Як у Львові з’явилася вода з крана: 125 років історії Львівводоканалу (відео)

ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

Перший централізований водогін для Львова запрацював у 1901 році за часів Австро-Угорщини. Його джерелом стало село Воля Добростанська, за 30 кілометрів від міста. Саме тут збудували найстаріший водозабірний комплекс, який працює й сьогодні і забезпечує водою мешканців Залізничного району Львова.

На території станції поруч із сучасним обладнанням досі зберігся унікальний старовинний насос — металевий вакуумний агрегат, який колись подавав воду без електроенергії. Сьогодні він уже резервний і не впливає на роботу станції, але нагадує: саме з таких машин починалося централізоване водопостачання в місті.

«Раніше тут працювала парова машина, бо електрики ще не було. Вона не збереглася, але цей автентичний агрегат маємо досі. За потреби його навіть можна запустити. А вже у 1930-х роках на водозаборі почали використовувати електричні насоси», — розповідає начальник насосної станції у Волі Добростанській Іван Чайковський.

Збереглися тут і будівлі насосної станції — характерні інженерні споруди часів Австро-Угорщини.

ЛЮДИ, ЯКІ ТРИМАЮТЬ СИСТЕМУ ВОДОПОСТАЧАННЯ

Особлива цінність насосної станції — це люди. На водозаборі поколіннями працюють цілі родини, передаючи досвід, знання і відповідальність від батьків до дітей.

Один із таких працівників — Євген Романюк. Майже півстоліття він стежить за тим, щоб вода безперебійно надходила до Львова. Чоловік живе неподалік насосної станції і попри поважний вік і далі працює тут електромонтером.

«Моя дружина тут працювала, вже на пенсії. Донька зараз дбає про чистоту території, зять теж електромонтер. Тож в нас ціла династія тут. Я хотів би ще, щоб і внук тут працював, але не знаю чи він захоче», — усміхається пан Євген.

ВОДОГІН, ЯКИЙ ЗМІНИВ ЛЬВІВ

Наприкінці ХІХ століття Львів швидко зростав. Криниці, помпи і старі джерела води вже не відповідали потребам великого міста. Тоді міська влада затвердила масштабний проєкт австрійського інженера Оскара Смрекера, який запропонував використовувати підземні води поблизу Волі Добростанської. На той час це було революційне рішення і справжній технологічний прорив, бо вода почала надходити через мережу труб.

«Це був дуже дорогий і сміливий проєкт. Його можна порівняти з будівництвом стадіону чи аеропорту сьогодні. Тоді це була найбільша інвестиція у розвиток Львова», — зазначає директор ЛКП «Львівводоканал» Дмитро Ванькович.

Першими централізовану воду з Волі Добростанської отримали не окремі мешканці, а міська інфраструктура: резервуари, пожежні станції, лікарні, казарми і вуличні колонки. Згодом її отримали заможні кам'яниці в центрі міста. На старті водопостачання було частковим і нерівномірним тож деякі мешканці ще довго користувалися криницями. Вода ж у помешканнях тоді була «розкішшю».

«Маємо переписку між першим директором водоканалу Станіславом Алєксандровичем і проєктантом Оскаром Смрекером, де в 1905 році директор скаржиться, що Львову не вистачає води і потрібні більші обсяги видобутку. Бо місто, отримавши централізовано питну воду, почало дуже активно розбудовуватися», — розповідає керівниця інформаційного відділу «Львівводоканалу» Уляна Горбата.

ВІД ГРАФІКІВ ПОДАЧІ — ДО ВОДИ ЦІЛОДОБОВО

За 125 років система водопостачання міста пережила різні часи. У міжвоєнний період (1920–1939 роки) почали замінювати частину обладнання на електричне та збільшувати потужності водозаборів. Водогін стає повноцінною міською системою, а не лише «інновацією центру Львова».

Після Другої світової війни через різке зростання населення відбувається будівництво нових водозаборів і насосних станцій та прокладання великих магістральних мереж. Система стає масовою: вода доходить до більшості житлових районів.

Період 90-тих — один із найскладніших для водопостачання міста. Інфраструктура сильно зношується, часто стаються аварії у мережах. Багато львів’ян добре пам’ятають подачу води за графіком (як правило, 3 години зранку і 3 години ввечері).

Починаючи з 2000-х років у Львові відбувається поступова модернізація системи водопостачання: заміна труб і насосів, автоматизація систем та покращення якості води. Але найважливіший результат — Львів переходить на цілодобове водопостачання.

Як зазначають на підприємстві «Львівводоканал», за 125 років система водопостачання у Львові пройшла величезний шлях. Від перших інженерних рішень — до складної інфраструктури, яка сьогодні забезпечує водою сотні тисяч мешканців, має 2,5 тисячі кілометрів мереж та працює цілодобово, бо це інфраструктура, яка не має права на паузу.

ЗВІДКИ ЛЬВІВ БЕРЕ ВОДУ І ЯКОЇ ВОНА ЯКОСТІ

В той час як більшість українських міст черпають воду з річок, «Львівводоканал» має привілей викачувати її з підземних артезіанських свердловин у 17 місцях області. Далі підприємство транспортує воду до міста з відстані від 30 до 110 кілометрів. Свердловини мають глибину від 35 до 200 метрів. Проходячи крізь природні шари ґрунту, піску та порід, вода очищується природним способом.

«Наша підземна артезіанська вода не потребує додаткового очищення, її просто дезінфікують. Вона є цілком придатною для пиття. Я особисто п'ю воду з крана, і навіть коли мені пропонують воду у наших львівських закладах, я прошу дати мені воду з крана», — каже директор водоканалу Дмитро Ванькович.

