У Львові нагородили ще дві родини Праведників народів світу (фото\відео)

Церемонія відбулась сьогодні у стінах Ратуші за участю Почесних консулів та послів іноземних держав, керівників міста та області, представників єврейських організацій та різних середовищ Львова, родичів Праведників народів світу.

Звання Праведника народів світу – найвища нагорода Держави Ізраїль, що надається не євреям, які з ризиком для власного життя допомагали євреям пережити Голокост. Це звання висловлює вдячність Держави Ізраїль та єврейського народу тим небагатьом, хто допомагав євреям у найчорніші дні їхньої історії. Визнані отримують медаль і Почесну грамоту, а їх імена увічнюють в Яд Вашем на Горі Пам'яті в Єрусалимі.

Під юрисдикцією Верховного суду Ізраїлю було створено комісію, в обов'язки якої входить надання почесного звання «Праведника народів світу». У своїй роботі комісія керується певними критеріями, детально вивчаючи всі документи, свідчення тих, хто вцілів, та інших очевидців, оцінює історичні обставини й ризик для рятівника, на підставі чого вирішує, чи відповідає той чи інший випадок необхідним критеріям.

Звання Праведників народів світу присвоєно:

Ярославу та Северині Мировичам (посмертно) за порятунок Мані (Марії) Ребхан (нагороду отримала онука, мешканка Львова, Любов Карпінська).

Катерині Фастризі (посмертно) за порятунок Соні Зургер (нагороду отримала онука Праведниці - Вероніка Фастрига, мешканка міста Яремче Івано-Франківської області).

Як зазначив під час церемонії Надзвичайний та Повноважний Посол Держави Ізраїль в Україні  Міхаель Бродський, протягом останніх 30 років в Україні Праведниками народів світу визнали 2707 українців.

“Ми переконані, що насправді їх є набагато більше, бо, на жаль, ми не знаємо всіх фактів, всієї історії порятунку євреїв під час Голокосту. Але ми постійно шукаємо цю інформацію, і кожного року знаходимо нові факти порятунку, нових Праведників. Сьогодні ми вшановуємо ще дві родини і для нас це дуже почесний обов’язок подякувати і нагородити від імені Держави Ізраїль і єврейського народу нащадків Праведників народів світу”, - наголошує Міхаель Бродський.

У свою чергу мер Львова Андрій Садовий зауважив, що для Львова велика честь вшановувати пам'ять Праведників народів світу та вручити нагороди їх нащадкам.

“Сьогодні тут присутні родини великих людей, які ризикували своїм життям, щоб врятувати життя. Живучи в часі війни, ми набагато глибше розуміємо ці страждання, які переживав Ізраїль, - наголосив Андрій Садовий. - Я глибоко зворушений цією традицією, яку має країна Ізраїль – гідно пам’ятати кожну родину, яка врятувала життя. Бо проходять роки, а пам'ять залишається. І це те, що хоче знищити ворог. Але доки є пам'ять - ми є сильні”.

Львів’янка Любов Карпінська, онука Праведників Ярослава та Северини Мировичів, згадує, що її родина до останнього підтримували зв'язок Маньою (Марією) Ребхан, яку врятували від смерті.

“Мама постійно переписувалась з Маньою Ребхан. Я її особисто бачила, ми були знайомі, вона неодноразово приїжджала до Львова, була на похороні дідуся. Але вона жила в Росії. Зв'язок з нею обірвався у 2007 році. Мама писала листи, а відповіді не було. Ми вирішили шукати її по телефону, бо в одному з листів був її номер. Ми все ж таки зв’язалися з Маньою, вона важко була хвора. Вона не розуміла чому листи мамині їй не доходили”, - згадує Любов Карпінська.

 Історія порятунку Мані (Марії) Ребхан:

Сім'я греко-католицького священника Ярослава Мировича проживала у селі Ржепнік, на заході Польщі. Із Давидом Ребханом, який мешкав у сусідньому селі отець Ярослав був знайомий ще до війни. У 1942, з 16 по 18 серпня, коли село зазнало масового знищення останніх євреїв, які залишалися, Давид сказав своїй доньці Марії спробувати дістатися до родини Мировичів з допомогою одного поляка на прізвище Армата. Прибувши до місця призначення, дружина отця Ярослава, Северина намагалася заховати дівчинку у дитячому будинку неподалік монастиря, проте черниці дуже боялися йти на ризик. Так дитина залишилася у Мировичів. Вони зробили для неї сховок у шафі у спальні. Про існування дівчинки знали лише діти - крім них більше ніхто навіть не здогадувався. Ярославу вдалося дістати для Мані (Марії) свідоцтво про хрещення на ім'я Марії Гроховської, котра разом зі своїми батьками виїхала з села ще до війни.

