Найкращий вчитель Львова 2025: історія Ігоря Дусана (фото/відео)
«Для мене важливо, аби діти усвідомили, що вони є українцями»
Ігор Дусан — педагог-організатор та класний керівник 7-Б класу у ліцеї «Галицький» м. Львова.
Він розповідає, що свого часу вступив до педагогічного коледжу Львівського національного університету ім. І. Франка за порадою мами, адже завжди добре ладнав з дітьми та грав на музичних інструментах. Після завершення навчання у коледжі, де здобув спеціальність вчителя англійської мови молодших класів, вступив до Львівської духовної семінарії, однак швидко зрозумів, що ближче серце лежить до навчання, тож повернувся на навчання на педагогічному факультеті ЛНУ ім. І. Франка.
Перша робота — класний керівник другого класу у ліцеї «Галицький». Потім певний час Ігор працював за кордоном, а коли повернувся — вдома його застала війна. Довго не розмірковуючи, чоловік вирішив стати на захист України.
«Це було спонтанне, не зовсім виважене рішення — тоді я був запальним і легковажним. Спершу служив у роті охорони, згодом записався до 80-ї бригади, і мене взяли.
Головною мотивацією було просте відчуття: щоб мені ніколи не було соромно перед дітьми чи людьми за те, що я стояв осторонь і нічого не зробив для захисту своєї держави. Що би я потім сказав? Що я вчитель і тому не служив? Як би я це пояснив дітям?
Пам’ятаю, що діти хвилювалися за мене. Учні писали, питали як я. Я відповідав їм голосовими повідомленнями, що все нормально, щоб не переживали. Отакі в нас тоді були розмови», — згадує найкращий вчитель Львова.
Про професію Ігорю Дусану нагадував навіть його позивний.
«Коли я ще був у роті охорони, ми поїхали на стрільбище. Я стояв збоку, і чую — ротний кричить: „Вчитель, вчитель!“. Я навіть спочатку не зрозумів, до кого він. Обертаюся — а він на мене дивиться і каже: „От тепер у тебе такий позивний“. У наших хлопців були різні позивні — „Хижак“, „Рембо“ і так далі. А я вже й не вигадував: якщо я за професією вчитель, то нехай так і буде», — розповідає Ігор.
Після служби ще певний час працював у приватному секторі, а після відновлення повернувся до рідного ліцею «Галицький». Сьогодні Ігор Дусан поєднує роль класного наставника для семикласників та відповідає за усі події та акції школи. Разом з дітьми постійно долучаються до волонтерських ініціатив та всяко допомагають Захисникам та Захисницям.
«Ми багато робимо разом із дітьми: заливаємо окопні свічки, розмальовуємо гільзи, плетемо маскувальні сітки, збираємо кошти на благодійних ярмарках. Підготували також „Розколяду“, з якою ми ходили у військовий госпіталь до наших хлопців і дівчат, щоб їх підтримати.
Та найбільше мені подобається роль класного керівника. Але педагог-організатор — це насправді не просто посада. Це відповідальність за виховний процес у всій школі. Це втілюється через свята, заходи й спільні справи, які об’єднують дітей. Ми багато чого робимо разом, бо у нас багато подій», — розповідає педагог-організатор.
Як зауважив Ігор Дусан, сучасні діти — інші, ніж попередні покоління. До них потрібно постійно шукати підхід, пробувати нові методи, щоб достукатися.
«З досвідом праці у школі та комунікації з дітьми я зрозумів: написане у підручниках, чого навчають в університеті про виховання дітей — не завжди відповідає викликам часу», — каже він.
«До війни я був, знаєте, таким розсіяним, ще „зеленим“ учителем. Мені бракувало цієї внутрішньої формації, а за рік чи півтора школа сама по собі цього не дає.
А от вже у війську я набрався дисципліни, з’явилася виваженість, уміння думати перед тим, як щось вирішувати, і відповідальність за свої рішення. І це, мабуть, найважливіше. Ну і цінності. Там дуже чітко розумієш, що найважливіше», — розмірковує Ігор Дусан.
«Вони мене питають про війну»
Діти також запитують Ігоря про його бойовий досвід та війну. Однак вчитель зазначає, що розповідає учням не геть усе про пережите, адже на такі теми варто говорити обережно.
«Надто відверто про війну з дітьми говорити не можна — це для них складно. Але вони питають: де ви були, що бачили. Я стараюся відповідати загально, без подробиць.
Більше розповідаю не про саму війну, а про те, що мене вразило. Про символіку в селах, які колись зросійщували: червоні зірки, серпи, які досі там є. Діти на це реагують дуже емоційно, дивуються.
Тому наші розмови більше про символи, цінності, ставлення до своєї країни. Просто хочу, щоб вони з дитинства вчилися це розуміти», — наголошує вчитель.
На «Освітню премію Львова» Ігор Дусан подався вдруге. Минулого разу йому не вдалося пройти у фінал. Каже — все через недостатню підготовку, тож цього разу готувався серйозно.
«Мені дуже допомогла дружина — вона була і фотографом, і оператором. Минулого разу я ставився до цього несерйозно, без жодних очікувань. А вже цього року підійшов інакше: ми продумали відео, сценарій, що і як говорити. Бо ж мені справді є що розповісти, що донести і пояснити.
Чи думав, що переможу? Чесно — не сподівався. Це була повна несподіванка для мене», — ділиться емоціями Ігор Дусан.
«Моя ідея полягає у створенні навчальних програм для вчителів, де вони матимуть можливість навчатися як працювати з графічними редакторами, створювати власні дидактичні матеріали, адаптувати контент під різні освітні потреби та для різних діток з особливими освітніми потребами.
Я хочу зробити навчання більш наочним, доступним і цікавим як для вчителів, так і для учнів. Для цього я вже проходжу курс 2D-арту, діджитал-арту. Ці навики будуть корисними в педагогічній роботі й щоб робити власні, авторські розробки», — розповів педагог.
«Освітня премія Львова» — щорічний конкурс, у якому відзначають найфаховіших, найкреативніших та найвідданіших освітян, що подалися на міський конкурс.
Минулоріч для участі в конкурсі «Освітня премія Львова» подали рекордних 579 заявок. Конкурс відбувався у три етапи: спершу освітяни мали заповнити реєстраційну форму, описуючи свій досвід та додавали мотиваційне відео; наступний крок — практичні заняття з обов’язковою оцінкою учасників школярами; та фінальне змагання — інтерв’ю з комісією, а також представлення своєї освітньої ідеї. До цього, третього, етапу, пройшли 24 учасники, серед яких обрали трьох найкращих у кожній категорії: вчитель школи, вихователь закладу дошкільної освіти та керівник гуртка у позашкіллі.
Переможцями стали: Ігор Дусан — педагог-організатор і класний керівник у ліцеї «Галицький», Устина Слободян — музична керівниця закладу дошкільної освіти №179 та Роксолана Шиманська — керівниця гуртка журналістики в ЦТДЮГ.
Протягом кількох років відзнака здобула високу репутацію серед освітян Львова, ставши символом професійної майстерності та відданості справі.
У 2024 році цю ініціативу розширили в «Освітню премію Львова» — нову, ширшу і сильнішу відзнаку, яка охоплює більше номінацій та більшу грошову винагороду.
