оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, виконання громадських робіт та інш.

Громадські обговорення, громадські консультативні ради, постійні та тимчасові робочі групи як форми реалізації права громади та її членів на участь у місцевому самоврядуванні реалізуються органами та посадовими особами Львівського місцевого самоврядування.

У Статуті необхідно закріпити основні принципи реалізації членами громади права на участь у вирішенні питань місцевого життя. А саме, визначити, що прийняття відповідних актів нормативного характеру органами та посадовими особами Львівського місцевого самоврядування можливе лише за умови позитивного результату проведення тих форм реалізації права громади та її членів на участь у місцевому самоврядуванні, які здійснюються Львівською міською радою.

Також зазначити, що не можуть бути прийняті акти нормативного характеру, щодо яких є негативні результати проведення форм реалізації права членів Львівської громади на самоврядування, які здійснюються членами територіальної громади.

Детальне регулювання організації, порядку проведення та застосування результатів основних форм здійснення права громади та її членів на участь у місцевому самоврядуванні повинно бути закріплено у Положеннях  „Про загальні збори громадян Львівської територіальної громади за місцем проживання", „Про місцеві ініціативи Львівської територіальної громади", „Про громадські слухання Львівської територіальної громади", „Про органи самоорганізації Львівської територіальної громади", „Про громадські консультативні ради Львівської міської ради", які приймаються Львівською міською радою і є додатками до Статуту.

Вищезазначені питання у розділі 4 «Львівське місцеве самоврядування» будуть закріплені у наступних статтях:

Поняття Львівської територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування.

Статус Львівської територіальної громади;

Форми реалізації права Львівської територіальної громади та її членів на участь у місцевому самоврядуванні;

Місцеві референдуми;

Загальні збори, місцеві ініціативи, громадські слухання; консультативно-дорадчі опитування;

Громадські обговорення, громадські консультативні ради; постійні та тимчасові робочі групи;

Органи самоорганізації населення: будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, комітети районів у містах, будинкові комітети;

Інші форми реалізації права на місцеве самоврядування .

Розділ 5. Органи та посадові особи Львівського місцевого самоврядування.

У чинному Статуту територіальної громади міста Львова досить значна увага приділена визначенню правового статусу органів та посадових осіб Львівського місцевого самоврядування, однак дані питання вже законодавчо врегульовані в Законі України «Про місцеве самоврядування». Тому у Статуті Львівської територіальної громади не потрібно дублювати законодавчі норми, а потрібно детально врегулювати порядок формування та організації діяльності ради, як це, до речі, передбачено ст.10 Законі України «Про місцеве самоврядування».

Так, зокрема, необхідно врегулювати питання організації діяльності ради, щодо її відносин із членами територіальної громади, обговорення та врахування результатів реалізації визначених у Статуті форм реалізації права на місцеве самоврядування членами територіальної громади.

Також потрібно закріпити механізми, які б реально забезпечили можливість членам територіальної громади, доводити до відома органів та посадових осіб Львівського місцевого самоврядування, результати проведення тих чи інших форм реалізації права на місцеве самоврядування.

Вищезазначені питання у розділі 5 «Органи та посадові особи Львівського місцевого самоврядування» будуть закріплені у наступних статтях:

Міська рада;

Міський голова;

Посадові особи місцевого самоврядування;

Виконавчі органи міської ради;

Муніципальна служба.

Розділ 6. Матеріально-фінансова основа Львівського місцевого самоврядування.

У даному розділі Статуту Львівської територіальної громади визначаються загальні принципи фінансової діяльності та управління майном територіальної громади, виходячи з необхідності максимального закріплення права громади на участь в управлінні майном.

Так, зокрема, необхідно закріпити механізм реалізації права органів самоорганізації Львівської територіальної громади на представництво інтересів їх членів в органах місцевого самоврядування, щодо вирішення майнових питань, які їх стосуються.

Детально визначено форми управління комунальним майном, у тому числі і шляхом закріплення майна за створеними комунальними підприємствами.

У статуті необхідно закріпити основні механізми управління комунальною власністю, виходячи з того, що суб'єктом права комунальної власності є саме Львівська територіальна громада, яка, згідно з ст.169 Цивільного кодексу України, діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно, при створенні юридичних осіб, територіальна громада стає володільцем корпоративних прав. Проте, на відміну від інших суб'єктів цивільних правовідносин, територіальна громада може здійснювати управління корпоративними правами як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Тому у Статуті необхідно передбачити особливості здійснення управління корпоративними правами Львівської територіальної громади, закріпити механізми участі громадськості в управлінні корпоративними правами територіальної громади. Так, зокрема, необхідно передбачити необхідність проведення громадських обговорень, за результатами річного звіту юридичних осіб, стосовно яких Львівська територіальна громада є володільцем корпоративних прав. У випадку негативних результатів громадських обговорень щодо діяльності таких юридичних осіб, передбачити відповідальність їх керівників, а також відповідних посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Також необхідно закріпити механізм реалізації права Львівської громади на управління та розпорядження майном, що перебуває у спільній власності Львівської територіальної громади та інших суб'єктів.

Всі питання щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном здійснюється лише за спільною згодою співвласників. Тому потрібно передбачити, що без згоди Львівської територіальної громади, як співвласника майна, в особі органів місцевого самоврядування не можуть здійснюватися жодні дії щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном.

Вищезазначені питання у розділі 6 «Матеріально-фінансова основа Львівського місцевого самоврядування» будуть закріплені у наступних статтях:

Загальні принципи фінансової діяльності та управління майном територіальної громади;

Бюджет міста;

Форми управління комунальною власністю;

Правовий режим майна територіальної громади;

Користування та розпорядження майном територіальної громади;

Особливості користування та розпорядження майном, що перебуває у спільній власності Львівської територіальної громади та інших суб'єктів;

Комунальні підприємства;

Особливості управління корпоративними правами територіальної громади.

Розділ 7. Відносини Львівської територіальної громади з іншими суб'єктами.

Львівська територіальна громада є самостійним суб'єктом відносин, тому у Статуті необхідно визначити основні засади її відносин з іншими суб'єктами.

Особливу увагу необхідно приділити врегулюванню відносин Львівської територіальної громади з територіальними громадами, до складу яких входять члени Львівської територіальної громади.

Дані відносини необхідно врегульовувати  виходячи з принципу рівноправності всіх територіальних громад як самостійних суб'єктів права місцевого самоврядування.

Однак питання місцевого життя Львівської територіальної громади і сусідніх територіальних громад, члени яких є також членами Львівської громади,  тісно взаємопов'язані. Особливо це стосується питань спільного використання відповідних ресурсів, інфраструктури міста, організаційного забезпечення вирішення багатьох питань.

Тому пропонується закріпити у Статуті порядок укладення та виконання договорів між Львівською територіальною громадою та відповідними територіальними громадами, в яких будуть врегульовуватися питання, що стосуються спільних інтересів громад.

Також важливим є врегулювання в Статуті відносин Львівської територіальної громади з особами, які не є членами громади, але беруть активну участь у її житті. Так, зокрема, необхідно закріпити механізм визначення таких осіб та поширення на них всіх або частини прав членів територіальних громад.

Відповідно необхідно врегулювати відносини між  Львівською територіальною громадою та юридичними особами, що здійснюють діяльність, яка стосується її інтересів. Потрібно визначити механізм визначення юридичних осіб, що здійснюють діяльність, яка стосується інтересів Львівської громади і є суспільно корисною, та закріпити порядок поширення відповідних пільг, щодо діяльності таких юридичних осіб, зокрема, надавати їм переваги при участі у конкурсах, що проводить Львівська міська рада, за умови, коли інші запропоновані умови є однаковими або схожими.

Вищезазначені питання у розділі 7 «Відносини Львівської територіальної громади з іншими суб'єктами» будуть закріплені у наступних статтях:

Відносини територіальної громади з державою;

Взаємовідносини Львівської територіальної громади з іншими територіальними громадами;

Особливості відносин Львівської територіальної громади з територіальними громадами до складу яких входять члени Львівської територіальної громади;

Відносини Львівської територіальної громади з особами, які не є членами громади, але беруть активну участь у її житті;

Відносини Львівської територіальної громади з юридичними особами, що здійснюють діяльність, яка стосується її інтересів.

Розділ 8. Планування розвитку міста.

Поетапне планування розвитку міста, відповідно до загальних принципів, закріплених у Статуті Львівської територіальної громади, є запорукою вдалого виконання завдань для забезпечення зростання темпів розвитку міста по основних соціально-економічних показниках.

Основним документом, в якому буде закріплено стратегію розвитку міста, є Концепція розвитку міста, яка приймається Львівською міською радою, після проходження процедури громадського обговорення.

В Статуті будуть закріплені основні положення, які розкривають поняття, зміст та порядок прийняття Концепції розвитку міста.

Вищезазначені питання у розділі 8 «Планування розвитку міста» будуть закріплені у наступних статтях:

Основні принципи та напрями планування розвитку міста;

Мета та завдання прийняття Концепції розвитку міста;

Поняття, зміст та порядок прийняття Концепції розвитку міста.

Розділ 9. Гарантії місцевого самоврядування.

У даному розділі необхідно закріпити дієві гарантії забезпечення реалізації прав членів Львівської територіальної громади на участь у місцевому самоврядуванні.

Нововведенням є запровадження посади міського уповноваженого з прав людини, визначення у Статуті його правового статусу, порядку проведення діяльності, визначення механізмів захисту прав членів Львівської територіальної громади. Більш детально порядок здійснення діяльності міського уповноваженого з прав людини, його правовий статус та матеріально-фінансове забезпечення буде врегульоване в окремому Положенні «Про міського уповноваженого з прав людини (міського омбудсмена)».

У Статуті Львівської територіальної громади буде передбачено обов'язок мера та депутатів Львівської міської ради звітувати перед членами територіальної громади. Також окремо буде передбачено обов'язок голів дорадчих та консультативних органів місцевого самоврядування звітувати перед громадою.

Також в Статуті необхідно деталізувати механізми оскарження актів, дій та бездіяльності посадових осіб та органів місцевого самоврядування, а також притягнення їх до відповідальності за порушення прав громадян на місцеве самоврядування.

Вищезазначені питання у розділ 9 «Гарантії місцевого самоврядування» будуть закріплені у наступних статтях:

Форми забезпечення прав членів територіальної громади на участь у місцевому самоврядуванні;

Міський уповноважений з прав людини;

Звіт міського голови Львова;

Звіт міського голови про діяльність виконавчих органів влади;

Звіт депутата Львівської міської ради;

Звіт голів дорадчих та консультативних органів місцевого самоврядування;

Порядок оскарження актів, дій та бездіяльності посадових осіб та органів місцевого самоврядування;

Відповідальність посадових осіб органів місцевого самоврядування за порушення прав громадян на місцеве самоврядування;

Розділ 10. Прикінцеві положення.

