У Львові відкрили 12 меморіальних таблиць працівникам Львівводоканалу, які загинули, захищаючи Україну (фото/відео)
Захід розпочали зі спільної молитви з рідними полеглих Героїв та їх колегами, яку очолив о. Степан Кащук, настоятель храму Пресвятої Трійці УГКЦ у супроводі квінтету Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла.
«Напевно немає слів, які можуть вгамувати біль, коли ти втратив рідну людину — батька, брата, чоловіка, сина, друга. Та дуже важливо пам’ятати про них. Пам’ятати тут на підприємстві, де вони працювали, пам’ятати в місті, де вони жили, закохувалися, мріяли. Пам'ять — це дуже важливо. Тому, допоки є Львів, ми повинні пам’ятати про кожного нашого Героя, який віддав своє життя за нашу державу і можливість нам усім тут бути. Великий уклін кожній родині», — зазначив мер Львова Андрій Садовий.
«Це вияв глибокої вдячності та шани тим, хто віддав своє життя за Україну, і тим, хто був частиною колективу підприємства. Адже до початку повномасштабного вторгнення вони працювали на благо Львова: забезпечували місто водою, ремонтували мережі, обслуговували обладнання, дбали про безперебійну роботу водопровідно-каналізаційного господарства та розвиток міської інфраструктури. Коли ворог прийшов на українську землю, вони змінили робочий одяг на військову форму і стали до лав захисників України», — наголосив Дмитро Ванькович.
Серед загиблих Роман Ярина (15.06.1989 — 05.04.2022) — слюсар-сантехнік дільниці з монтажу та технічного обслуговування вузлів обліку води. Мати Романа — пані Галина Ярина, згадує, що син був учасником АТО. Мав вищу освіту (магістр) по спеціальності водопостачання.
«Коли почалася війна Роман зразу пішов на війну. Дзвонив мені 4 квітня. Казав, що в нього все добре. Каже: „Не переживайте, я вас дуже люблю“. Через ці слова мені зразу здалося, що щось не так.
7 квітня до нас прийшли і сказали, що Роман загинув. Я не вірила. Я дуже довгий час до нього дзвонила. Надіялася, що він підніме трубку. У мене ще є дві доньки, одружені, мають свої сім’ї, але син був як опора для мене. Він дуже любив господарку в селі. Коли приїздив додому з роботи, то йшов ще на город капусту садити, дивитися як кролики, качки. Він то все любив. Я йому казала: „Коли ти одружишся, через це все у тебе немає часу женитися“.
Мені його дуже бракує. Йому було 33 роки», — згадує пані Галина.
За його словами, Степан Юркевич пропрацював у Львівводоканалі три роки — починав зі слюсаря. Був дуже здібним хлопцем і його перевели на посаду інженера. А з початку війни мобілізувався на фронт.
«Натомість Степан Дубик працював у Львівводоканалі 18 років. Він з династії — його батько у нас працював, швагро у нас працював, дружина працює. Степан міг виконати різної складності завдання. У нас бували різні аварійні ситуації. Ми працювали з ним і на Новий рік, на Різдво, на Паску, і вночі ліквідовували пориви.
Я пам’ятаю, коли почався перший день війни. Їду на роботу. І ми вже — керівники, здзвонилися між собою, що нам варто підготувати пісок на блок-пости. Тому я почав обдзвонювати всіх слюсарів. Набрав Степана, а він мені каже: „Я не можу тобі допомогти, почалася війна, я йду у військомат“.
Ми ще потім постійно зідзвонювалися. Перед своєю загибеллю він був 42 дні на позиції. Його дуже не вистачає. Ми пропрацювали роки. Ми не були формальні працівники — ми були друзі», — згадує Євген Федосєєв.
«Ми зібралися сьогодні на подвір’ї, де працювали наші рідні — спілкувалися, дружили. Тут пройшла частина їхнього життя. Дякую всім причетним до цієї події, зокрема керівництву — що ви пам’ятаєте. Так, жодні слова не можуть вгамувати біль втрати, але пам'ять про них в серцях, у згадках колег, друзів — це найкраще що залишилося. І ця меморіальна дошка є частиною цієї пам’яті. Кожен, хто піде повз, подивиться, згадає, помолиться в думці. Це символ вдячності нашим воїнам. А всім нам бажаю довгоочікуваного миру», — сказала Оксана Тарньова.
Степан Дубик (09.01.1976 — 17.07.2024) — слюсар аварійно-відновлювальних робіт дільниці з ремонту колекторів, який пропрацював на підприємстві 18 років. Загинув поблизу села Григорівка Донецької області. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою Міністерства оборони України «Хрест Доблесті» та відзнакою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба «Хрест Орла». Похований на цвинтарі у селі Ставчани Львівської області.
