Як не вигоріти під час війни: 9 основних порад від експертів
На власному прикладі та на прикладі української молоді, Дона Джонс – авторка і ведуча подкастів, спікерка та організаційна екологиня, коучиня лідерів (Канада) розповіла, як негативну ситуацію можна перетворити у щось добре.
«Я 9 років була без дому і це був досвід, якого я не хотіла, але він трапився, і я багато працювала, щоб стати кращою через цей досвід. Тому важливо дивитися на травму як на нагоду стати кращими – саме через прожитий досвід. Дуже гарною є історія про українську молодь: після бомбардування росіян, українці просто почали прибирати всі ці уламки і допомагати людям. Тобто вони взяли щось погане і перетворили це на щось добре і конструктивне. Є дуже просте правило: я обираю, що робити далі, ким я хочу стати, чи можу я щось створити позитивне із цієї ситуації», - зазначила Дона Джонс.
Ігор Козловський, український вчений, релігієзнавець, кандидат історичних наук, письменник та громадський діяч, який пережив два роки в російському полоні, з власного досвіду наголосив, що людину дійсно рятує те, коли свою травму перетворює в ціннісний досвід. Але для цього потрібні орієнтири.
«Під час полону я працював над собою, щоб не втрачати людської стійкості. Я писав і читав пацюкам, які були в камері. Для мене вихід з травми – це робота людини над проблемами, які пов’язані з тим, що ми називаємо травмою. Травма може стати основою для зростання, це певний виклик, і ти повинен адекватно відповісти на нього. А для цього треба ціннісні орієнтири. Перший – це творчість, коли людина віддає, другий – коли отримуємо, це насолода від любові, спостереження над життям, і третій – як ми можемо відновитися після трагічних викликів, таких як війна, полон. Це не просто витривалість, це та цінність, яку треба сформувати в собі перед викликами. Після перемоги буде багато викликів, тому треба вчитися працювати з досвідом», - зауважив Ігор Козловський.
На особистій історії Віктора Франкла – австрійського психіатра, психотерапевта і філософа, який пережив концтабір, психотерапевт Олександр Фільц розповів, чому важливим є відчуття соціального буття і те, як воно може врятувати людину в буквальному сенсі.
«Я знав особисто Віктора Франкла. Під час однієї з розмов він розповів, що у концтаборі він знайшов важливі сенси, які допомогли вижити. Потім працював у тюрмі, де було пожиттєве ув’язнення, і він сказав, що ніколи не думав, що одним із найскладнішими переживань є відчуття соціального небуття. Ми можемо бути серед людей, але відчувати, що не є в цій культурі і в цьому середовищі. Це відчуття самотності, непотрібності.
Тому ми сформували свою концепцію – захищені простори, де можна перепочити. І тилові міста мають виконувати такі функції – щоб люди перепочили, відчули свою потрібність, своє соціальне буття», - розповів Олександр Фільц, психотерапевт, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти ЛНМУ імені Данила Галицького, член Унівської групи.
Про так звану втому від війни, як давати з цим раду і де брати сили, поділився Джон Арден, PhD, ABPP, автор 16 книг та програм з ментального здоров’я, психотерапевт (США).
«Коли путін каже, що ви втомлені від війни, це спроба переконати, що російське населення не втомилося, а втомилися українці. Але насправді російська армія втомилася набагато більше, бо вони не знають, що вони тут роблять, а ви знаєте – у вас є мета, і ви боретеся за демократію, незалежність. І світ підтримує вас.
У вас є багата культурна спадщина, я був вражений цим, коли відвідував Львів. І ця спадщина може дати вам силу. І те, що ви робите у Львові, повинно робитися на глобальному рівні. Бо за вами стоїть весь вільний світ, ви не самотні, разом ми є незламними, і це повинно мотивувати нас рухатися зараз. Відчуття мети є ключовим, це те, що дасть силу», - розповів Джон Арден.
Що можуть зробити міста, щоб допомогти людям уникнути соціального небуття, розповіла Олександра Марченко, режисерка публічних комунікацій, журналістка. Пише про Україну та українців у війні для скандинавських медіа.
«Найскладніше було відчувати і спостерігати ситуацію повної законсервованості переселенців, в якій вони залишилися. Вони втратили свою історію, свій соціальний рівень, опинилися в новому місці, де не могли інтегруватися. І попри медичну допомогу, гроші, їжу, я бачила людей у розквіті сил, які казали, що не треба цього – дайте можливість працювати, інтегруватися. Українці вивчають інших українців, бачать інші традиції і побутові звички, відбувається визнання і прийняття різнобарвної українськості, що дуже сильно впливає на нашу незламність. Прийняття різноманітності – це також ключ до незламності», - зазначила Олександра Марченко.
Поради експертів, як зберегти свою незламність
- Бути серед людей. Створити місця, де нас зрозуміють, бути в живих спільнотах, бути присутнім в соціальному житті.
- Плекати людяність та гідність. Це основа стійкості. Росіяни хочуть зламати нашу гідність, без якої не буде стійкості. Гідність – це дорослішання особистості і нації загалом.
- Розвивати творчість. Писати, читати, малювати і проговорювати це – щоб чути і не втратити себе. Приймати різноманітність, вивчати інших українців – традиції, побутові звички, погляди.
- Не пригнічувати емоції – проживати їх: відкриватися, спілкуватися чи висловлювати емоції через творчість – малювати, писати, танцювати тощо. Це допоможе очистити емоційний стан і уникнути депресії.
- Бути пластичними, гнучкими, вміти відчувати себе в різних станах: могти поплакати, поговорити, обійняти, розізлитися, перепочити тощо. Це все природно для людини, це додає сили і стійкості.
- Мати мету (наприклад, об’єднання України), і прямувати до неї. Це та цінність, яка об’єднає і допоможе розуміти, задля чого все це зараз. Люди тримаються, коли мають відчуття мети. Ми боремося не лише за себе і своє виживання – ми боремося за тих, кого любимо, за весь світ.
- Чути і відчувати інших. Розвивати соціальні контакти, почуття емпатії, вдячності, співчуття, прощення. Щоб вижити, треба думати про інших. Ми всі живемо на одній планеті – це наш спільний дім, ми потрібні одне одному. Люди краще одужують від депресії, якщо розвивають почуття емпатії – це як «антидепресант».
- Піклуватися про своє тіло. Робити щось, що допоможе зменшити напругу: мати фізичну практику, якусь вправу, щоб звільнити свою напругу. Це дасть більше енергії.
- Вчитися любові. Постійно. До себе, до людей поруч, до світу. Вчитися приймати і дарувати любов.
Переглянути дискусію можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=2OPxMqHi9sw. Організатором заходу стало Управління персоналу Львівської міської ради, модерувала дискусію Лілія Савич, громадська діячка, очільниця управління персоналом ЛМР.
Фото — Роман Балук