В Україні можливий спалах дифтерії: єдиний спосіб захиститись — зробити вакцинацію

Під час епідемії дифтерії в Україні з 1991 до 1998 року, спричиненої низьким охопленням дітей вакцинацією та відсутністю ревакцинації дорослих, на дифтерію захворіли близько 20 тисяч людей, 696 з них померли. За останні роки в Україні реєструвалися поодинокі випадки захворювання на дифтерію: у 2017 році захворюваність не реєструвалась, у 2018 році зареєстровано 10 випадків, за 9 місяців 2019 року — 2 випадки, а вже в жовтні 2019 року зареєстрований спалах дифтерії на Закарпатті, де захворіло 15 студентів медичного факультету Ужгородського національного університету.

Хоча за період 2010 — 2018 років у Львові було зареєстровано 2 випадки дифтерії (2010 та 2013 роки), проте значний прошарок не щеплених дітей та дорослих ставить під загрозу епідемічне благополуччя на території міста щодо цієї інфекції, акцентують в управлінні охорони здоров’я ЛМР.

«Спеціалісти, які працюють у сфері інфекційної безпеки, попереджали, що як вгамується спалах кору, нас очікує зростання захворюваності на дифтерію. І цей момент настав — у вересні, жовтні в нас випадки кору не зареєстровані, але існує реальний ризик зростання захворюваності на дифтерію. Підставою стверджувати так є ще й інформація про рівень вакцинації на території міста Львова: на жаль, рівень вакцинації в різних вікових категоріях коливається від 50 до 75%. Для того, щоби територія була захищена, треба щоби охоплення вакцинацією складало не менше ніж 95%. Тобто ми не маємо сьогодні колективного імунітету, колективного захисту від дифтерії.

Ми наголошуємо на цьому з огляду на те, що дифтерія перебігає набагато складніше, ніж кір. Дифтерія протікає важче і супроводжується більшим відсотком ускладнень: вражаються легені, серце, нирки, центральна нервова системи. І ця інтоксикація настільки важка, що в значному випадку це може призводити до інвалідизації та смерті.

У 90-х роках, коли в Україні було зареєстровано понад 20 тисяч випадків дифтерії, 697 осіб померли з тієї простої причини, що були не вакциновані. Тому ми наголошуємо на тому, що єдиним захистом кожної людини є вакцинація. Специфіка дифтерії в тому, що вакцинацію треба проводити з маленького віку — він народження, і після 16 років — кожні 10 років ревакцинуватися. Тому я звертаюся до всіх: я сьогодні пройшов вакцинацію від дифтерії, моя дружина пройшла вакцинацію, мої діти вакциновані, на цьому тижні все управління охорони здоров’я пройшло вакцинацію, лікарі вакцинуються, медичні працівники. І я звертаюся до всіх мешканців міста Львова: якщо ви хочете бути захищеними — прийдіть і вакцинуйтеся, зверніться до сімейного лікаря. Вакцини дають безкоштовно, вакцин у поліклініках достатньо. Так ви захистите себе і своїх рідних від важкого захворювання", — розповів Володимир Зуб, начальник управління охорони здоров’я ЛМР.

Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання, що найчастіше вражає ротоглотку, але нерідко зачіпає гортань, бронхи, шкіру та інші органи. На місці, яке вражає інфекція, відбувається запальний процес з фібринозним нальотом. Збудник дифтерії — грампозитивна палочковидна бактерія Corynebacterium diphtheriae (бактерія Леффлера). Основний фактор патогенності збудника — екзотоксин, який є одним із найсильніших токсинів у природі, поступається лише ботулінічному і правцевому токсинам.

Інкубаційний період хвороби — від 2 до 10 днів. Основний механізм передачі — повітряно-крапельний, рідше може реалізуватися й контактний (наприклад, при дифтерії шкіри). Найчастіше дифтерія поширюється при чханні, кашлі чи диханні, заразитись можна також через посуд, іграшки, канцелярські товари та інші речі, яких торкався хворий чи носій. Джерелом інфекції є хворий або носій.

«Дифтерія дуже небезпечна тим, що сам збудник виділяє екзотоксин, який є одним з найпотужніших токсинів, який може призвести навіть до летального наслідку. Щоб захиститися, треба сформувати антитоксичний імунітет. І саме вакцинація дозволяє сформувати антитоксичний імунітет, і зменшується сприйнятливість до цієї інфекції.

Тож всі, хто не зробив за останні 10 років чергової вакцинації, повинні зараз самостійно звернутися до свого сімейного лікаря, пройти огляд і отримати щеплення. Вакцина — цілком безпечна, всі вакцини мають на собі флаконний термоіндикатор — тобто кожен наочно може переконатися, що не порушений холодовий ланцюг при їх зберіганні. Сама процедура є зовсім безболісною. Хоча у післявакцинальному періоді можливі деякі місцеві і загальні реакції — це незначне почервоніння, набряк у місці ін’єкції, може бути незначне підвищення температури, тому не треба лякатися — це нормальна реакція організму на введення анатоксину. Час формування імунітету — два тижні після вакцинації", — розповіла Олена Баворовська, головна позаштатна спеціалістка з епідеміології управління охорони здоров’я ЛМР.