У Прикінцевих положеннях визначається механізм прийняття та реєстрації Статуту Львівської територіальної громади, а також сфера його застосування, зокрема, по колу осіб, в часі та просторі.

Окремо будуть врегульований порядок розробки та прийняття Додатків до Статуту Львівської територіальної громади, виходячи з того, що їх перелік може бути збільшено, шляхом внесення змін до Статуту, а необхідність розробки та прийняття Додатків повинна бути обумовлена нагальними потребами міського життя.

Вищезазначені питання у розділі 10 «Прикінцеві положення» будуть закріплені у наступних статтях:

Порядок прийняття та реєстрації Статуту Львівської територіальної громади;

Сфера застосування Статуту Львівської територіальної громади;

Порядок розробки та прийняття додатків до Статуту Львівської територіальної громади;

Тлумачення норм Статуту;

Порядок внесення змін до Статуту.

Додатки

В додатках до Статуту  наводиться перелік Положень, які більш детально врегульовують питання, визначені у Статуті Львівської територіальної громади,  що приймаються Львівською міською радою і є частиною Статуту.

Можуть бути розроблені і прийняті інші Положення, шляхом внесення змін до Статуту Львівської територіальної громади.

Пропонується розробка і прийняття наступних Положень: „Про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади ", „Про почесні відзнаки та нагороди Львівської територіальної громади", „Про порядок організації і проведення святкових масових заходів", „Про загальні збори громадян Львівської територіальної громади за місцем проживання", „Про місцеві ініціативи Львівської територіальної громади", „Про громадські слухання Львівської територіальної громади", „Про органи самоорганізації Львівської територіальної громади", „Про громадські консультативні ради Львівської міської ради", „Про міського уповноваженого з прав людини (міського омбудсмена)".

ДОДАТКИ

1. Витяги з Закону України «Про місцеве самоврядування»

З А К О Н  У К Р А Ї Н И

Про місцеве самоврядування в Україні

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 24, ст.170 )

Цей Закон  відповідно  до  Конституції України ( Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. )

визначає систему та гарантії місцевого самоврядування  в  Україні,

засади    організації   та   діяльності,   правового   статусу   і

відповідальності   органів    та    посадових    осіб    місцевого

самоврядування.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Основні терміни, використані в цьому Законі

Основні терміни,  використані  в  цьому  Законі,  мають  таке

значення:

територіальна громада   -   жителі,    об'єднані    постійним

проживанням  у  межах  села,  селища,  міста,  що  є  самостійними

адміністративно-територіальними   одиницями,    або    добровільне

об'єднання  жителів кількох сіл,  що мають єдиний адміністративний

центр;

адміністративно-територіальна одиниця   -   область,   район,

місто,  район  у місті, селище, село; ( Офіційне тлумачення абзацу

третього статті 1 див. в Рішенні Конституційного Суду N 11-рп/2001

( Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. ) від 13.07.2001 )

місцевий референдум - форма прийняття територіальною громадою

рішень з питань,  що належать до відання місцевого самоврядування,

шляхом прямого голосування;

загальні збори - зібрання всіх чи частини жителів села (сіл),

селища, міста для вирішення питань місцевого значення;

представницький орган  місцевого  самоврядування  -  виборний

орган (рада),  який складається з депутатів і відповідно до закону

наділяється правом представляти інтереси територіальної громади  і

приймати від її імені рішення;

районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що

представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та

міст;

загальний склад  ради  -  кількісний  склад  депутатів  ради,

визначений радою відповідно до закону;

склад ради  -  кількість  депутатів,  обраних  до відповідної

ради,  повноваження яких визнано і не  припинено  в  установленому

законом порядку;

правомочний склад ради  -  кількість  депутатів,  обраних  до

відповідної  ради,  повноваження  яких  визнано  і  не припинено в

установленому законом  порядку,  яка  становить  не  менш  як  дві

третини від загального складу ради;

виконавчі органи рад - органи,  які відповідно до Конституції

України   та   цього  Закону  створюються  сільськими,  селищними,

міськими,  районними в містах (у разі  їх  створення)  радами  для

здійснення    виконавчих    функцій    і   повноважень   місцевого

самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами;

органи самоорганізації населення - представницькі органи,  що

створюються  частиною  жителів,   які   тимчасово   або   постійно

проживають на відповідній території в межах села, селища, міста;

посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в

органах   місцевого   самоврядування,   має   відповідні  посадові

повноваження    у    здійсненні    організаційно-розпорядчих    та

консультативно-дорадчих  функцій  і  отримує  заробітну  плату  за

рахунок місцевого бюджету;

делеговані повноваження  -  повноваження  органів  виконавчої

влади,  надані органам місцевого самоврядування законом,  а  також

повноваження  органів  місцевого  самоврядування,  які передаються

відповідним   місцевим   державним   адміністраціям   за  рішенням

районних, обласних рад;

право комунальної власності -  право  територіальної  громади

володіти,    доцільно,   економно,   ефективно   користуватися   і

розпоряджатися на свій розсуд  і  в  своїх  інтересах  майном,  що

належить  їй,  як  безпосередньо,  так  і  через  органи місцевого

самоврядування;

бюджет місцевого  самоврядування  (місцевий  бюджет)  -  план

утворення  і  використання  фінансових  ресурсів,  необхідних  для

забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування;

районний бюджет - план утворення  і  використання  фінансових

ресурсів,   необхідних   для   забезпечення   спільних   інтересів

територіальних  громад  сіл,  селищ,  міст   районного   значення,

виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання;

обласний бюджет - план утворення  і  використання  фінансових

ресурсів,   необхідних   для   забезпечення   спільних   інтересів

територіальних  громад,  виконання  місцевих  програм,  здійснення

бюджетного вирівнювання;

поточний бюджет - доходи і  видатки  місцевого  бюджету,  які

утворюються і використовуються для покриття поточних видатків;

бюджет розвитку - доходи і  видатки  місцевого  бюджету,  які

утворюються    і    використовуються    для   реалізації   програм

соціально-економічного розвитку,  зміцнення матеріально-фінансової

бази;

мінімальний бюджет місцевого самоврядування  -  розрахунковий

обсяг  місцевого  бюджету,  необхідний  для здійснення повноважень

місцевого самоврядування на рівні мінімальних  соціальних  потреб,

який гарантується державою;

мінімальний рівень соціальних потреб - гарантований  державою

мінімальний  рівень  соціальних  послуг  на душу населення в межах

усієї території України;

самооподаткування - форма залучення на добровільній основі за

рішенням зборів громадян за  місцем  проживання  коштів  населення

відповідної  території  для  фінансування разових цільових заходів

соціально-побутового характеру.

Стаття 2. Поняття місцевого самоврядування

1. Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою

право  та  реальна здатність територіальної громади - жителів села

чи добровільного об'єднання у  сільську  громаду  жителів  кількох

сіл,  селища,  міста - самостійно або під відповідальність органів

та посадових  осіб  місцевого  самоврядування  вирішувати  питання

місцевого значення в межах Конституції і законів України.

2. Місцеве    самоврядування   здійснюється   територіальними

громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські,

селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні

та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних

громад сіл, селищ, міст.

Стаття 3. Право громадян на участь у місцевому самоврядуванні

1. Громадяни  України  реалізують  своє  право  на  участь  у

місцевому   самоврядуванні   за    належністю    до    відповідних

територіальних громад.

2. Будь-які  обмеження  права  громадян  України  на участь у

місцевому самоврядуванні  залежно  від  їх  раси,  кольору  шкіри,

політичних,  релігійних та інших переконань,  статі,  етнічного та

соціального походження,  майнового стану,  терміну  проживання  на

відповідній    території,    за   мовними   чи   іншими   ознаками

забороняються.

Стаття 4. Основні принципи місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

народовладдя;

законності;

гласності;

колегіальності;

поєднання місцевих і державних інтересів;

виборності;

правової, організаційної       та      матеріально-фінансової

самостійності  в  межах  повноважень,  визначених  цим  та  іншими

законами;

підзвітності та   відповідальності   перед    територіальними

громадами їх органів та посадових осіб;

державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

судового захисту прав місцевого самоврядування.

Стаття 5. Система місцевого самоврядування

1. Система місцевого самоврядування включає:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську раду;

сільського, селищного, міського голову;

виконавчі органи сільської,  селищної,  міської ради;

районні та  обласні  ради,  що представляють спільні інтереси

територіальних громад сіл, селищ, міст;

органи самоорганізації населення.

2. У  містах  з  районним  поділом за рішенням територіальної

громади міста або міської ради відповідно до цього  Закону  можуть

утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють

свої виконавчі органи та обирають голову ради,  який одночасно є і

головою її виконавчого комітету.

Стаття 6. Територіальні громади

1. Первинним  суб'єктом  місцевого  самоврядування,  основним

носієм його функцій і повноважень є  територіальна  громада  села,

селища, міста.

2. Територіальні  громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в

одну територіальну  громаду,  створювати  єдині  органи  місцевого

самоврядування та обирати єдиного сільського голову.

3. Добровільне  об'єднання територіальних громад відбувається

за  рішенням  місцевих  референдумів  відповідних   територіальних

громад  сіл.  Таке  рішення є наданням згоди на створення спільних

органів місцевого самоврядування,  формування  спільного  бюджету,

об'єднання комунального майна.

4. Вихід із складу сільської громади здійснюється за рішенням

референдуму відповідної територіальної громади.

5. У містах з районним поділом територіальні громади  районів

у містах діють як суб'єкти права власності.

Стаття 7. Місцевий референдум

1. Місцевий  референдум  є  формою  вирішення  територіальною

громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.

2. Предметом  місцевого  референдуму   може   бути   будь-яке

питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до

відання місцевого самоврядування.

3. На місцевий референдум не можуть  бути  винесені  питання,

віднесені законом до відання органів державної влади.

4. Рішення,  прийняті місцевим референдумом,  є обов'язковими

для виконання на відповідній території.

5. Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а

також   перелік  питань,  що  вирішуються  виключно  референдумом,

визначаються законом про референдуми.

Стаття 8. Загальні збори громадян

1. Загальні збори громадян за місцем проживання є  формою  їх

безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення.

2. Рішення  загальних  зборів  громадян враховуються органами

місцевого самоврядування в їх діяльності.

3. Порядок проведення загальних  зборів  громадян  за  місцем

проживання   визначається   законом   та  статутом  територіальної

громади.

Стаття 9. Місцеві ініціативи

1. Члени  територіальної  громади  мають   право   ініціювати

розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання,

віднесеного до відання місцевого самоврядування.

2. Порядок  внесення  місцевої  ініціативи  на  розгляд  ради

визначається  представницьким органом місцевого самоврядування або

статутом територіальної громади.

