9 листопада Львів попрощається із трьома захисниками України

Прощання із Василем Яцківим розпочнеться о 12:15 біля родинного помешкання у селі Підгірне на Львівщині.

Чин похорону Василя Яцківа, Анатолія Форися та Михайла Галушки відбудеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:40, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Анатолія Форися поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87  (вул. Пасічна), Михайла Галушку — на Голосківському кладовищі, на полі №34-В.

Прощання з Василем Яцківим продовжиться о 13:00 у храмі Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ в селі Підгірне. Поховають воїна на місцевому кладовищі.

Біографічні довідки захисників

Навчався у Підберізцівському ліцеї Підберізцівської сільської ради, згодом — у ліцеї №46 імені В’ячеслава Чорновола Львівської міської ради. Вищу освіту здобув у Національному університеті «Львівська політехніка» (раніше — Львівський державний інститут новітніх технологій та управління імені В’ячеслава Чорновола) за спеціальністю «Менеджмент організацій».

Працював у сфері продажу та будівництва на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Василь був життєрадісною, комунікабельною людиною, вирізнявся лідерськими якостями та завжди був готовий першим прийти на допомогу. Був вірним чоловіком і турботливим батьком. Захоплювався автомобілями, любив подорожувати разом із сім’єю.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому, Харківському та Запорізькому напрямках у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни».

У Василя Яцківа залишилися дружина, донька, син, три брати, три сестри, племінники та родина.

Навчався у ліцеї №17 Львівської міської ради, а згодом здобув професію столяра у Львівському професійно-технічному училищі.

Проходив строкову військову службу у складі Національної гвардії України.

Працював столярем на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Анатолій був розумною, доброю, працьовитою та спокійною людиною. Вирізнявся доброзичливістю та товариськістю. Любив працювати з деревом, власноруч виготовляв різноманітні вироби та майстрував меблі. Цінував час, проведений у колі сім’ї, захоплювався подорожами та плаванням.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Північно-Слобожанському, Південно-Слобожанському та Донецькому напрямках у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений відзнакою Президента України — орденом «За мужність» III ступеня, відзнаками Міністра оборони України «Хрест доблесті» та «Хрест Сил територіальної оборони», відзнаками Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» і «Хрест хоробрих», пам’ятним нагрудним знаком оперативного командування «Північ» та медаллю «Ветеран війни».

У Анатолія Форися залишилися дружина, донька, батьки, брат та родина.

Навчався у середній загальноосвітній школі №60 міста Львова. Згодом здобув професійну освіту у державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище».

Працював у сфері будівництва на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Михайло був життєрадісною, щирою та доброю людиною. Легко знаходив спільну мову з лдьми, мав багато друзів і залишав по собі теплі спогади.

У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Херсонському напрямку у складі 34-ї окремої бригади морської піхоти «Борисфен» Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а згодом — на Запорізькому та Дніпропетровському напрямках у складі 31-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Михайла Галушки залишилися мати, брат, племінниці та родина.