Якість води щодня контролює лабораторія підприємства і багаторічна статистика свідчить, що відхилень від норми немає.

«Уся вода, яку отримує Львів, — підземного походження, тому вона природно містить розчинені мінеральні солі, зокрема кальцію та магнію. При цьому склад води відрізняється залежно від водозабору. Понад третина львів’ян отримує воду з південного напрямку — фактично це вода з карпатських підземних джерел. Водночас, наприклад, вода з водозаборів східної групи має вищий природний вміст солей. Саме вони можуть випадати в осад і утворювати характерний наліт або накип», — пояснює керівниця інформаційного відділу «Львівводоканалу» Уляна Горбата.

НАЙБІЛЬШИЙ КЛОПІТ ДЛЯ ВОДОКАНАЛУ— СТАРІ МЕРЕЖІ

Головна проблема сьогодні — не джерело води, а інженерні мережі, якими вона проходить до будинків. Частині труб уже 50 років, а деяким — понад століття. Багато з них зношені, іржаві та потребують заміни, адже термін експлуатації труб 25−30 років.

Тому завдання підприємства — не лише видобути й доставити воду, а й зберегти її якість на всьому шляху до споживача.

Попри те, що «Львівводоканал» за кожної можливості намагається промити труби та очистити їх від іржі, повністю проблему може вирішити лише оновлення комунікацій. Саме тому щороку підприємство замінює близько 30 км інженерних комунікацій за рахунок тарифних надходжень (але це всього 1,5% від загальної протяжності комунікацій).

КАНАЛІЗАЦІЯ — НЕВІД'ЄМНА ЧАСТИНА СИСТЕМИ

Якісне водопостачання неможливе без сучасного водовідведення. Усе, що потрапляє в каналізацію, потребує очищення і зрештою впливає на довкілля.

Тому у «Львівводоканалі» нагадують: каналізація — не смітник.

Серветки, вушні палички, побутове чи будівельне сміття засмічують мережі, створюють аварійні ситуації та додають клопотів працівникам.

Від відповідального ставлення мешканців залежить не менше, ніж від роботи комунальних служб.

«Каналізація — це не смітник і туди не треба викидати нічого зайвого, окрім відходів життєдіяльності. Наші працівники, бувало, знаходили в каналізації жіночі прикраси, ложки, предмети побуту, навіть якось гумовий плащ витягли», — наголошує керівниця інформаційного відділу «Львівводоканалу» Уляна Горбата.

МАЙБУТНЄ — ЦИФРОВЕ І СУЧАСНЕ

Попри виклики війни підприємство продовжує модернізацію. У Львові вже вдалося суттєво скоротити втрати води, зменшити енергоспоживання та покращити технологічні процеси.

Наступна амбітна мета — цифровізація системи. Йдеться про автоматизацію насосних станцій, сучасні системи контролю, швидку комунікацію зі споживачами та єдиний центр управління процесами.

«Ми хочемо стати першим українським цифровим водоканалом. Це коли ми будемо управляти підприємством з мобільного телефону. Всіма процесами: починаючи від видобутку води і закінчуючи комунікацією зі споживачами», — розповідає директор «Львівводоканалу» Дмитро Ванькович.

Цифровізацію водоканалу почали з комунікації зі споживачами. Запустили чат-бот, де мешканців інформують, що в тому чи іншому районі будуть проводити роботи і води не буде «від і до».

Наступний етап — повна модернізація насосних станцій, автоматичні контролери, створення єдиного центру контролю за усіма процесами. Цей етап потребує чималих коштів, яких наразі підприємство немає.

Реалізовувати амбітні плани та проводити модернізацію підприємства допомагає міська рада та міжнародні партнери з Данії, Німеччини та Нідерландів.

Зокрема, Данія допомагає реалізувати проєкти, що стосуються комплексної програми розвитку системи водопостачання та водовідведення міста. Нідерланди допомагають Львову створити національну водну академію для підготовки кадрів для галузі. Бо без створення нового покоління інженерів українські водоканали немають перспектив для розвитку. Зараз середній вік колективу львівського водоканалу — 55−60 років, тому підприємство треба зробити привабливим для молоді і конкурентним на ринку праці. І тому нова водна академія має адаптувати найкращий світовий досвід для Львова і забезпечити інноваційний розвиток підприємства.

ВОДА ЯК ЩОДЕННА НЕПОМІТНА ЦІННІСТЬ

«Зазвичай люди згадують про нас лише тоді, коли немає води. І це нормально — значить, система працює. Але за кожним відкритим краном стоїть щоденна праця 1800 працівників, зокрема інженерів, диспетчерів, лаборантів, електриків, ремонтних бригад. Вони працюють у будь-яку погоду і час доби, щоб система залишалася стабільною», — зауважує Дмитро Ванькович, директор ЛКП «Львівводоканал».

Він запевняє, що найближчі 50 років Львів не матиме проблем із водою — за умови бережного ставлення мешканців до цього ресурсу та подальшої уваги міської влади до розвитку водної інфраструктури. І в цьому контексті керівник водоканалу відзначив львів'ян — вони навчилися економити воду і використовують її в два рази менше, ніж це було 30 років тому. Бо люди розуміють, що за воду треба платити.

За статистикою водоканалу, в середньому один мешканець Львова за добу використовує 100 літрів води (з них для питних потреб 3−4 літри, решта для побуту).

До слова, окрім Львова 125 років від запуску централізованого водопостачання цьогоріч відзначає і польський Краків. Обидва міста розвивали системи водопостачання практично одночасно, формуючи європейську інженерну традицію, яка триває й сьогодні.