3. Місцева   ініціатива,   внесена   на   розгляд   ради    у

встановленому   порядку,   підлягає   обов'язковому   розгляду  на

відкритому засіданні ради за участю членів  ініціативної  групи  з

питань місцевої ініціативи.

4. Рішення ради,  прийняте з питання, внесеного на її розгляд

шляхом місцевої ініціативи, обнародується в порядку, встановленому

представницьким  органом  місцевого  самоврядування  або  статутом

територіальної громади.

Стаття 10.   Ради   -   представницькі    органи    місцевого

самоврядування

1. Сільські,   селищні,  міські  ради  є  органами  місцевого

самоврядування,  що представляють відповідні територіальні громади

та   здійснюють   від  їх  імені  та  в  їх  інтересах  функції  і

повноваження  місцевого  самоврядування,  визначені   Конституцією

України, цим та іншими законами.

2. Обласні    та    районні   ради   є   органами   місцевого

самоврядування,  що представляють спільні інтереси  територіальних

громад   сіл,   селищ,   міст,  у  межах  повноважень,  визначених

Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень,

переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

3. Представницькі органи місцевого самоврядування,  сільські,

селищні,  міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування

діють  за  принципом  розподілу  повноважень  у  порядку  і межах,

визначених цим та іншими законами.

4. Порядок   формування   та   організація   діяльності   рад

визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також

статутами територіальних громад.

Стаття 11. Виконавчі органи рад

1. Виконавчими   органами   сільських,   селищних,   міських,

районних  у  містах  (у  разі  їх  створення)  рад  є їх виконавчі

комітети,  відділи, управління та інші створювані радами виконавчі

органи.

2. Виконавчі органи сільських,  селищних, міських, районних у

містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам,  а з

питань  здійснення  делегованих  їм повноважень органів виконавчої

влади  -  також  підконтрольними  відповідним  органам  виконавчої

влади.

3. У сільських радах, що представляють територіальні громади,

які  налічують   до   500   жителів,   за   рішенням   відповідної

територіальної  громади  або  сільської ради виконавчий орган ради

може не створюватися.  У цьому випадку функції виконавчого  органу

ради  (крім  розпорядження  земельними  та  природними  ресурсами)

здійснює сільський голова одноособово.

Стаття 12. Сільський, селищний, міський голова

1. Сільський,  селищний,  міський голова є головною посадовою

особою   територіальної  громади  відповідно  села  (добровільного

об'єднання в одну  територіальну  громаду  жителів  кількох  сіл),

селища, міста.

2. Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною

територіальною громадою на  основі  загального,  рівного,  прямого

виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки

в порядку,  визначеному законом,  і здійснює свої повноваження  на

постійній основі.

3. Сільський,  селищний,  міський  голова  очолює  виконавчий

комітет відповідної сільської,  селищної, міської ради, головує на

її засіданнях.

4. Сільський, селищний, міський голова не може бути депутатом

будь-якої ради, суміщати свою службову діяльність з іншою посадою,

в  тому числі на громадських засадах (крім викладацької,  наукової

та творчої роботи у позаробочий  час),  займатися  підприємницькою

діяльністю, одержувати від цього прибуток.

(  Офіційне  тлумачення  положень частини четвертої статті 12 див.

в  Рішенні  Конституційного  Суду N 12-рп/2004 ( Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. ) від

20.05.2004 )

5. На   сільських,   селищних,   міських   голів  поширюються

повноваження та гарантії депутатів рад,  передбачені  законом  про

статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.

(   Офіційне   тлумачення  положень  статті  12  див.  в  Рішеннях

Конституційного  Суду  N  7-рп/99  (  Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. ) від 06.07.99,

N 21-рп/2003 ( Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. ) від 25.12.2003 )

Стаття 13. Громадські слухання

1. Територіальна   громада  має  право  проводити  громадські

слухання  -  зустрічатися  з  депутатами   відповідної   ради   та

посадовими  особами  місцевого самоврядування,  під час яких члени

територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання

та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення,  що належать

до відання місцевого самоврядування.

2. Громадські слухання проводяться не рідше  одного  разу  на

рік.

3. Пропозиції,  які  вносяться  за  результатами  громадських

слухань,  підлягають  обов'язковому  розгляду  органами  місцевого

самоврядування.

4. Порядок   організації   громадських  слухань  визначається

статутом територіальної громади.

Стаття 14. Органи самоорганізації населення

1. Сільські,  селищні,  міські,  районні  в  місті (у разі їх

створення) ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати

будинкові,  вуличні,  квартальні  та  інші  органи самоорганізації

населення і наділяти їх частиною  власної  компетенції,  фінансів,

майна.

2. Правовий статус, порядок організації та діяльності органів

самоорганізації  населення  за  місцем   проживання   визначаються

законом.

Стаття 15.  Форми  добровільного об'єднання органів місцевого

самоврядування

1. Органи місцевого самоврядування з метою більш  ефективного

здійснення   своїх   повноважень,   захисту   прав   та  інтересів

територіальних громад можуть об'єднуватися  в  асоціації  та  інші

форми добровільних об'єднань, які підлягають реєстрації відповідно

до законодавства в органах Міністерства юстиції України.

2. Органи місцевого самоврядування  та  їх  асоціації  можуть

входити  до відповідних міжнародних асоціацій,  інших добровільних

об'єднань органів місцевого самоврядування.

3. Асоціаціям  та  іншим  добровільним  об'єднанням   органів

місцевого   самоврядування  не  можуть  передаватися  повноваження

органів місцевого самоврядування.

Стаття 16.  Організаційно-правова,  матеріальна  і  фінансова

основи місцевого самоврядування

1. Органи  місцевого  самоврядування  є  юридичними особами і

наділяються цим та  іншими  законами  власними  повноваженнями,  в

межах  яких  діють  самостійно  і  несуть відповідальність за свою

діяльність відповідно до закону.

2. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися

окремі  повноваження  органів виконавчої влади,  у здійсненні яких

вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

3. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування

є  рухоме  і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти,

земля,   природні   ресурси,   що   є   у   комунальній  власності

територіальних  громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також

об'єкти  їхньої  спільної  власності,  що перебувають в управлінні

районних  і  обласних  рад.  ( Частина третя статті 16 із змінами,

внесеними згідно із Законом N 2813-IV ( Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. ) від 06.09.2005 )

4. Рішення  про наділення міських рад правами щодо управління

майном і фінансовими ресурсами,  які є у власності  територіальних

громад  районів  у  містах,  приймається  на місцевих референдумах

відповідних районних у містах громад.  У разі  якщо  територіальна

громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про

передачу права управління майном та фінансами відповідній  міській

раді,  а  територіальна  громада міста або міська рада не прийняла

рішення про створення органів місцевого самоврядування  районів  у

місті, міська  рада  здійснює  управління  майном  та  фінансовими

ресурсами,  які є у  власності  територіальних  громад  районів  у

містах,  та  несе  відповідальність  перед  громадою  відповідного

району у місті.

5. Від  імені  та в  інтересах  територіальних  громад  права

суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

6. Місцеві  бюджети  є  самостійними,  вони не включаються до

Державного бюджету України,  бюджету Автономної Республіки Крим та

інших місцевих бюджетів.

7. Органи  місцевого  самоврядування  з  урахуванням місцевих

умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою  на  підставі

договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.

8. Сільська,  селищна,  міська,  районна  в  місті (у разі її

створення) рада може наділяти частиною  своїх  повноважень  органи

самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також

матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих

повноважень, здійснює контроль за їх виконанням.

9. Сільські,  селищні,  міські,  районні  у містах,  районні,

обласні ради мають печатки із зображенням Державного Герба України

і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.

Стаття 17.   Відносини  органів  місцевого  самоврядування  з

підприємствами, установами та організаціями,  що

перебувають у        комунальній       власності

відповідних територіальних громад

Відносини органів місцевого самоврядування з  підприємствами,

установами   та   організаціями,   що  перебувають  у  комунальній

власності відповідних територіальних громад,  будуються на засадах

їх  підпорядкованості,  підзвітності  та  підконтрольності органам

місцевого самоврядування.

Стаття 18.  Відносини  органів  місцевого  самоврядування   з

підприємствами, установами  та організаціями,  що

не   перебувають    у    комунальній    власності

відповідних територіальних громад

1. Відносини     органів     місцевого    самоврядування    з

підприємствами,  установами та організаціями,  що не перебувають у

комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються

на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у

межах   повноважень,   наданих  органам  місцевого  самоврядування

законом.

2. З  питань,  віднесених  до   відання   органів   місцевого

самоврядування,   на   їх   вимогу   підприємства,   установи   та

організації, що не перебувають у комунальній власності відповідних

територіальних громад, надають відповідну інформацію.

3. Органи   місцевого   самоврядування   можуть  виступати  з

ініціативою щодо  перевірок,  а  також  організовувати  проведення

перевірок  на  підприємствах,  в установах та організаціях,  що не

перебувають  у  комунальній   власності,   з   питань   здійснення

делегованих їм повноважень органів виконавчої влади.

Стаття 19. Статут територіальної громади села, селища, міста

1. З  метою  врахування  історичних,  національно-культурних,

соціально-економічних та інших особливостей  здійснення  місцевого

самоврядування  представницький  орган місцевого самоврядування на

основі Конституції України та в межах цього Закону  може  прийняти

статут територіальної громади села, селища, міста.

2. Статут    територіальної    громади   підлягає   державній

реєстрації в органах Міністерства юстиції України.

3. Підставою  для  відмови  в  державній  реєстрації  статуту

територіальної  громади може бути його невідповідність Конституції

та законам України.  Відмова в реєстрації  статуту  територіальної

громади може бути оскаржена в судовому порядку.

Стаття 20.   Державний   контроль  за  діяльністю  органів  і

посадових осіб місцевого самоврядування

Державний контроль за діяльністю  органів  і  посадових  осіб

місцевого  самоврядування  може здійснюватися лише на підставі,  в

межах повноважень та у  спосіб,  що  передбачені  Конституцією  та

законами  України,  і  не  повинен призводити до втручання органів

державної  влади  чи  їх  посадових  осіб  у  здійснення  органами

місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Стаття 21.  Обмеження  прав  територіальних громад на місцеве

самоврядування

Обмеження прав    територіальних    громад     на     місцеве

самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути

застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Стаття 22.  Символіка територіальних громад сіл, селищ, міст,

районів і областей

1. Територіальні громади сіл,  селищ, міст можуть мати власну

символіку  (герб,  прапор  тощо),  яка  відображає  їх  історичні,

культурні,  соціально-економічні  та  інші  місцеві  особливості і

традиції.

