11 листопада Львів попрощається з воїнами Віталієм Тимчишиним, Андрієм Онищаком, Максимом Миськом та Іваном Чернецьким

Чин похорону Віталія Тимчишина, Андрія Онищака та Максима Миська розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:40, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Віталія Тимчишина та Максима Миська поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87  (вул. Пасічна), Андрія Онищака — на Голосківському кладовищі, на полі №34-В.

Чин похорону Івана Чернецького розпочнеться о 12:00 у храмі Різдва Пресвятої Богородиці в селищі Брюховичі (вул. Іздрика, 6). Поховають воїна на місцевому Брюховицькому кладовищі.

Біографічні довідки захисників

Навчався у середній загальноосвітній школі №95 міста Львова. Згодом здобув професійну освіту у державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище дизайну та будівництва».

Працював у сфері охоронної діяльності на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Віталій був добрим, надзвичайно щирим і завжди усміхненим юнаком. Дуже любив своїх рідних, цінував родину та був сповнений любові до Батьківщини. Захоплювався спортом, зокрема футболом.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Південно-Слобожанському, Донецькому та Запорізькому напрямках у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений відомчою відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України — нагрудним знаком «Срібний хрест» та нагрудним знаком «Ветеран війни».

У Віталія Тимчишина залишилися мати, бабуся, дві сестри, брат, дві прабабусі та родина.

Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі №33 міста Львова. Згодом продовжив навчання у Львівському професійному коледжі прикладного мистецтва та дизайну. Вищу освіту здобув у Львівській національній академії мистецтв.

Працював художником-вітражистом на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Максим був спокійним, добрим, щирим і ввічливим, легко знаходив спільну мову з людьми. Мистецтво було важливою частиною його життя: він сам творив та цінував творчість. Любив подорожувати, відкривати для себе нові місця й враження.

У 2023 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 68-ї окремої аеромобільної бригади імені Олекси Довбуша Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений відзнакою командира 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша Сухопутних військ Збройних Сил України — нагрудним знаком «Хрест Воїна-Єгеря» I ступеня.

У Максима Миська залишилися батьки, син та родина.

Навчався у ліцеї «Сихівський» Львівської міської ради (раніше — середній загальноосвітній школі №89). Згодом здобув вищу освіту в Українській академії друкарства.

Працював різноробочим на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Андрій був доброю та товариською людиною, легко знаходив спільну мову з іншими, за що його любили рідні та поважали друзі. Захоплювався читанням, був завзятим шанувальником художньої літератури.

У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Дніпропетровському напрямку у складі військової частини А5213.

В Андрія Онищака залишилися син, мати, сестра, племінниця та родина.

Навчався у середній загальноосвітній школі №41 м. Львова. Згодом здобув професійну освіту у відокремленому структурному підрозділі «Технічний фаховий коледж Національного університету „Львівська політехніка“».

Проходив строкову військову службу.

Працював у сфері будівництва, мав власну справу.

Зі слів рідних, Іван був доброю, щирою, працьовитою та чуйною людиною, вирізнявся позитивом, дружелюбністю й любов’ю до жартів. Був майстром на всі руки, любив майструвати, захоплювався кулінарією та риболовлею. Особливо цінував час у дружньому колі, сповнений щирих розмов, пісень і веселих жартів.

У 2023 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому, Херсонському та Дніпропетровському напрямках у складі 40-ї окремої бригади берегової оборони Військово-Морських Сил Збройних Сил України та у складі 150-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений відзнаками командира 40-ї окремої бригади берегової оборони Військово-Морських Сил Збройних Сил України та нагрудним знаком «Ветеран війни».

В Івана Чернецького залишилися мати, сестра, донька, зять, кохана та родина.