Єдиний спосіб захиститися від дифтерії і попередити розвиток небезпечних ускладнень — вакцинація. Здійснюють її вакцинами, що містять адсорбований дифтерійний анатоксин (АКДП, АДП, АДП-М, Бустрікс). Щеплення для профілактики дифтерії, правця та кашлюку проводяться за віком: у 2 місяці (перше щеплення), у 4 місяці (друге щеплення), у 6 місяців (третє щеплення) та у 18 місяців (четверте щеплення). Це первинний вакцинальний комплекс — курс профілактичних щеплень, необхідний для створення базового імунітету. Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (АДП-М). Першу планову ревакцинацію дорослих за віком проводять АДП-М у віці 26 років з подальшими ревакцинаціями АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.

Показники вакцинації дитячого та дорослого населення у Львові за 9 місяців 2019 року коливаються від 50 до 70% в залежності від вікової групи, що створює ризик виникнення та поширення дифтерійної інфекції серед населення. Небезпечним є не лише сама дифтерія, але й ускладнення, які вона може викликати: блокування дихальних шляхів, інфекційно-токсичний шок, пошкодження серцевого м'яза (міокардит), ураження нервової системи, легенева інфекція (дихальна недостатність або пневмонія), що потребує тривалого й дороговартісного лікування.

Ще одним засобом профілактики є власна гігієна — треба часто мити руки, протирати предмети, які могла торкатись потенційно хвора людина, часто провітрювати приміщення, особливо якщо там перебуває велика кількість людей. І, звичайно, при перших же симптомах необхідно звернутись до лікарів — чим швидше діагностують дифтерію та почнуть лікування, тим менше шкоди вона завдасть організмові.

«Спочатку захворювання майже нічим не відрізняється від інших респіраторних захворювань: висока температура, головні болі і, що характерно, попри ураження мигдалин, болі в горлі не є надзвичайно інтенсивні. Паличка, яка попадає на слизові, спочатку викликає павутиноподібний наліт, який згодом стає щільнішим. Також починається набряк шийної підшкірної клітковини, і чим більша інтоксикація — тим більше при пальпації робиться тістоподібна шкіра, і людині стає важко дихати. Якщо не почати вчасно лікування, подальший перебіг може бути таким, що утворюються фібринозні нальоти на дихальних шляхах — на глотці і трахеї. І найважче це переносять маленькі діти, бо плівки повністю закривають дихальний шлях, і дитина починає задихатися. І потім, якщо не лікувати, починається дифтерійна пневмонія. Лікування — тільки в інфекційній лікарні.

Токсин діє на весь організм, вражаються практично всі органи. І що найбільш важливо — ураження органів можуть проявитися через три-чотири місяці, а то й більше. А це — міокардит, менінгіт, енцефаліт, ураження нирок, і це часто призводить до інвалідності та смертності. Бо якщо кір дає смертність один на тисячу, то дифтерія — 50 осіб на тисячу. Лікування інфекції — симптоматичне. Основне — сироватка, якої в Україні немає", — розповіла Марта Луковська, сімейна лікарка, працювала у 90-х роках під час спалаху інфекції.

Спеціальної підготовки до вакцинації не потрібно. Протипоказів — нема. Треба прийти до сімейного лікаря, поміряти температуру, пульс, подивитися горло, послухати, і якщо все добре — зробити вакцинацію.

До слова, захворювання на дифтерію може мати такі прояви: біль у горлі, підвищена температура, лихоманка, набряк слизової оболонки ротоглотки, наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу, набряк шиї, збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.

Довідка

Бактеріовиділення у хворого починається з кінця інкубаційного періоду й триває до повної санації ротоглотки, у деяких випадках може формуватися вторинне носійство. Носіями дифтерійної палички можуть бути люди, які не мають симптомів захворювання, але в носоглотці у них живуть, розмножуються і виділяються з кашлем і чханням небезпечні мікроорганізми. Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, що руйнує тканини дихальної системи. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання. Токсин також може потрапити у кров і вразити серце, нирки, наднирники і нервову систему.

Трапляються випадки, коли збудник дифтерії проникає в організм через слизову ока, шкіру, рани або слизові оболонки статевих органів.

Дифтерійний збудник стійкий в навколишньому середовищі — у дифтерійних плівках, на предметах побуту, в трупах зберігається близько двох тижнів, у воді — до трьох тижнів, але майже миттєво гине при кип’ятінні й протягом 2−3-х хвилин під дією звичайних дезінфікуючих засобів.

Хворих навіть з підозрою дифтерії одразу ж госпіталізують в інфекційний стаціонар. Основним методом лікування є введення пацієнту антитоксичної протидифтерійної сироватки. Щоправда, перед цим хворий проходить тести на чутливість до компонентів препарату. Паралельно з цим медики проводять дезінтоксикаційну терапію, хворому також вводять курс антибактеріальних препаратів, зокрема антибіотиків.

відео: Андрій Андрух