2. З урахуванням пропозицій органів місцевого  самоврядування

сіл, селищ, міст районними, обласними радами може бути затверджена

символіка відповідно району, області.

3. Зміст,   опис   та    порядок    використання    символіки

територіальних   громад  сіл,  селищ,  міст,  районів  і  областей

визначаються відповідною радою згідно з законом.

Стаття 23. Підняття Державного Прапора України

На будинках,  де працюють  ради  та  їх  виконавчі  комітети,

піднімається Державний Прапор України.

Стаття 24. Законодавство про місцеве самоврядування

1. Правовий   статус   місцевого   самоврядування  в  Україні

визначається Конституцією України ( Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. ),  цим  та  іншими

законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

2. Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та

Севастополі,  а також в Автономній  Республіці  Крим  визначається

Конституцією України та цим Законом з особливостями, передбаченими

законами про міста Київ і Севастополь.

3. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють

лише  на  підставі,  в межах повноважень та у спосіб,  передбачені

Конституцією і законами України,  та керуються у своїй  діяльності

Конституцією   і  законами  України,  актами  Президента  України,

Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також

нормативно-правовими   актами  Верховної  Ради  і  Ради  міністрів

Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Стаття 26.  Виключна компетенція сільських, селищних, міських

рад

48) затвердження статуту територіальної громади;

49) затвердження відповідно до закону  Положення  про  зміст,

опис та порядок використання символіки територіальної громади;

50) вирішення відповідно до закону питання про  мову  (мови),

якою користуються у своїй роботі рада,  її виконавчий орган та яка

використовується в офіційних оголошеннях;

Президент України                        Л.КУЧМА

м. Київ, 21 травня 1997 року

N 280/97-ВР

2. Європейська хартія місцевого самоврядування

Європейська хартія місцевого самоврядування

Страсбург, 15 жовтня 1985 року

(Хартію ратифіковано Законом N 452/97-ВР ( 452/97-ВР ) від 15.07.97 )

Офіційний переклад

Преамбула

Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Хартію, враховуючи, що   метою  Ради  Європи  є  досягнення  більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя  ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням,

вважаючи, що одним з методів досягнення цієї мети є укладання угод в адміністративній галузі,

враховуючи, що органи місцевого самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму,

враховуючи, що право громадян на участь в управлінні державними справами є одним з демократичних принципів, які поділяються всіма державами - членами Ради Європи,

переконані в тому, що це право найбільш безпосередньо може здійснюватися саме на місцевому рівні,

переконані в тому, що існування органів місцевого самоврядування, наділених реальними функціями, може забезпечити ефективне і близьке до громадянина управління,

усвідомлюючи, що охорона і посилення місцевого самоврядування в різних країнах Європи є важливим внеском у розбудову Європи на принципах демократії і децентралізації влади,

стверджуючи, що з цього випливає необхідність існування органів місцевого самоврядування, які мають створені на демократичній основі директивні органи і широку автономію щодо своїх функцій, шляхи і засоби здійснення цих функцій, а також ресурси, необхідні для їх виконання,

погодились про таке:

Стаття 1

Сторони зобов'язуються вважати для себе обов'язковими, у порядку та обсязі, передбачених у статті 12 цієї Хартії, нижченаведені статті.

Частина I

Стаття 2 Конституційна та правова основа місцевого самоврядування

Принцип місцевого самоврядування визнається в національному законодавстві і у міру можливості в конституції.

Стаття 3 Концепція місцевого самоврядування

1. Місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Це положення ніяким чином не заважає використанню зборів громадян, референдумів або будь-якої іншої форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.

Стаття 4 Сфера компетенції місцевого самоврядування

1. Головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом. Однак це положення не перешкоджає наділенню органів місцевого самоврядування повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону.

2. Органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

3. Муніципальні функції, як правило, здійснюються переважно тими властями, які мають найтісніший контакт з громадянином. Наділяючи тією чи іншою функцією інший орган, необхідно враховувати обсяг і характер завдання, а також вимоги досягнення ефективності та економії.

4. Повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачене законом.

5. Якщо повноваження делегуються органам місцевого самоврядування центральним чи регіональним органом, органи місцевого самоврядування у міру можливості мають право пристосовувати свою діяльність до місцевих умов.

6. У процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються органів місцевого самоврядування, з останніми мають проводитися консультації, у міру можливості своєчасно і належним чином.

Стаття 5 Охорона територіальних кордонів органів місцевого самоврядування

Зміни територіальних кордонів органів місцевого самоврядування не можуть здійснюватися без попереднього з'ясування думки відповідних місцевих громад, можливо шляхом проведення референдуму, якщо це дозволяється законом.

Стаття 6 Відповідні адміністративні структури і ресурси для виконання органами місцевого самоврядування їхніх завдань

1. Без шкоди для більш загальних законодавчих положень органи місцевого самоврядування мають можливість визначати свої власні внутрішні адміністративні структури з урахуванням місцевих потреб і необхідності забезпечення ефективного управління.

2. Умови служби співробітників органів місцевого самоврядування повинні дозволяти добір висококваліфікованого персоналу з урахуванням особистих якостей та компетентності; для цього забезпечуються належні можливості професійної підготовки, винагороди та просування по службі.

Стаття 7 Умови здійснення функцій на місцевому рівні

1. Мандат місцевих обраних представників передбачає вільне здійснення ними своїх функцій.

2. Він передбачає відповідне фінансове відшкодування витрат, здійснених під час виконання цього мандату, а також у разі необхідності відшкодування втрачених доходів або винагороди за виконану роботу і відповідний захист соціального забезпечення.

3. Будь-які функції та діяльність, несумісні з мандатом місцевого обраного представника, визначаються законом або основоположними правовими принципами.

Стаття 8 Адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування

1. Будь-який адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування може здійснюватися тільки згідно з процедурами та у випадках, передбачених конституцією або законом.

2. Будь-який адміністративний нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування, як правило, має на меті тільки забезпечення дотримання закону та конституційних принципів. Однак вищі інстанції можуть здійснювати адміністративний нагляд за своєчасністю виконання завдань, доручених органам місцевого самоврядування.

3. Адміністративний нагляд за органами місцевого самоврядування здійснюється таким чином, щоб забезпечити домірність заходів контролюючого органу важливості інтересів, які він має намір охороняти.

Стаття 9 Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування

1. Органи місцевого самоврядування мають право в рамках національної економічної політики на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень.

2. Обсяг фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відповідає функціям, передбаченим конституцією або законом.

3. Принаймні частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування формується за рахунок місцевих податків та зборів, розмір яких вони мають повноваження встановлювати в межах закону.

4. Фінансові системи, які складають підгрунтя ресурсів органів місцевого самоврядування, мають достатньо диверсифікований і підвищувальний характер і повинні забезпечувати можливість приводити наявні ресурси, наскільки це практично можливо, у відповідність до реального зростання вартості виконуваних ними завдань.

5. Захист більш слабких у фінансовому відношенні органів місцевого самоврядування передбачає запровадження процедур бюджетного вирівнювання або аналогічних заходів з метою подолання наслідків нерівного розподілу потенційних джерел фінансування і фінансового тягара, який вони повинні нести. Такі процедури або заходи не завдають шкоди повноваженням, які органи місцевого самоврядування можуть здійснювати в межах їхньої власної компетенції.

6. Органи місцевого самоврядування інформуються відповідним чином про порядок виділення їм перерозподілених ресурсів.

7. У міру можливості дотації органам місцевого самоврядування призначаються не для фінансування конкретних проектів. Надання дотацій не скасовує основоположну свободу органів місцевого самоврядування проводити свою політику в межах їхньої власної компетенції.

8. Для цілей здійснення позик інвестиційного капіталу органи місцевого самоврядування мають доступ до національного ринку капіталу в межах закону.

Стаття 10 Право органів місцевого самоврядування на свободу асоціації

1. Органи місцевого самоврядування мають право, здійснюючи свої повноваження, співробітничати та в межах закону створювати консорціуми з іншими органами місцевого самоврядування для виконання завдань, що становлять спільний інтерес.

2. Право органів місцевого самоврядування бути членом асоціації з метою захисту і заохочення їхніх спільних інтересів, а також бути членом міжнародної асоціації органів місцевого самоврядування визнається кожною державою.

3. Органи місцевого самоврядування мають право на умовах, які можуть бути передбачені законом, співробітничати з органами місцевого самоврядування інших держав.

Стаття 11 Правовий захист місцевого самоврядування

Органи місцевого самоврядування мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і поважання принципів місцевого самоврядування, які утілені в конституції чи національному законодавстві.

Частина II Інші положення

Стаття 12 Зобов'язання

1. Кожна Сторона зобов'язується вважати для себе обов'язковими принаймні двадцять пунктів частини I цієї Хартії, з яких принаймні десять пунктів мають належати до пунктів, які наведені нижче:

- стаття 2,

- пункти 1 і 2 статті 3,

- пункти 1, 2 і 4 статті 4,

- стаття 5,

- пункт 1 статті 7,

- пункт 2 статті 8,

- пункти 1, 2 і 3 статті 9,

- пункт 1 статті 10,

- стаття 11.

2. Кожна Договірна Держава під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про приєднання чи затвердження повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи, які пункти вона визначила відповідно до положень пункту 1 цієї статті.

3. Будь-яка Сторона в подальшому в будь-який час може повідомити Генерального секретаря про те, що вона вважає для себе обов'язковими будь-які пункти цієї Хартії, які вона ще не прийняла згідно з положеннями пункту 1 цієї статті. Такі взяті в подальшому зобов'язання вважаються складовою частиною ратифікації, прийняття чи затвердження Стороною, яка надсилає таке повідомлення, і набирають такої ж чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 13 Органи, до яких застосовується Хартія

Принципи місцевого самоврядування, що містяться в цій Хартії, застосовуються до всіх категорій органів місцевого самоврядування, існуючих в межах території відповідної Сторони. Однак кожна Сторона під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання чи затвердження може визначити категорії місцевих або регіональних органів самоврядування, якими вона має намір обмежити сферу застосування цієї Хартії або які вона має намір вилучити з неї. Вона може також включити в сферу застосування цієї Хартії інші категорії місцевих або регіональних органів самоврядування шляхом подання в подальшому відповідного повідомлення Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 14 Надання інформації

Кожна Сторона надсилає Генеральному секретарю Ради Європи всю відповідну інформацію, що стосується законодавчих положень або інших заходів, вжитих нею з метою дотримання положень цієї Хартії.

Частина III

Стаття 15 Підписання, ратифікація та набрання чинності

1. Цю Хартію відкрито для підписання державами - членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації, прийняттю чи затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Ця Хартія набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати, на яку чотири держави - члени Ради Європи висловили свою згоду на обов'язковість для них цієї Хартії відповідно до положень попереднього пункту.