Володимир Гірний (26.07.1963 — 21.04.2022) — шляховий робітник дільниці благоустрою, який працював у «Львівводоканалі» 6 років. Загинув поблизу міста Попасна Луганської області. Боронив Україну на Луганському напрямку у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» та відзнакою «Хрест Героя». Похований на цвинтарі у місті Комарно Львівської області.
Іван Гринявський (19.01.1993 — 25.01.2023) — електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, який 11 років працював на підприємстві. Загинув поблизу селища Діброва Луганської області. Боронив Україну на Луганському напрямку у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою Міністерства оборони України «Захиснику України». Похований на цвинтарі у селі Пикуловичі Львівської області.
Богдан Грицків (29.04.1989 — 10.07.2024) — провідний інженер-будівельник, який присвятив підприємству 12 років. Загинув поблизу села Стариця Харківської області. Боронив Україну на Південно-Слобожанському напрямку у складі 42-ї окремої механізованої бригади імені Героя України Валерія Гудзя Сухопутних військ Збройних Сил України. Нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Комбатантський хрест». Похований у Львові на Полі почесних поховань №86-А Личаківського цвинтаря.
Юрій Мартиновський (04.10.1965 — 28.02.2023) — слюсар аварійно-відновлювальних робіт ремонтно-експлуатаційної дільниці №5, який пропрацював у «Львівводоканалі» 3 місяці. Помер під час виконання службових обов’язків у місті Дубно Рівненської області. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України у складі 33-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Похований у Львові на Полі почесних поховань №86-А Личаківського цвинтаря.
Василь Тарньовий (10.02.1977 — 13.01.2024) — слюсар аварійно-відновлювальних робіт ремонтно-експлуатаційної дільниці з ремонту магістральних водопроводів, який пропрацював на підприємстві 21 рік. Загинув поблизу села Вербове Запорізької області. Боронив Україну на Запорізькому напрямку у складі 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест». Похований на цвинтарі у селі Підліски Львівської області.
Роман Ярина (15.06.1989 — 05.04.2022) — слюсар-сантехнік дільниці з монтажу та технічного обслуговування вузлів обліку води. Загинув поблизу села Нововознесенське Херсонської області. Боронив Україну на Херсонському напрямку у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест». Похований на цвинтарі у селі Руданці Львівської області.
Стефан Юркевич (20.12.1989 — 25.11.2024) — інженер-технолог дільниці з ремонту колекторів, який мав 3-річний стаж роботи на підприємстві. Загинув поблизу селища Гродівка Донецької області. Боронив Україну на Донецькому напрямку у складі 2-ї окремої Галицької бригади Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Похований у Львові на Полі почесних поховань №86-А Личаківського цвинтаря.
Данило-Олег Чекан (07.08.1991 — 16.12.2024) — машиніст насосних установок насосної станції «Кривчиці», який рік працював на підприємстві. Загинув поблизу селища Новотроїцьке Донецької області. Боронив Україну на Херсонському та Донецькому напрямках у складі 108-го окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка Сил безпілотних систем Збройних Сил України. Похований у Львові на Полі почесних поховань №86-А Личаківського цвинтаря.
Степан Івасик (29.10.1969 — 12.11.2024) — водій автотранспортних засобів автотранспортної колони, який понад 13 років працював у «Львівводоканалі». Загинув поблизу села Антонівка Донецької області. Боронив Україну на Донецькому напрямку у складі 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Похований на цвинтарі у селі Дрогомишль Львівської області.
Ігор Кисорець (27.11.1976 — 30.05.2025) — шляховий робітник дільниці благоустрою, який присвятив підприємству 24 роки свого життя. Загинув поблизу селища міського типу Тьоткіно Курської області. Боронив Україну на Донецькому та Курському напрямках у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Похований у Львові на Полі почесних поховань Ряснянського цвинтаря.
Василь Гавриш (07.08.1980 — 25.02.2026) — слюсар з експлуатації та ремонту газового устаткування, який працював на підприємстві 8 років. Загинув поблизу села Осиново Харківської області. Боронив Україну на Північно-Слобожанському, Донецькому, Миколаївському та Південно-Слобожанському напрямках у складі 116-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест хоробрих». Похований у Львові на Полі почесних поховань №86-А Личаківського цвинтаря.
До слова, на сьогодні у лавах Збройних Сил України — 74 працівників ЛМКП «Львівводоканал».
