Понад пів століття з українською піснею: історія 85-річного кобзаря, який нині живе у Львові

Борис Феодосійович родом із Нікополя на Дніпропетровщині, краю, де тісно переплелися історія Запорозької Січі та українського козацтва. Саме там ще в дитинстві батько заклав йому любов до рідної землі.

«Батько посвятив мене в козаки. Посадив на коня і сказав: „Ти народився на козацькій землі. Ти вже є козак“. Ці слова я пам'ятаю все життя», — згадує чоловік.

Любов до музики з'явилася ще у шкільні роки. Першим інструментом, який опанував Борис, став баян. Згодом самостійно опанував інші музичні інструменти, співав у хорі, писав власні мелодії та невпинно вдосконалював свої навички.

«Музика мене цікавила змалку. Я ходив у хор, знайомився з різними інструментами, почав писати свої твори. Мені просто хотілося грати», — розповідає Борис Феодосійович.

Не маючи музичної освіти, він багато навчався самотужки. Саме наполегливість і любов до музики допомогли йому вступити до музичного училища, а згодом пов'язати з нею своє життя.

Після служби в армії Борис Феодосійович працював із військовими оркестрами, викладав, створював хори й ансамблі, навчав дітей та молодь. Та особливе місце у його житті посіла саме бандура.

«Я прийняв рішення, що буду захищати все українське. Саме тому обрав бандуру», — говорить чоловік.

За десятки років творчої діяльності Борис Феодосійович підготував п'ятнадцять концертних програм. У його репертуарі: козацькі, стрілецькі, народні, дитячі, ліричні пісні. З концертами він виступав у різних куточках України, популяризуючи українську культуру та традиції.

Після початку повномасштабного вторгнення Борис Феодосійович змушений залишити рідний Нікополь і переїхати до Львова. Нині він проживає у прихистку Центру соціальної підтримки, де продовжує робити те, що любить найбільше — грати на бандурі, співати українських пісень та ділитися своїм багаторічним досвідом.

«Все, що я вивчив за життя, я старався передати людям», — каже Борис.

«Його історія — приклад того, як любов до своєї культури, наполегливість і відданість справі можуть пройти крізь десятиліття. І сьогодні, у свої 85 років, Борис Бабенко продовжує берегти українську пісню, щоб вона звучала для наступних поколінь», — розповідають в Центрі соціальної підтримки.

Нагадаємо, у Центрі соціальної підтримки, що на вул. Угорській, 2, зараз проживають 1363 особи. Зокрема, понад 300 дітей та понад 400 людей похилого віку. Окрім цього, у центрі надають підтримку 210 особам із інвалідністю.