3. Стосовно будь-якої держави, яка висловлюватиме свою згоду на обов'язковість для неї цієї Хартії після набрання нею чинності, Хартія набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

Стаття 16 Територіальне застосування

1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження чи приєднання може визначити територію (території), до якої застосовуватиметься ця Хартія.

2. Будь-яка держава може в подальшому в будь-який час заявою на ім'я Генерального секретаря Ради Європи поширити дію цієї Хартії на будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві. Щодо такої території Хартія набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх пунктів, може стосовно до будь-якої території, визначеної в цій заяві, бути відкликана шляхом подання відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що наступає після закінчення шестимісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 17 Денонсація

1. Будь-яка Сторона може денонсувати цю Хартію в будь-який час після закінчення п'ятирічного періоду від дати, на яку Хартія набрала для неї чинності. Відповідне повідомлення надсилається Генеральному секретарю Ради Європи за шість місяців до дати денонсації Хартії. Така денонсація не зашкоджує чинності Хартії для інших Сторін, якщо їхня кількість протягом всього часу становить не менше чотирьох Сторін.

2. Будь-яка Сторона може відповідно до положень попереднього пункту денонсувати будь-який прийнятий нею пункт частини I Хартії, якщо ця Сторона продовжує вважати для себе обов'язковими ту кількість і категорію пунктів, які визначені в пункті 1 статті 12. Будь-яка Сторона, яка після денонсації того чи іншого пункту більше не задовольняє вимогам пункту 1 статті 12, вважається такою, що денонсувала також і Хартію.

Стаття 18 Повідомлення

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави - члени Ради Європи про:

a) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття чи затвердження;

c) будь-яку дату набрання чинності цією Хартією відповідно до статті 15;

d) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень пунктів 2 і 3 статті 12;

e) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень статті 13;

f) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення, які стосуються цієї Хартії.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені представники підписали цю Хартію.

Вчинено у Страсбурзі п'ятнадцятого дня жовтня місяця 1985 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цієї Хартії кожній державі - члену Ради Європи.

European Treaty Series/122

Збірка договорів Ради Європи

Парламентське видавництво, Київ - 2000

3. Конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні

Конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні

Страсбург, 5 лютого 1992 року

Офіційний переклад

Преамбула

Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, враховуючи, що  метою  Ради  Європи  є  досягнення   більшого єднання  між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів,  які є їхнім спільним  надбанням,  а  також  сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу,

підтверджуючи свою відданість універсальному та неподільному характеру прав і основних свобод людини, які грунтуються на гідності всіх людей,

зважаючи на статті 10, 11, 16 і 60 Конвенції про захист прав і основних свобод людини,

враховуючи, що перебування іноземців на національній території є сьогодні постійною рисою суспільств європейських країн,

з огляду на те, що постійні мешканці-іноземці на місцевому рівні мають, як правило, такі ж самі обов'язки, як і громадяни,

усвідомлюючи, що постійні мешканці-іноземці беруть активну участь у житті місцевих общин і підвищенні їхнього добробуту, а також впевнені у необхідності посилення їхньої інтеграції у місцеві общини, особливо шляхом розширення для них можливостей брати участь у суспільних справах місцевого значення,

погодились про таке:

Частина I

Стаття 1

1. Кожна Сторона застосовує положення глав A, B та C.

Проте будь-яка Договірна Держава під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може заявити, що вона залишає за собою право не застосовувати положення глави B або глави C чи обох глав разом.

2. Кожна Сторона, яка заявила, що вона застосовуватиме тільки одну або дві глави може в подальшому у будь-який час повідомити Генерального секретаря про те, що вона згодна застосовувати положення глави або глав, які вона не прийняла під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання.

Стаття 2

Для цілей цієї Конвенції термін "постійні мешканці-іноземці" означає осіб, що не є громадянами держави, на території якої вони мешкають на законних підставах.

Глава A Свободи виявлення поглядів, зборів і асоціації

Стаття 3

Кожна Сторона зобов'язується з урахуванням положень статті 9 гарантувати постійним мешканцям-іноземцям на таких самих умовах, як і своїм власним громадянам:

a) право на свободу виявлення поглядів; це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіо-, теле- або кінопідприємств;

b) право на свободу мирних зборів і свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. Зокрема, право на свободу асоціації припускає право постійних мешканців-іноземців створювати свої місцеві асоціації з метою надання взаємної допомоги, підтримання і вираження своєї культурної самобутності або захисту своїх інтересів у питаннях, що належать до компетенції місцевої влади, а також право вступати до будь-якої асоціації.

Стаття 4

Кожна Сторона вживає заходів з метою забезпечення, щоб розумні зусилля докладалися для залучення постійних мешканців-іноземців до офіційних розслідувань, процедур планування та інших процесів консультацій з питань місцевого значення.

Глава B Представницькі консультативні органи постійних мешканців-іноземців на місцевому рівні

Стаття 5

1. Кожна Сторона зобов'язується з урахуванням положень пункту 1 статті 9:

a) забезпечити відсутність правових або інших перешкод, що заважають органам місцевого самоврядування, на території яких перебуває значна кількість постійних мешканців-іноземців, створювати консультативні органи або вживати інших відповідних організаційних заходів для:

i) встановлення контактів між ними і такими мешканцями;

ii) забезпечення форуму для обговорення та формулювання думок, побажань і проблем постійних мешканців-іноземців у питаннях, які особливо їх стосуються у зв'язку із суспільним життям на місцевому рівні, в тому числі діяльністю і обов'язками відповідного органу місцевого самоврядування, та

iii) сприяння їхній загальній інтеграції у життя общини;

b) заохочувати та полегшувати створення таких консультативних органів органами місцевого самоврядування, на території яких перебуває значна кількість постійних мешканців-іноземців, або вжиття органами місцевого самоврядування інших відповідних організаційних заходів для забезпечення представництва постійних мешканців-іноземців.

2. Кожна Сторона забезпечує, щоб представники постійних мешканців-іноземців, що беруть участь у консультативних органах або інших організаційних заходах, згаданих у пункті 1, могли обиратися постійними мешканцями-іноземцями на території органу місцевого самоврядування або призначатися окремими асоціаціями постійних мешканців-іноземців.

Глава C Право голосу на виборах до органів місцевого самоврядування

Стаття 6

1. Кожна Сторона зобов'язується з урахуванням положень пункту 1 статті 9 надати кожному постійному мешканцю-іноземцю право голосувати та висувати свою кандидатуру на виборах до органів місцевого самоврядування, якщо він задовольняє тим правовим вимогам, які пред'являються громадянам і, крім того, на законних підставах постійно мешкає у відповідній державі упродовж п'яти років, що передують виборам.

2. Проте Договірна Держава під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може заявити про те, що вона має намір обмежити застосування пункту 1 лише правом голосу.

Стаття 7

Кожна Сторона може в односторонньому порядку або у двусторонній чи багатосторонній угоді визначити, що ценз осілості, передбачений у статті 6, становить менший період.

Частина II

Стаття 8

Кожна Сторона докладає зусиль для забезпечення надання постійним мешканцям-іноземцям інформації про їхні права та обов'язки у суспільному житті на місцевому рівні.

Стаття 9

1. Під час війни або іншого надзвичайного стану в державі, який загрожує життю нації, права, надані постійним мешканцям-іноземцям частиною I, можуть підлягати подальшим обмеженням виключно в тих межах, які зумовлені гостротою становища, якщо такі обмеження не суперечать іншим зобов'язанням Сторони за міжнародним правом.

2. Оскільки право, визнане статтею 3a, передбачає обов'язки і відповідальність, воно може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

3. Право, визнане статтею 3b, не може підлягати жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

4. Будь-який захід, що вживається відповідно до цієї статті, повинен повідомлятися Генеральному секретарю Ради Європи, який інформує про нього інші Сторони. Така сама процедура застосовується, коли такі заходи припиняються.

5. Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будь-які права, що можуть гарантуватися законами будь-якої Сторони або будь-яким іншим договором, в якому вона бере участь.

Стаття 10

Кожна Сторона інформує Генерального секретаря Ради Європи про будь-яке законодавче положення або будь-який інший вжитий на її території компетентними властями захід, що стосується її зобов'язань за цією Конвенцією.

Частина III

Стаття 11

Цю Конвенцію відкрито для підписання державами - членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації, прийняттю чи затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 12

1. Ця Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати, на яку чотири держави - члени Ради Європи висловили свою згоду на обов'язковість для них цієї Конвенції відповідно до положень статті 11.

2. Стосовно будь-якої держави-члена, яка висловлюватиме свою згоду на обов'язковість для неї цієї Конвенції після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

Стаття 13

1. Після набрання цією Конвенцією чинності Комітет міністрів Ради Європи може запропонувати будь-якій державі, яка не є членом Ради Європи, приєднатися до цієї Конвенції, у рішенні, що ухвалюється більшістю голосів, передбаченою у статті 20d Статуту Ради Європи, та одностайним голосуванням представників Договірних Держав, які мають право засідати в Комітеті.

2. Стосовно будь-якої держави, що приєдналася до Конвенції, Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання документа про приєднання Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 14

Зобов'язання, які Сторони Конвенції в подальшому беруть на себе відповідно до пункту 2 статті 1, вважаються складовою частиною ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання Сторони, що про них повідомляє, і набирають такої ж чинності з першого дня місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання відповідного повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 15

Положення цієї Конвенції застосовуються до всіх категорій органів місцевого самоврядування, що існують на території кожної Сторони. Проте кожна Договірна Держава під час здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може визначити категорії територіальних органів, якими вона має намір обмежити сферу дії цієї Конвенції або які вона має намір виключити із сфери її дії.

Стаття 16

1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвердження чи приєднання може визначити територію (території), до якої застосовуватиметься ця Конвенція.

2. Будь-яка держава у будь-який інший час після цього у заяві на ім'я Генерального секретаря Ради Європи може поширити дію цієї Конвенції на будь-яку іншу територію, визначену у заяві. Стосовно такої території Конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена згідно з двома попередніми пунктами, може бути відкликана стосовно будь-якої території, визначеної у такій заяві, шляхом подання відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення шестимісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 17

Стосовно положень цієї Конвенції не може бути заявлене жодне застереження, за винятком застереження, згаданого у пункті 1 статті 1.

Стаття 18

1. Будь-яка Сторона може у будь-який час денонсувати цю Конвенцію шляхом подання відповідного письмового повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи.

2. Така денонсація набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення шестимісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 19

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави - члени Ради та будь-яку державу, яка приєдналася до цієї Конвенції, про:

a) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття, затвердження чи приєднання;

c) будь-яку дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно до статей 12, 13 і 16;

d) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень пункту 2 статті 1;

e) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень пункту 4 статті 9;

f) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення, які стосуються цієї Конвенції.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені представники підписали цю Конвенцію.

