«Першу машину з гуманітарною допомогою ми відправили в обід 24 лютого»: історія волонтерства львівського осередку Пласту

Ярослав у Пласті вже 11 років, тому чудово знає, як організація трансформувалася з 2014 року.

«Пластуни були активно включені в Революцію гідності, відповідно з перших днів війни на Донбасі вони брали участь у бойових діях та займались волонтерством на користь Збройних сил. З 2014 року ми створили дуже багато проєктів (БУР, Вільний простір тощо). Ми розуміли, що наступ росії може підсилюватись і до цього потрібно готуватись, тому організація почала проводити більше військово-патріотичних заходів, щоб виховувати молодь, яка спроможна захистити себе й країну. Це дало результат: фактично з 2014 року кількість львівських пластунів збільшилась майже вдвічі», – згадує пластун.

Саме систематична патріотична робота в тилу всі ці роки дала розуміння того, що боротьба з ворогом може посилитись, тому керівник львівського Пласту готувався до повномасштабного вторгнення задовго до 24 лютого.

«Я розумів, що щось насувається, очікування вторгнення висіло в повітрі.  Тому напередодні ми продумали інструкції, що буде з Пластом, коли починається повномасштабна війна. З кожним днем я прописував цю інструкцію більш детально. В свою чергу, моя команда активно готувалась до 110-ї річниці створення Пласту, а я поступово від цього процесу віддалявся, бо десь всередині розумів, що цього святкування може не бути. Я спілкувався з міською владою, з молодіжними середовищами, щоб розуміти, чим Пласт може бути корисним у разі вторгнення.

23 лютого я і ще один мій колега засиділись за роботою допізна і вирішили залишитись в офісі заночувати, щоб зранку одразу продовжити незавершені справи. О 4:47 мене розбудив мій товариш зі словами: «Вставай, війна почалась!». Спочатку був ступор. Хоч я й морально готувався до вторгнення, але перша реакція все одно була несприйняття. Потім я подзвонив рідним, заспокоївся і почав збирати команду. О 7:30 нас в офісі вже було десятеро, о 9 – приблизно тридцять, а о 12 – більше сотні», – розповідає Ярослав.

Пластуни дуже швидко мобілізувались, об’єднали зусилля й контакти, тому підтримка і допомога неслася з неймовірною швидкістю.  

«Спочатку ми почали збір провізії, яку сюди приносили пластуни, наші друзі, всі небайдужі. У перший день ми опублікували в соцмережі перелік того, що потребують військові, і речі збирались із блискавичною швидкістю. 24 лютого ввечері вже всі наші приміщення були заставлені коробками. Скажу більше: ще в обід ми запакували першу машину і скерували військовим на схід. Думаю, це була перша машина з гуманітарною допомогою в Україні.

У перші дні в мене просто розривався мобільний телефон (26 лютого я особисто прийняв 700 дзвінків), і в один момент я його просто віддав дівчатам з колцентру. По сьогодні його не бачив, просто змінив номер і користуюсь іншим.

На третій день ми зрозуміли, що зайняли гуманітаркою всі можливі площини, які мали по всіх районах міста. Ці речі настільки стрімко зносились, що їх просто не встигали розвозити. Я зустрівся з партнерами, які питали, чим можуть бути нам корисні, і буквально за кілька годин у нас вже був склад, тож усю гуманітарну допомогу почали звозити туди», – ділиться хлопець.

Волонтерський штаб Пласту дуже тісно співпрацював із міською радою, мережею міських молодіжних просторів, бо саме на них було покладено відповідальність за збір гуманітарної допомоги і роботу із вимушено переміщеними українцями, які зі всієї країни їхали до Львова. На початках пластуни займалися всім: волонтерили в районних адміністраціях, на вокзалі, в колцентрі, збирали речі для військових, допомагали з харчуванням. Перші півтора місяці були величезні обсяги роботи: хлопці й дівчата з Пласту могли приймати по 5 фур допомоги на день (це понад 100 тонн гуманітарки). Зараз запал від людей трохи стих, тому українські скаути продовжують самі звертатись до різних фондів, організацій, укладати з ними угоди, щоб забезпечувати цивільних і військових найнеобхіднішим.

«Зараз кожен пластун включається в той процес, який йому є найближчим, і старається зробити там максимум:

-          Є окрема команда людей, яка займається взаємодією із закордоном. Вони постійно на зв’язку з різними фундаціями, що, власне, допомагає нам по сьогодні отримувати допомогу з-за кордону.

-          Також ми запустили ініціативу зі створення енергетичних злакових батончиків для військових. Мої колеги разом із внутрішніми переселенцями на сьогодні вже зробили понад 20 тисяч батончиків і відправили на передову.

-          Ми налагодили співпрацю з Українсько-канадською фундацією на фінансування індивідуальних харчових наборів для людей в гарячих точках. Ці набори пакуються в Польщі чи Туреччині, привозяться на наш склад, а потім ми їх розподіляємо людям з різних точок Київщини, Чернігівщини, Сумщини, Херсонщини, Харківщини. Тобто люди в окупації чи в зонах бойових дій, які не мають можливості купити їжу, адресно отримують набір продуктів для збалансованого харчування на кілька тижнів. Бувало таке, що волонтери на човнах вночі доставляли цю їжу людям, щоб вони могли вижити. Вже відправили більше 13 тисяч таких продуктових наборів, тобто можна сказати, що ми врятували 13 тисяч людей від голоду.

-          Окремо займаємось військовим напрямком: формуємо якісні правильні аптечки, шукаємо рукавиці, навушники, тактичні окуляри, взуття. Вдалося привезти дрон та набори військової форми, якої зараз в Європі ніде немає», – розповідає Ярослав Булишин.

Незважаючи на те, що більшість людей втомились допомагати і важко працювати в тилу, львівські пластуни не планують зупинятись до перемоги, бо пояснюють, що готувались до цього роками.

«Зранку 24 лютого в мене було відчуття, що всі мої 11 років в Пласті мене до цього готували. Мене виховували для того, щоб допомагати іншим, і зараз ці інші, як ніколи, потребують моєї допомоги, і я можу це зробити! Десь такі ж відчуття були в інших пластунів, бо ми всі горимо однією ідеєю. Другий пункт головних обов’язків пластуна, власне, про це говорить, тому ми працювали, працюємо і будемо працювати на благо тих, хто цього потребує. Ми прокидаємось сьогодні, щоб врятувати чиєсь життя, врятувати нашу країну. Це нас дуже драйвить», – запевняє керівник львівського осередку Пласту.

фото: Роман Балук, Пласт