Патронатна сім’я – рятівне коло для дитини у кризі

«Коли дитина з різних причин не може тимчасово жити з рідними, важливо, щоб вона не потрапила до інтернату, а мала можливість відчути тепло і турботу у сімейному колі. Саме це забезпечує патронат – тимчасова опіка у безпечному домі, де поруч є дорослі, готові підтримати», – наголошують в управлінні «Служба у справах дітей».

«Ми думали про прийомну дитину, але зупинились на патронаті»

Ірина Пастернак стала першою патронатною вихователькою у Львові. Зараз вона перебуває у декретній відпустці, але добре пам’ятає шлях до свого рішення:

«Все починалося з волонтерства, потім було наставництво, були думки про усиновлення. Навіть відвідували дитячий будинок сімейного типу, дивились, як все виглядає зсередини. Бачила рекламу по телевізору про патронат у Києві і думала, чому немає у Львові, адже хочеться саме цього. І одного разу в ЖЕКу побачила оголошення про набір кандидатів для створення патронатної сім’ї. Прийшла і розказала чоловікові».

Її чоловік Олег пригадує: «Дружина побачила те оголошення і сказала: от дивися, яка гарна можливість». Бо ми думали про прийомну дитину, проходили курси, але зупинились на патронаті».

Подружжя добре пам’ятає перших дітей, які з’явилися у їхній родині.

«Від рішення стати патронатними вихователями до того, як до нас прийшла перша дитина, минуло близько року. Це була дівчинка Ліля з братиком Остапом. Пам’ятаю, що на останньому занятті донька намалювала собі подругу, яку хотіла б бачити вдома, і це виявилася саме Ліля. Вона прийшла на початку червня, а через два тижні ми вже святкували її день народження», – розповідає Ірина.

«Коли діти з’являються в сім’ї, знайомство й привикання проходять у кілька етапів. Але я не бачив проблем – наші власні діти допомагали. Дитина з дитиною швидше знаходить спільну мову, розкривається. Все було природно й синергійно», – додає Олег.

Разом з тим, Ірина відверто ділиться і про складнощі: «Найважче для мене було не відразу, бо на курсах нас готували: не можна занадто прив’язуватися. Якщо все працює по правилах і дитина перебуває в сім’ї 3 – 6 місяців, вона почуває себе як у гостях і не претендує на любов «мами й тата». Але коли проходить довший час, дитина починає потребувати більшої уваги, любові, хоче мати маму й тата поруч. Тому дуже важливо, щоб патронатних сімей було багато, аби будь-яка дитина, яка зараз не може жити у своїй родині, мала тимчасовий, але безпечний дім».

«У родині дитина вчиться жити по-справжньому»

Олександр Кубай – прийомний тато, у його сім’ї виховувалися діти, які раніше проживали в інтернатному закладі. Він добре знає, наскільки по-різному формується дитина в інституції та в родині:

«Дитині важливо не бути в закладі. З власного досвіду можу сказати: за чотири роки через мою сім’ю пройшло багато дітей. Я бачив великі зміни, коли дитина потрапляє в родину. В інтернаті діти інколи не знали навіть елементарного — як помити посуд. А в сім’ї вони вчаться, беруть приклад, стають більш комунікабельними, соціалізованими».

«Патронат вберіг би від болючих спогадів»

Євген Папа зростав у дитячому будинку сімейного типу і добре знає, що таке інституція:

«Я потрапив у заклад у 6 років і пробув там до 11. Було самотньо, добре, що я мав сестру, яка була моєю опорою. Без рідних там дуже важко. Вважаю, що жодна дитина не повинна потрапляти до інституційного закладу. У сім’ї є можливість соціалізуватися і жити повноцінним дитячим життям. Патронатні родини допомагають уникнути цього болючого досвіду».

«У патронаті був би індивідуальний підхід і більше любові»

Ліля Гнатьо, яка колись виховувалася у притулку, сьогодні працює у соціальній сфері. Вона впевнена, що патронат міг би змінити її дитинство:

«Коли мене вилучили, я потрапила у притулок. Це було важко. Я думала, що нікому не потрібна. У патронатній сім’ї було б легше: ми просто перейшли б з однієї родини в іншу, де про нас дбали б. У притулку все по графіку – їсти, гуляти, навіть жити. А в патронаті є тепло, любов і увага».

«Для нас це було рятівне коло»

Юля Дідула, яка всиновила трьох синів, наголошує, що саме патронат допоміг її дітям легше пройти кризовий період:

«Двоє наших синів після вилучення з біологічної сім’ї спершу перебували у патронатній родині. Для мене і чоловіка це було справжнє рятівне коло. Діти не потрапили в інтернат і навіть не знають, що це таке. Патронатні вихователі взяли на себе весь удар цього шоку. Вони підтримували хлопців, готували їх до усиновлення. Адаптація у нас вдома пройшла набагато легше. І досі вони вітають дітей із Днем народження. Це неймовірно важливо».

«Патронат зупиняє біль і розгубленість»

Керівник управління «Служба у справах дітей» Володимир Фридрак наголошує:

«Патронат – це одна з найцінніших форм підтримки дитини у кризі. Він дозволяє зупинити біль і травму, яку дитина отримує в момент вилучення з сім’ї. Патронатні вихователі створюють простір безпеки, любові й тепла. І дуже важливо, щоб таких родин більшало».

Тої ж думки і керівниця БФ «Рідні» Мар’яна Романяк:

«Бути патронатними батьками – означає мати сміливість відкрити серце для дитини у найскладніший момент. Такі сім’ї стають містком від кризи до стабільності».

Як стати патронатною сім’єю

Сьогодні у Львівській громаді є 3 патронатні сім’ї, ще дві пройшли навчання і невдовзі зможуть приймати дітей. Проте цього замало.

«Ми закликаємо всіх, хто готовий подарувати дитині тимчасовий прихисток і тепло родини, звертатися до нас», – зазначають в управлінні «Служба у справах дітей».

Контактний телефон: +38 (032) 297−58−83.