Вчинено у Страсбурзі п'ятого дня лютого місяця 1992 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цієї Конвенції кожній державі - члену Ради Європи та будь-якій державі, якій запропоновано приєднатися до цієї Конвенції.

European Treaty Series/144

Збірка договорів Ради Європи

Парламентське видавництво, Київ - 2000

4. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин

Європейська хартія регіональних мов або мов меншин

Страсбург, 5 листопада 1992 року

( Хартію ратифіковано із зобов'язаннями Законом N 1350-XIV ( 1350-14 ) від 24.12.99 )  -   Закон втратив чинність як такий, що є неконституційним, на   підставі    Рішення  Конституційного   суду N 9-рп/2000 ( v009p710-00 ) від 12.07.2000 )

( Хартію ратифіковано Законом N 802-IV ( 802-15 ) від 15.05.2003 )

Дата підписання: 2 травня 1996 р.

Офіційний переклад

Преамбула

Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Хартію, враховуючи,  що  метою  Ради  Європи  є  досягнення  більшого єднання між її членами, зокрема для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням,

вважаючи, що охорона історичних регіональних мов або мов меншин Європи, деякі з яких знаходяться під загрозою відмирання, сприяє збереженню та розвитку культурного багатства і традицій Європи,

враховуючи, що право на використання регіональної мови або мови меншини у приватному та суспільному житті є невід'ємним правом відповідно до принципів, проголошених у Міжнародному пакті Організації Об'єднаних Націй про громадянські і політичні права, та відповідно до духу Конвенції Ради Європи про захист прав і основних свобод людини,

враховуючи роботу, проведену в рамках НБСЄ, і зокрема хельсінкський Заключний акт 1975 року та документ Копенгагенської зустрічі 1990 року,

підкреслюючи важливість міжкультурного діалогу і багатомовності, а також вважаючи, що охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх,

усвідомлюючи, що охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин у різних країнах та регіонах Європи є важливим внеском у розбудову Європи, що грунтується на принципах демократії та культурного розмаїття в рамках національного суверенітету і територіальної цілісності,

враховуючи специфічні умови та історичні традиції різних регіонів європейських держав,

погодились про таке:

Частина I Загальні положення

Стаття 1 Визначення

Для цілей цієї Хартії:

a) термін "регіональні мови або мови меншин" означає мови, які:

i) традиційно використовуються в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави; та

ii) відрізняються від офіційної мови (мов) цієї держави; він не включає діалекти офіційної мови (мов) держави або мови мігрантів;

b) термін "територія, на якій використовується регіональна мова або мова меншини" означає географічну місцевість, де така мова є засобом спілкування певної кількості осіб, яка виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів, передбачених у цій Хартії;

c) термін "нетериторіальні мови" означає мови, якими користуються громадяни держави і які відрізняються від мови (мов), що використовується рештою населення держави, але які, незважаючи на їхнє традиційне використання в межах території держави, не можуть вважатися найбільш поширеними в межах конкретної місцевості цієї держави.

Стаття 2 Зобов'язання

1. Кожна Сторона зобов'язується застосовувати положення частини II до всіх регіональних мов або мов меншин, які вживаються в межах її території і які відповідають визначенням, наведеним у статті 1.

2. Стосовно кожної мови, визначеної під час ратифікації, прийняття або затвердження відповідно до статті 3, кожна Сторона зобов'язується застосовувати якнайменш тридцять п'ять пунктів або підпунктів з тих положень, що наведені у частині III Хартії, включаючи якнайменш три з кожної зі статей 8 і 12 та один з кожної зі статей 9, 10, 11 і 13.

Стаття 3 Процедура виконання

1. Кожна Договірна Держава визначає у своїй ратифікаційній грамоті або своєму документі про прийняття чи затвердження кожну регіональну мову або мову меншини чи офіційну мову, яка менш широко використовується на всій її території або частині території і до якої застосовуються пункти, визначені відповідно до пункту 2 статті 2.

2. Будь-яка Сторона може, в подальшому в будь-який час, повідомити Генерального секретаря про те, що вона приймає зобов'язання, які випливають з положень будь-якого іншого пункту Хартії, який вона ще не визначила у своїй ратифікаційній грамоті або своєму документі про прийняття чи затвердження, або про те, що вона застосовуватиме пункт 1 цієї статті до інших регіональних мов або мов меншин чи до інших офіційних мов, які менш широко використовуються на всій її території або частині території.

3. Зобов'язання, зазначені у попередньому пункті, вважаються складовою частиною ратифікації, прийняття або затвердження і мають таку ж силу від дати їхнього повідомлення.

Стаття 4 Існуючі режими охорони

1. Ніщо у цій Хартії не може тлумачитися як таке, що обмежує або порушує будь-які права, гарантовані Європейською конвенцією з прав людини.

2. Положення цієї Хартії не зашкоджують жодним більш сприятливим положенням, що стосуються статусу регіональних мов або мов меншин чи правового статусу осіб, які належать до меншин, і що можуть бути чинними на території Сторони або передбачаються відповідними двосторонніми чи багатосторонніми міжнародними угодами.

Стаття 5 Існуючі зобов'язання

Ніщо у цій Хартії не може тлумачитися як таке, що передбачає будь-яке право займатися будь-якою діяльністю або здійснювати будь-які дії, що суперечать цілям Статуту Організації Об'єднаних Націй або іншим зобов'язанням за міжнародним правом, включаючи принцип суверенітету і територіальної цілісності держав.

Стаття 6 Інформація

Сторони зобов'язуються дбати про те, щоб відповідні органи, організації та особи були поінформовані про права і обов'язки, визначені цією Хартією.

Частина II Цілі та принципи, яких необхідно дотримуватися відповідно до пункту 1 статті 2

Стаття 7 Цілі та принципи

1. Стосовно регіональних мов або мов меншин, в межах територій, на яких такі мови використовуються, та відповідно до стану розвитку кожної мови, Сторони будують свої політику, законодавство та практику на таких цілях та принципах:

a) визнання регіональних мов або мов меншин як засобу відображення культурного багатства;

b) поважання кордонів кожної географічної місцевості, в якій використовується регіональна мова або мова меншини, з метою забезпечення, щоб існуючий або новий адміністративний розподіл не створював перешкод розвиткові відповідної регіональної мови або мови меншини;

c) необхідність здійснення рішучих дій, спрямованих на розвиток регіональних мов або мов меншин з метою їх збереження;

d) сприяння використанню регіональних мов або мов меншин, в усній і письмовій формі, у суспільному та приватному житті і/або заохочення такого використання;

e) підтримання і розвиток стосунків з питань, що охоплюються цією Хартією, між групами, які використовують регіональну мову або мову меншини, та іншими групами населення держави, які вживають мову в такій самій або схожій формі, а також започаткування культурних стосунків з іншими групами населення держави, що користуються різними мовами;

f) забезпечення належних форм і засобів викладання і вивчення регіональних мов або мов меншин на всіх відповідних рівнях;

g) забезпечення особам, які не володіють регіональною мовою або мовою меншини і які проживають у місцевості, де вона використовується, можливостей вивчати її за своїм бажанням;

h) сприяння здійсненню наукових досліджень в галузі регіональних мов або мов меншин в університетах чи аналогічних установах;

i) розвиток відповідних форм транснаціональних обмінів з питань, що охоплюються цією Хартією та що стосуються регіональних мов або мов меншин, які використовуються в такій самій або схожій формі у двох або більше державах.

2. Сторони зобов'язуються усунути, якщо вони цього ще не зробили, будь-які необгрунтовані розрізнення, виключення, обмеження або переваги, які стосуються використання регіональної мови або мови меншини та які мають на меті перешкодити чи створити загрозу її збереженню або розвиткові. Вжиття спеціальних заходів у галузі регіональних мов або мов меншин, які спрямовані на досягнення рівності між особами, що вживають ці мови, і рештою населення або які належним чином враховують їхній конкретний стан, не розглядаються як акт дискримінації проти тих осіб, що вживають більш поширені мови.

3. Сторони зобов'язуються відповідними засобами поглиблювати взаєморозуміння між всіма мовними групами населення країни, і зокрема сприяти вихованню поваги, розуміння і терпимості щодо регіональних мов або мов меншин як одній з цілей освіти і професійної підготовки, яка надається в їхніх країнах, а також заохочувати засоби масової інформації до досягнення такої цілі.

4. Визнаючи свою політику щодо регіональних мов або мов меншин, Сторони враховують потреби та побажання тих груп населення, які користуються цими мовами. Сторони заохочуються до створення у разі необхідності органів, які консультували б власті з усіх питань, що стосуються регіональних мов або мов меншин.

5. Сторони зобов'язуються застосовувати, mutatis mutandis, принципи, наведені у пунктах 1 - 4 вище, до нетериторіальних мов. Однак, що стосується цих мов, то характер і масштаби заходів, яких необхідно вживати на виконання цієї Хартії, визначаються гнучко, з урахуванням потреб і побажань та з поважанням традицій та характерних рис тих груп, які користуються відповідними мовами.

Частина III Заходи, спрямовані на заохочення використання регіональних мов або мов меншин у суспільному житті відповідно до зобов'язань, взятих за пунктом 2 статті 2

