Тиша, якої бракує після війни: як риболовля допомагає ветеранам UNBROKEN відновлюватися (фото/відео)

Цього разу ветерани рибалили на водоймах відпочинкового комплексу «Озерний Край» неподалік Львова.

Ветеран російсько-української війни Назар Ляшко, позивний «Депутат», уперше за шість років бере до рук вудку. Чоловік ледь стримує хвилювання, адже ця риболовля повертає його у спогади про дитинство, коли він разом із батьком годинами сидів біля водойми. На першій від початку війни риболовлі Назар упіймав шістьох карасів.

«За рибалкою дуже сумував. Останній раз був ще до війни. Коли сьогодні спіймав першу рибу, ніби повернувся в дитинство. Згадав, як тато подарував мені першу вудку телескопічну, без катушки, там просто лєска намотувалася на два таких гвоздики і ми разом ходили рибалити.

Зараз риболовля для мене — це про тишу, про відпочинок на природі. Тут ти морально відпочиваєш, сидиш, дивишся за поплавком, чекаєш поки клюне риба», — зізнається Назар Ляшко.

Поруч рибалить Владислав Бровченко з Херсонщини. На Великдень цього року він повернувся з російського полону, де пробув чотири роки.

«На опариша не хоче клювати. Апетит у риби сьогодні на кукурудзу», — усміхається ветеран.

Він майже не пропускає цих виїздів.

«За три місяці тільки один раз пропустив рибалку. Тут дуже класна атмосфера, люди всі свої, спокій, нагода відволіктися, розслабитися, відпочити. Вода заспокоює, вся увага зосереджена на поплавок, і ти відкидаєш думки про війну», — додає ветеран.

Свій рекорд він теж пам'ятає — 97 рибин за одну риболовлю.

«97 рибин мій рекорд — 2 місце зайняв у змаганнях, які нам тут час від часу організовують. Серед того, що зловив, були достойні екземпляри, були й дрібні рибини, всякі, але я всіх випустив на волю. Браслет мені подарували як приз. Дрібниця ніби, але приємно», — каже Владислав.

Для ветерана Михайла Дубаса із Шептицького риболовля була улюбленим хобі ще до війни. Сьогодні вона допомагає переключитися після виснажливої реабілітації.

«Упродовж тижня постійно вправи, заняття, лікування. Це виснажує і фізично, і морально. От в п'ятницю я відчуваю, що вже не ті сили, що в понеділок. Тому важливо трохи змінити „картинку“ і свої рутинні справи.

На рибалці у мене лише одна проблема — щоб риба клювала. Думаю, чим підгодувати, яку наживку поставити, куди перекинути поплавок. Тут в мене „рибне“ місце. Попереднього разу зловив 6 карпів, вагою приблизно 1 кг кожен.

Після такого дня повертаєшся зовсім з іншою головою. Свіжою. Легшою», — каже Михайло Дубас.

Біля води хлопці, які відновлюються у реабілітаційному центрі UNBROKEN, знову вчаться бути звичайними людьми. Хтось повертається до давнього захоплення, а для когось — перша в житті риболовля. Але майже для всіх це кілька годин, коли в голові нарешті стає тихіше, — пояснює соціальна працівниця центру UNBROKEN Катерина Кіт-Садова.

«Ми побачили, що хлопцям це дуже подобається. Навіть ті, хто не хоче долучатися до інших активностей, завжди погоджуються їхати на рибалку. Тут вони відпочивають емоційно і психологічно. Тут, на природі, тишина, пташки співають, качки літають. І це місце, і спільна справа — зближують людей. А поки ми їдемо в автобусі, часом пісні співаємо, чи обговорюємо якусь тему — це така нагода побути разом, не в стінах лікарні. Тож хлопці буває півроку, рік чи навіть більше знаходяться на реабілітації, і ці лікарняні стіни набридають, втомлюють, тому їм важливо виїхати кудись, а природа — це найкраще, що може бути», — розповідає Катерина Кіт-Садова.

Поки ветерани рибалять, вона готує для них обід. Каже, що цього дня буде справжня рибна юшка.

«Сьогодні буде рибна юшка. Щоб було смачно, треба мати кілька різних видів риби: ляща, сома, коропа. Потім додаю помідорку і часникову заправку.

Після риболовлі всі збираються за одним столом. Це теж частина нашої терапії», — переконує Катерина Кіт-Садова, соціальна працівниця центру UNBROKEN.

Риболовлю для ветеранів пані Катерина організовує спільно з Андрієм Ханасом — головою ГО «Перший Західно-регіональний рибальський портал».

«Наш день починається з підготовки снастей, наживки, кави та чаю. Хлопці, які вже бували тут, знають, де найкраще клює, тому спершу займають свої „рибні місця“, а вже потім ідуть пити каву. Але найбільше запам’ятовуються ті, хто приїжджає вперше. Коли вони витягують свою першу рибу — це неймовірні емоції. Особливо якщо вона велика. Тоді всі плескають, підтримують, підказують. Тут немає суперництва. Навпаки — взаємна підтримка. Цього року їхній рекорд — 130 рибин.

У нас спортивна рибалка, тому хлопці, зазвичай, випускають рибу назад в озеро, але якщо більша риба, то можуть забрати собі, передають родичам», — говорить Андрій Ханас.

Коли риболовля закінчується, улов уже не найважливіший, бо на столі стоїть свіжозварена юшка. Ветерани-рибаки, волонтери й організатори збираються разом, щоб її посмакувати. Тут багато сміху, жартів і щирих розмов.

«Торік ми завершували сезон рибалки у листопаді. Це вже політував сніг і нас було небагато — десь восьмеро хлопців зголосилися поїхати. Я чекала їх біля автобуса й думала, що ніхто не прийде. Але ми все ж поїхали. А хлопці ще й казали, що хотіли б спробувати зимову рибалку», — підсумувала Катерина Кіт-Садова.

фото — Анастасії Смольєнко для Львівської міської ради