Тим часом батько дівчинки, Давид Ребхан переховувався у лісах околиць, та іноді навідувався до отця Ярослава побачитись із донькою, але коли німці прочісували місцевість, Давид зник. Марія пережила окупацію та залишилась жити з новою родиною й після звільнення, хоча її старший кузен Іцхак Зільберман залишився живим і повернувся до Польщі із СРСР.

У результаті польсько-радянського договору про обмін населенням родина Мировичів переїхала до Тернопільської області. Марія поїхала з ними, оскільки вони вже стали для дівчини немов батьки. Згодом вона закінчила навчання у Львові та переїхала до Краснодару. Вийшовши заміж, Марія приховала своє єврейське походження. Двоюрідний брат Марії у листах із Ярославом неодноразово висловлював вдячність за такий вчинок, зазначавши, що завжди про це пам'ятатиме. Сама Марія ще довгий час підтримувала зв'язок із Ярославом та Севериною, аж доки вони не померли. Про подальшу долю Марії нічого не відомо.

Історія порятунку Соні Зургер:

Родина Зургер проживала у містечку Авратин і знімала житло у родини Габлінських. Дві родини дружили, разом відзначали сімейні свята, діти разом навчалися. Батько Елі Зурберг був дуже популярним у містечку фотографом. У сім'ї Габлинських було 4 дітей, а у Зургерів – троє: дві старших дівчинки і молодша - Соня, 1932 року народження.

Коли Авратин окупували німці, Зургерів, разом із іншими євреями містечка вивезли до гетто до Коломиї, звідки їм вдалося втекти. Наприкінці літа 1942-го сім'я переховувалася у родини Гров'як, потім їх викрили і вони були змушені  були тікати. Родина переховувалася у полях, батько був дуже хворий, а у матері  була зламана нога.

Їх знову викрили, і дорогою до в’язниці поліцейський Василь Романиця неподалік від містечка Жуков пошепки повідомляє Соні, що тут їй треба тікати і бігти до його мами - там вже переховувалися двоє старших сестер Соні. Батьків того ж вечора відвезли до в'язниці, вони намагалися покінчити життя самогубством, проте після невдалої спроби їх застрелили. Соня тим часом перехоувувалась в околиці, проте чутки про маленьку єврейку дійшли до місцевого відділку поліції.

Німецький солдат, котрий відповідав за район, не міг підняти руку на дитину, тому він наказав місцевому поліцейському відвезти її звідси куди завгодно. Як виявилося, місцевим поліцейським був той самий Василь Романиця, який вже раніше затримував її. Дорогою до примусових робіт, куди він вів групу дітей, Василь наказав Соні сховатися десь в Авратині і чекати на Тонька (Антонія Станграта), який прийде і забере її до схованки. Він також пояснив Соні, що минулого разу Тонько теж мав її забрати, але не приїхав, бо щось пішло не за планом. Цього разу все вдалося: Тонько привіз дівчинку до Анни Габлінської, бабусі із тієї самої родини, яку знали її батьки.  Там Соня переховувался  кілька місяців. Згодом від Анни її переводять до Катерини  Фастриги, яка переховувала дівчинку у шафі. Але син Катерини проговорився друзям, що мама ховає вдома єврейську дівчинку і Соні знову довелося тікати. Після цього, Соня кілька разів змінювала своє місце перебування, проте залишалася у містечку до весни 44-го. Документальних підтверджень не збереглося, але є підстави вірити, що Соня Зургер була не єдиною, кого врятувала Катерина Фастрига. Розповідають, що під час усього періоду німецької окупації вона врятувала ще багатьоїх євреїв.

До слова, попередня церемонія нагородження Праведників народів світу була у Львові торік, коли вшановували чотири родини з Львівської, Волинської, Тернопільської та Івано-Франківської областей.

відео Андрія Андруха для Львівської міської ради