Стаття 8 Освіта

1. Стосовно освіти Сторони зобов'язуються, в межах території, на якій такі мови використовуються, відповідно до стану розвитку кожної з таких мов і без шкоди для викладання офіційної мови (мов) держави:

a) i) передбачити надання дошкільної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) передбачити надання суттєвої частини дошкільної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

iii) застосовувати один із заходів, передбачених у підпунктах i та ii вище, принаймні до дітей з тих сімей, які цього бажають і кількість яких вважається для цього достатньою; або

iv) якщо органи державної влади не мають безпосередньої компетенції у галузі дошкільної освіти, сприяти застосуванню заходів, згаданих у підпунктах i - iii вище, і/або заохочувати таке застосування;

b) i) передбачити надання початкової освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) передбачити надання суттєвої частини початкової освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

iii) передбачити в рамках системи початкової освіти викладання відповідних регіональних мов або мов меншин як складову частину учбової програми; або

iv) застосовувати один із заходів, передбачених у підпунктах i - iii вище, принаймні до учнів з тих сімей, які цього бажають і кількість яких вважається для цього достатньою;

c) i) передбачити надання середньої освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) передбачити надання суттєвої частини середньої освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

iii) передбачити в рамках системи середньої освіти викладання відповідних регіональних мов або мов меншин як складову частину учбової програми; або

iv) застосовувати один із заходів, передбачених у підпунктах i - iii вище, принаймні до тих учнів, які самі, або у відповідних випадках сім'ї яких, цього бажають і кількість яких вважається для цього достатньою;

d) i) передбачити надання професійно-технічної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) передбачити надання суттєвої частини професійно-технічної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або

iii) передбачити в рамках системи професійно-технічної освіти викладання відповідних регіональних мов або мов меншин як складову частину учбової програми; або

iv) застосовувати один із заходів, передбачених у підпунктах i - iii вище, принаймні до тих учнів, які самі, або у відповідних випадках сім'ї яких, цього бажають і кількість яких вважається для цього достатньою;

e) i) передбачити надання університетської та іншої вищої освіти регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) забезпечити можливості вивчення цих мов як окремих дисциплін університетської або іншої вищої освіти; або

iii) якщо у зв'язку із роллю держави стосовно вищих учбових закладів, підпункти i і ii застосовуватися не можуть, заохочувати і/або дозволяти надання університетської або інших форм вищої освіти регіональними мовами або мовами меншин чи створення можливостей для вивчення цих мов як окремих дисциплін університетської або іншої вищої освіти;

f) i) вжити заходів для створення курсів навчання дорослих і безперервного навчання, на яких викладання здійснюється, головним чином або повністю, регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) пропонувати такі мови як окремі дисципліни в рамках навчання дорослих і безперервного навчання; або

iii) якщо державні органи не мають безпосередньої компетенції у галузі навчання дорослих, сприяти викладанню таких мов як окремих дисциплін у рамках навчання дорослих і безперервного навчання та/або заохочувати таке викладання;

g) вжити заходів для забезпечення викладання історії та культури, засобом відображення яких є відповідна регіональна мова або мова меншини;

h) забезпечити базову професійну підготовку та удосконалення вчителів з метою виконання тих з пунктів a - g, які прийняті відповідною Стороною;

i) створити наглядовий орган (органи), який контролюватиме заходи і прогрес, здійснені в галузі започаткування або розвитку викладання регіональних мов або мов меншин, та складатиме періодичні доповіді про свої висновки, які будуть оприлюднюватися.

2. Стосовно освіти і щодо тих територій, на яких регіональні мови або мови меншин традиційно не використовуються, Сторони зобов'язуються, якщо чисельність осіб, що вживають регіональну мову або мову меншин, це виправдовує, дозволяти, заохочувати або забезпечувати викладання регіональною мовою або мовою меншини чи вивчення такої мови на всіх відповідних рівнях освіти.

Стаття 9 Судова влада

1. Сторони зобов'язуються, стосовно тих судових округів, в яких чисельність мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжиття заходів, наведених нижче, відповідно до стану розвитку кожної з цих мов і за умови, що використання можливостей, які надаються цим пунктом, на думку судді, не перешкоджатиме належному відправленню правосуддя:

a) у кримінальному судочинстві:

i) передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або

ii) гарантувати обвинуваченій особі право користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини; і/або

iii) передбачити, щоб клопотання і докази, у письмовій чи усній формі, не розглядалися як неприйнятні виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини; і/або

iv) складати, на клопотання, документи, пов'язані з кримінальним судочинством, відповідною регіональною мовою або мовою меншини,

у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів без додаткових витрат для зацікавлених осіб;

b) у цивільному судочинстві:

i) передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або

ii) якщо сторона має постати перед судом особисто, дозволяти їй користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини без додаткових витрат; і/або

iii) дозволяти подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин;

у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів;

c) під час судового провадження у справах, що стосуються адміністративних питань:

i) передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або

ii) якщо сторона має постати перед судом особисто, дозволити їй користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини без додаткових витрат; і/або

iii) дозволити подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин,

у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів;

d) вжити заходів для забезпечення застосування підпунктів i та iii пунктів b та c вище, а також будь-якого необхідного використання послуг усних і письмових перекладачів без додаткових витрат для зацікавлених осіб.

2. Сторони зобов'язуються:

a) не заперечувати дійсність юридичних документів, складених в межах держави, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини; або

b) не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини, а також передбачити можливість їхнього використання проти зацікавлених третіх сторін, які не вживають цих мов, якщо зміст документа повідомляється їм особою (особами), яка посилається на нього; або

c) не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини.

3. Сторони зобов'язуються забезпечити наявність складених регіональними мовами або мовами меншин найбільш важливих національних законодавчих актів і тих документів, які зокрема стосуються осіб, що вживають ці мови, якщо їх наявність не забезпечена іншим шляхом.

Стаття 10 Адміністративні органи та публічні послуги

1. В межах адміністративних районів держави, в яких кількість мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжиття заходів, наведених нижче, і відповідно до стану кожної з цих мов, Сторони зобов'язуються, у міру розумної можливості:

a) i) забезпечити, щоб адміністративні органи використовували регіональні мови або мови меншин; або

ii) забезпечити, щоб їхні посадові особи, які працюють з відвідувачами, використовували регіональні мови або мови меншин у їхніх стосунках з особами, що звертаються до них цими мовами; або

iii) забезпечити особам, що вживають регіональні мови або мови меншин, можливість подавати усні чи письмові заяви і отримувати відповідь на них цими мовами; або

iv) забезпечити особам, що вживають регіональні мови або мови меншин, можливість подавати усні або письмові заяви цими мовами; або

v) забезпечити особам, що вживають регіональні мови або мови меншин, можливість на законних підставах подавати документи, складені цими мовами;

b) забезпечити населенню наявність адміністративних документів і бланків широкого користування, складених регіональними мовами або мовами меншин чи у двомовному варіанті;

c) дозволити адміністративним властям вкладати документи регіональною мовою або мовою меншини.

2. Стосовно органів місцевого та регіонального самоврядування, на території яких чисельність мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжиття заходів, наведених нижче, Сторони зобов'язуються дозволяти і/або заохочувати:

a) використання регіональних мов або мов меншин в рамках регіонального або місцевого самоврядування;

b) можливість для осіб, які вживають регіональні мови або мови меншин, подавати усні або письмові заяви цими мовами;

c) публікування органами регіонального самоврядування своїх офіційних документів також відповідними регіональними мовами або мовами меншин;

d) публікування органами місцевого самоврядування своїх офіційних документів також і відповідними регіональними мовами або мовами меншин;

e) використання органами регіонального самоврядування регіональних мов або мов меншин у дискусіях, які відбуваються на їхніх зборах, не виключаючи, однак, використання офіційної мови (мов) держави;

f) використання органами місцевого самоврядування регіональних мов або мов меншин у дискусіях, які відбуваються на їхніх зборах, не виключаючи, однак, використання офіційної мови (мов) держави;

g) використання або прийняття, у разі необхідності паралельно з назвами офіційною мовою (мовами), традиційних правильних форм написання назв місцевостей регіональними мовами або мовами меншин.

3. Стосовно публічних послуг, які надаються адміністративними органами або іншими особами, що діють від їхнього імені, Сторони зобов'язуються, в межах території, на якій використовуються регіональні мови або мови меншин, відповідно до стану розвитку кожної мови, а також у міру розумної можливості:

a) забезпечити використання регіональних мов або мов меншин у наданні послуг; або

b) дозволити особам, які вживають регіональні мови або мови меншин, подавати заяви і отримувати відповідь на них цими мовами; або

c) дозволити особам, які вживають регіональні мови або мови меншин, подавати заяви цими мовами.

4. З метою застосування тих положень пунктів 1, 2 і 3, які вони прийняли, Сторони зобов'язуються вжити одного чи більше таких заходів:

a) письмовий або усний переклад у разі необхідності;

b) добір і у разі необхідності професійна підготовка посадових осіб та інших державних службовців у необхідній кількості;

c) задоволення у міру можливості прохань державних службовців, які володіють регіональною мовою або мовою меншини, про призначення на роботу в тій території, де така мова вживається.

5. Сторони зобов'язуються дозволяти використання або прийняття прізвищ регіональними мовами або мовами меншин на прохання зацікавлених осіб.

Стаття 11 Засоби масової інформації

1. Сторони зобов'язуються, для осіб, які вживають регіональні мови або мови меншин, в межах територій, на яких ці мови використовуються, відповідно до стану розвитку кожної мови, якщо органи державної влади, безпосередньо чи опосередковано, мають компетенцію, повноваження або відіграють певну роль у цій сфері, та із поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації:

a) якщо радіо і телебачення здійснюють функції громадських засобів масової інформації:

i) забезпечити створення якнайменш однієї радіостанції і одного телевізійного каналу, які здійснюватимуть мовлення регіональними мовами або мовами меншин; або

ii) заохочувати створення якнайменш однієї радіостанції і одного телевізійного каналу, які здійснюватимуть мовлення регіональними мовами або мовами меншин, і/або сприяти такому створенню; або

iii) вжити належних заходів для того, щоб радіо- і телеорганізації транслювали програми регіональними мовами або мовами меншин;

b) i) заохочувати створення якнайменш однієї радіостанції, яка здійснюватиме мовлення регіональними мовами або мовами меншин, і/або сприяти такому створенню; або

ii) заохочувати трансляцію радіопрограм регіональними мовами або мовами меншин на регулярній основі та/або сприяти такій трансляції;

c) i) заохочувати створення якнайменш одного телевізійного каналу, який здійснюватиме мовлення регіональними мовами або мовами меншин, і/або сприяти такому створенню; або

ii) заохочувати трансляцію телевізійних програм регіональними мовами або мовами меншин на регулярній основі та/або сприяти такій трансляції;

d) заохочувати створення та розповсюдження аудіо- і аудіовізуальних творів регіональними мовами або мовами меншин і/або сприяти такому створенню та розповсюдженню;

e) i) заохочувати створення і/або функціонування якнайменш однієї газети, яка друкуватиме свої матеріали регіональними мовами або мовами меншин, і/або сприяти такому створенню та/або функціонуванню; або

ii) заохочувати публікацію газетних статей регіональними мовами або мовами меншин на регулярній основі і/або сприяти такій публікації;

f) i) покривати додаткові витрати тих засобів масової інформації, які використовують регіональні мови або мови меншин, якщо законодавством загалом передбачається фінансова допомога засобам масової інформації; або

ii) застосовувати існуючі механізми фінансової допомоги також до аудіовізуальної продукції, яка створюється регіональними мовами або мовами меншин;

e) сприяти професійній підготовці журналістів та іншого персоналу для засобів масової інформації, які використовують регіональні мови або мови меншин.

2. Сторони зобов'язуються гарантувати свободу прямого прийому радіо- і телепередач із сусідніх країн, які транслюються мовою, такою самою або схожою до регіональної мови або мови меншини, та не перешкоджати ретрансляції радіо- і телепередач із сусідніх країн, які випускаються в ефір такою мовою. Вони також зобов'язуються забезпечити, щоб не запроваджувалися жодні обмеження на свободу виявлення поглядів і вільне поширення інформації у друкованих засобах інформації мовою, такою самою або схожою до регіональної мови або мови меншини. Здійснення вищезазначених свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками та відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я чи моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

3. Сторони зобов'язуються забезпечити представництво або урахування інтересів осіб, що вживають регіональні мови або мови меншин, в органах, які можуть бути створеними відповідно до закону для гарантування свободи і плюралізму засобів масової інформації.

Стаття 12 Культурна діяльність та засоби її здійснення

1. Стосовно культурної діяльності та засобів її здійснення - особливо бібліотек, відеотек, культурних центрів, музеїв, архівів, академій, театрів і кінотеатрів, а також літературних творів і кінопродукції, народних форм виявлення культури, фестивалів і підприємств, які надають послуги та виробляють продукцію для цілей здійснення культурної діяльністі, включаючи, між іншим, використання нових технологій, - Сторони зобов'язуються, в межах території, на якій такі мови використовуються, і якщо органи державної влади мають компетенцію, повноваження або відіграють певну роль у цій сфері:

a) заохочувати форми виявлення культури та ініціативи, притаманні регіональним мовам або мовам меншин, і сприяти різними засобами доступу до творів, що створюються цими мовами;

b) сприяти різними засобами доступу іншими мовами до творів, що створюються регіональними мовами або мовами меншин, підтримуючи і розвиваючи діяльність у галузі перекладу, дублювання, озвучування і субтитрування;

c) сприяти доступу регіональними мовами або мовами меншин до творів, що створюються іншими мовами, підтримуючи і розвиваючи діяльність в галузі перекладу, дублювання, озвучування і субтитрування;

d) забезпечити, щоб органи, які відповідають за здійснення чи підтримку різноманітної культурної діяльністі, під час заходів, які вони проводять або підтримують, докладали належних зусиль для поширенння інформації про регіональні мови та культурні цінності або мови та культурні цінності меншин та для їхнього використання; e) сприяти заходам, спрямованим на забезпечення, щоб органи, які відповідають за здійснення чи підтримку культурної діяльності, мали персонал, що повністю володіє відповідною регіональною мовою або мовою відповідної меншини, а також мовою (мовами) решти населення;

f) заохочувати безпосередню участь представників осіб, що вживають відповідну регіональну мову або мову відповідної меншини, у забезпеченні засобів здійснення культурної діяльності та її плануванні;

g) заохочувати створення органу (органів), відповідального за збір, збереження примірника та презентацію чи видання творів, що створюються регіональними мовами або мовами меншин, і/або сприяти створенню такого органу (органів);

h) у разі необхідності створювати і/або розвивати та фінансувати перекладацькі та термінологічні дослідницькі структури, зокрема з метою збереження та розвитку належної адміністративної, торгової, економічної, соціальної, технічної або правової термінології кожною регіональною мовою або мовою кожної меншини.

2. Стосовно територій, на яких регіональні мови або мови меншин традиційно не використовуються, Сторони зобов'язуються, якщо чисельність осіб, що вживають регіональну мову або мову меншини, виправдовує це, дозволяти, заохочувати і/або передбачати відповідну культурну діяльність і відповідні засоби її здійснення згідно з попереднім пунктом.

3. Сторони зобов'язуються приділяти належну увагу у своїй культурній політиці за кордоном регіональним мовам або мовам меншин, а також культурам, які відображаються такими мовами.

Стаття 13 Економічне і соціальне життя

1. Стосовно економічної та соціальної діяльності, Сторони зобов'язуються, в межах всієї країни:

a) виключити із свого законодавства будь-які положення, що необгрунтовано забороняють або обмежують використання регіональних мов або мов меншин в документах, які стосуються економічного або соціального життя, зокрема трудових договорах, і технічній документації, такій як інструкції по використанню товарів або устаткування;

b) заборонити застосування у внутрішніх правилах компаній і приватних документах будь-яких положень, що виключають або обмежують використання регіональних мов або мов меншин, принаймні між особами, що вживають одну і ту ж мову;

c) запобігати практиці, спрямованій на відмову від використання регіональних мов або мов меншин в економічній або соціальній діяльності;

d) сприяти використанню регіональних мов або мов меншин також за допомогою заходів, які не визначені у попередніх підпунктах, і/або заохочувати таке використання.

2. Стосовно економічної та соціальної діяльності, Сторони зобов'язуються, якщо державні органи мають таку компетенцію, в межах території, на якій використовуються регіональні мови або мови меншин, та у міру розумної можливості:

a) включити у свої фінансові та банківські правила положення, які дозволяють шляхом використання процедур, сумісних з комерційною практикою, використовувати регіональні мови або мови меншин під час складання платіжних документів (чеків, векселів і т. ін.) чи інших фінансових документів або, у міру можливості, забезпечити здійснення таких положень;

b) в економічному та соціальному секторах, які знаходяться під їхнім безпосереднім контролем (державний сектор), організувати заходи, які сприяють використанню регіональних мов або мов меншин; c) забезпечити, щоб соціальні установи, такі як лікарні, будинки для осіб похилого віку та гуртожитки, могли приймати та обслуговувати осіб, що вживають регіональну мову або мову меншини і потребують догляду на підставі слабкого здоров'я, похилого віку або з інших причин, з використанням їхньої мови;

d) забезпечити відповідними засобами складання інструкцій з техніки безпеки регіональними мовами або мовами меншин;

e) вжити заходів для того, щоб інформація, яка надається компетентними державними органами стосовно прав споживачів, подавалась регіональними мовами або мовами меншин.

Стаття 14 Транскордонні обміни

Сторони зобов'язуються:

a) застосовувати чинні двосторонні і багатосторонні угоди з державами, в яких аналогічна мова використовується у такій самій або схожій формі, або у разі необхідності докладати зусиль для укладання таких угод з метою сприяння контактам між особами, що вживають ту саму мову у відповідних державах у галузях культури, освіти, інформації, професійно-технічної підготовки і безперервного навчання;

b) в інтересах регіональних мов або мов меншин сприяти транскордонному співробітництву, зокрема між органами регіонального або місцевого самоврядування, на території яких аналогічна мова використовується у такій самій або схожій формі, та/або розвивати таке співробітництво.

Частина IV Застосування Хартії

Стаття 15 Періодичні доповіді

1. Сторони подають Генеральному секретарю Ради Європи на періодичній основі і у форматі, визначеному Комітетом міністрів, доповідь про політику, яку вони проводять відповідно до частини II Хартії, і про заходи, вжиті ними на виконання тих положень частини III, які вони прийняли. Перша доповідь подається через один рік після набрання Хартією чинності стосовно відповідної Сторони, наступні доповіді подаються кожні три роки після першої доповіді.

2. Свої доповіді Сторони оприлюднюють.

Стаття 16 Розгляд доповідей

1. Доповіді, які подаються Генеральному секретарю Ради Європи згідно зі статтею 15, розглядаються Комітетом експертів, який створюється відповідно до статті 17.

2. Законно створені органи або асоціації Сторони можуть звертати увагу Комітету експертів на питання, які стосуються зобов'язань цієї Сторони за частиною III Хартії. Після консультацій з відповідною Стороною Комітет експертів може врахувати таку інформацію під час підготовки доповіді, зазначеної у пункті 3 нижче. Ці органи або асоціації можуть також робити заяви стосовно політики, яку Сторона проводить відповідно до частини II.

3. На основі доповідей, зазначених у пункті 1, та інформації, згаданої у пункті 2, Комітет експертів складає доповідь Комітету міністрів. Ця доповідь супроводжується коментарями, які Сторони надсилають на відповідне прохання, і може оприлюднюватися Комітетом міністрів.

4. Доповідь, зазначена у пункті 3, містить, зокрема, пропозиції Комітету експертів стосовно підготовки Комітетом міністрів необхідних рекомендацій одній або декільком Сторонам.

5. Генеральний секретар Ради Європи подає Парламентській асамблеї докладну дворічну доповідь про застосування Хартії.

Стаття 17 Комітет експертів

1. До складу Комітету експертів входять по одному члену від кожної Сторони. Члени Комітету призначаються Комітетом міністрів із списку кандидатів, які висуваються відповідною Стороною і які повинні відзначатися високою сумлінністю та мати визнаний авторитет в питаннях, які розглядаються у цій Хартії.

2. Члени Комітету призначаються строком на 6 років і можуть перепризначатися. Член Комітету, який не може продовжувати виконувати свої обов'язки, замінюється за процедурою, визначеною у пункті 1, а його наступник обіймає посаду свого попередника протягом решти частини його строку повноважень.

3. Комітет експертів встановлює свої правила процедури. Його секретарське обслуговування забезпечується Генеральним секретарем Ради Європи.

Частина V Заключні положення

Стаття 18

Цю Хартію відкрито для підписання державами - членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації, прийняттю або затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

Стаття 19

1. Ця Хартія набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати, на яку п'ять держав - членів Ради Європи висловили свою згоду на обов'язковість для них цієї Хартії відповідно до положень статті 18.

2. Стосовно будь-якої держави, яка висловлюватиме свою згоду на обов'язковість для неї цієї Хартії після набрання нею чинності, Хартія набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи затвердження.

Стаття 20

1. Після набрання цією Хартією чинності, Комітет міністрів Ради Європи може запропонувати будь-якій державі, яка не є членом Ради Європи, приєднатися до цієї Хартії.

2. Стосовно будь-якої держави, яка приєднується до Хартії, Хартія набирає чинності в перший день місяця, що наступає після закінчення тримісячного періоду від дати здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи документа про приєднання.

Стаття 21

1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти чи свого документа про прийняття, затвердження або приєднання може заявити одне або декілька застережень до пунктів 2 - 5 статті 7 цієї Хартії. Інші застереження не дозволяються.

2. Будь-яка Договірна Держава, яка заявила застереження згідно з попереднім пунктом, може повністю або частково відкликати його шляхом подання відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи. Відкликання набирає чинності від дати отримання Генеральним секретарем такого повідомлення.

Стаття 22

1. Будь-яка Сторона може у будь-який час денонсувати цю Хартію шляхом подання відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи.

2. Така денонсація набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення шестимісячного періоду від дати отримання Генеральним секретарем такого повідомлення.

Стаття 23

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави - члени Ради і будь-яку державу, яка приєдналася до цієї Хартії, про:

a) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття, затвердження або приєднання;

c) будь-яку дату набрання чинності цією Хартією відповідно до статей 19 та 20;

d) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень пункту 2 статті 3;

e) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення, які стосуються цієї Хартії.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені представники підписали цю Хартію.

Вчинено у Страсбурзі п'ятого дня листопада місяця 1992 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії Хартії кожній державі - члену Ради Європи і будь-якій Державі, якій було запропоновано приєднатися до цієї Хартії.

European Treaty Series/148

Збірка договорів Ради Європи

Парламентське видавництво, Київ - 2000